Конституційна криза в Україні потребує продуманого і швидкого вирішення

Різко розкритиковане рішення, що було ухвалене 27 жовтня 2020 року Конституційним Судом України, про визнання неконституційними певних положень антикорупційного законодавства України та бурхлива реакція Президента України, який запропонував у відповідь розпустити весь склад Конституційного Суду, створили в Україні непотрібну конституційну кризу, масштаби якої вийшли на міжнародний рівень.

Ця криза поглиблює дестабілізацію України, в той час коли вона продовжує захищатися від жорстокої військової агресії з боку Російської Федерації, яка триває вже більше шести років поспіль, і коли країна намагається стримувати кількість нових випадків COVID-19, які вже перевищили 11 000 за один день.

Законодавчі положення, визнані Конституційним Судом неконституційними, стосуються кримінальної відповідальності державних службовців і суддів за неподання або фальсифікацію електронних декларацій про доходи та майно, а також повноважень Національного агентства з питань корупції щодо перевірки таких декларацій.

Це надзвичайно спірне рішення Конституційного Суду разом із його попередніми дуже суперечливими рішеннями, які визнали неконституційним законодавство, щодо незаконного збагачення та призначення Директора Національного антикорупційного бюро України, очевидно послаблюють зусилля України по зменшенню рівня системної корупції. Більше того, ці рішення підривають міжнародні зобов’язання України та становлять загрозу для її євроінтеграційного процесу, в тому числі і безвізового режиму до Шенгенської зони, а також в подальшому негативно вплинуть на іноземні інвестиції в Україну.

Що особливо засмучує так це те, що було можливо уникнути конституційнoї кризи, викликаної таким недавнім рішенням Конституційного Суду та зворотної політичної реакції.

У своєму рішенні Конституційний Суд із особливою наполегливістю наголосив, що оскільки законодавчі положення, що стосуються електронних декларацій про доходи та майно, застосовуються і до суддів, то вони підривають незалежність судової влади. Для вирішення цього питання Конституційному Суду достатньо було вилучити вимогу щодо подання електронної декларації для судової влади. Натомість, без жодної переконливої аргументації, Конституційний Суд вирішив визнати неконституційність цих законодавчих положень загалом.

Конституційний Суд також визначив, що покарання за неподання або фальсифікацію електронних декларацій про доходи та майно є настільки непропорційним до можливих наслідків таких порушень, щоб визнати його неконституційним. Протест проти цього рішення дуже чітко вказує на те, що громадянське суспільство не поділяє поблажливості Конституційного Суду і вимагає жорстких заходів для викорінення ракової системної корупції в Україні.

З огляду на серйозний вплив цього рішення, у тому числі на міжнародні зобов'язання України, Конституційний Суд повинен був принаймні відтермінувати введення в дію своє рішення та надати Верховній Раді України відповідний період для прийняття нового законодавства, щоб уникнути дуже шкідливого правового вакууму. Той факт, що Конституційний Суд скасував положення антикорупційного законодавства України з дня його рішення, робить це рішення ще більш сумнівним.

Хотілося б окремо відзначити, що заради фундаментального принципу неупередженості, судді, на яких можуть безпосередньо впливати правові положення, що розглядаються, повинні взяти самовідвід у справі. В іншому випадку довіра до суду, зрозуміло, знижується в очах громадськості.

На жаль, щоб заспокоїти сильну негативну реакцію громадянського суспільства на це рішення, Президент України обрав популістське рішення, представивши законопроект про звільнення усього складу Конституційного Суду України.

Таке законодавство, у випадку його прийняття, було б не лише явно неконституційним, але й сигналізувало б про те, що зобов’язання керівними органами України до верховенства права є дуже слабким.

Тому Президенту України щоб розв’язати конституційну кризу, було б доцільно першочергово відкликати свій законопроект та запевнити українців та міжнародну спільноту, що він повністю має намір виконувати свою роль гаранта дотримання Конституції України.

Верховна Рада України не має іншого вибору, окрім того щоб швидко прийняти нові закони пов’язані з електронним декларуванням доходів та майна державних службовців, призначенням Директора Національного антикорупційного бюро та повноваженнями Національного антикорупційного агентства України.

В подальшому, керівні органи України повинні розробити ефективні механізми, які б надали можливість подавати важливі законодавчі акти на розгляд Конституційного Суду одразу після їх ухвалення Верховною Радою – щоб уникнути подібних конституційних криз.

Ця конституційна криза повинна змусити Конституційний Суд задуматися про свій обов’язок вжити всіх необхідних заходів для запобігання будь-якій спробі його використання як політичного інструменту для дестабілізації України.

Більше того, якщо ця криза не змусить владні структури України розпочати ґрунтовну та довгоочікувану судову реформу, яка відновить довіру українців та міжнародної спільноти, включаючи іноземних інвесторів, до судової влади України – тоді вже ніщо інше не примусить запровадити таку реформу.

Можливо, найголовніше, що ця конституційна криза достатньо демонструє всім, наскільки громадянське суспільство України прагне вжити ефективних заходів щодо викорінення системної корупції в Україні, що скалічує її розвиток як сучасної європейської держави.