Коли Порошенко та Яценюк скажуть Путіну забиратися з України?

Українці на всіх рівнях, від політичних діячів та активних громадян до таксистів і продавчинь зі стихійних ринків, уже кілька днів обговорюють жорстку позицію Заходу стосовно агресивної політики РФ. Зокрема, кілька разів на день віднедавна прийнято з радістю й надією згадувати слова канадського прем'єра Стівена Гарпера – він, потиснувши Володимиру Путіну руку, сказав тому "забиратися з України". Пізніше те ж саме публічно заявив голова МЗС Канади Джон Берд.

Відтепер Путіну пророкують непереливки, навіть заочно ховають. Але в найближчій перспективі нічого з Путіним не станеться. По-перше, він традиційно заявив: "Російських військ в Україні нема". Причому майже відразу було широко поширене його інтерв'ю, дане напередодні невдалого візиту до Австралії, де Путін російською мовою нагадав: "Той, хто хоче воювати за незалежність, у сучасному світі може де завгодно знайти зброю". Значить, далі буцається з усім світом.

По-друге, пропаганда в Росії вже подає перемогою свого національного лідера те, що ми разом із цивілізованим світом називаємо його ганьбою. Більше того, чуємо сумні пророцтва: мовляв, не можна було аж так принижувати й ображати неадекватного Путіна. Злість свою вихлюпне все одно на Україну, жертв стане в рази більше. Ніби він сам для себе раніше визначив, яка саме кількість жертв його вдовольнить та заспокоїть. Уже приготувався здати назад – а тут його посилають на весь світ уголос, і ображений монстр вимагає нової кривавої данини.

Та найголовніше – зі слів та дій світових лідерів українці, від політика до таксиста, у нас зробили абсолютно хибний висновок: Володимира Путіна зупиняти й посилати геть уголос повинні всі довкола. Окрім обраних нами Президента й прем'єр-міністра. Тобто, знову – вкотре! – впливові світу цього мають кудись впрягатися за нас. Згадаймо хоча б епопею з санкціями, котрій скоро вже виповниться рік. Українська влада з усіх трибун, на всіх рівнях, усно та письмово закликає США, країни ЄС та інших, хто почує, посилити економічний тиск на Російську Федерацію.

Натомість українських, автентичних санкцій не бачимо та нічого не чуємо навіть про намір їх ввести. Заклик: "Не купуйте російське!" діє лише в межах соцмереж. І то не завжди. А якщо пенсіонерка побачить у супермаркеті російський товар, ціну якого знижено втричі, без докорів сумління покладе його в кошик. І якби йшлося лише про консерви чи парфумерію! Торгівельно-економічні відносини між Україною та Російською Федерацією існують. Гаразд, їх підтримує приватний бізнес. Добре, телевізійне кіно в Україні далі зніматимуть на два ринки, поки є можливість заробити й не створено власного. Таке виробництво теж у приватних руках. І, відповідно, на совісті та під відповідальність гравців бізнесу. Але чим пояснити торгівельні угоди, укладені між двома ворогуючими країнами на державному рівні? Інформація про них зринає дедалі частіше. Україна вимагає від держав-партнерів, котрим Путін не загрожує на даний момент прямо, тиснути на Росію. Але перші особи України жодного разу не знайшли для Путіна таких слів, котрі відшукали у своїх словникових запасах західні урядовці. Попри щоденну загибель на українсько-російському фронті наших людей, як солдатів, так і мирних громадян.

Так, ображати Володимира Путіна ми навчилися. Карикатури, прізвисько "Путлер", нарешті вершина – підхоплена світом кричалка футбольних ультрас. Її не зовсім дипломатично, але на момент вживання – цілком правильно озвучив Андрій Дещиця, добуваючи останні дні посаді голови МЗС. Адресат її почув, що було помітно з реакції керівника російського МЗС Сергія Лаврова. Та й сам Путін у австралійському Брісбені мав змогу дізнатися, що він "х#йло", безпосередньо від учасників акції вуличного протесту з нагоди його візиту. Проте дошкульно обізвати ворога корисно – але замало.

Серйозніші речі на адресу Путіна говорять і пишуть відомі українці, котрі, серед іншого, мають політичний вплив. Шизофреніком назвав його губернатор Дніпропетровщини Ігор Коломойський. Аналогічний діагноз у своїх інтерв'ю й соцмережах ставлять російському агресору голова МВС Арсен Аваков та його радник Антон Геращенко. Нарешті, кілька разів прем'єр Арсеній Яценюк також звертався до Путіна – ніби між іншим, для гарного слівця, в форматі прес-конференції, опосередковано. Мовляв, нічого у вас не вийде, Володимире Володимировичу…

Проте поки що Президент України Петро Порошенко в жодному зі своїх звернень до нації не закликав при цьому Путіна забрати руки геть від нашої країни. Звісно, вони не так часто зустрічаються особисто. Говорять і пишуть: Путін зневажає Порошенка, не вважає його рівним собі. Нехай – та вони все одно кілька разів зустрічалися. Та жодного разу пан Порошенко не сказав товаришу Путіну таких слів, які агресор почув від голови уряду Канади. А пан Яценюк ще не записав жодного офіційного звернення від імені уряду України чи бодай від імені партії "Народний фронт". Зрозумілою російською мовою кажучи Путіну: "Йди геть!" Лідери жодної іншої партії, котрі потрапили до парламенту, так само не квапляться гнати його з України. Отак і виходить: вимагаючи від Заходу сміливості, швидкості й натиску, відповідальність за жорстку й пряму розмову з агресором від імені власної країни влада перекладає на футбольних фанатів…