Квіти «Санта-Барбари». Сихівський вальс

Сихів – царство авангардного рагулізму, його немає на карті снобів, які перебралися до Києва. Але він є на карті дівчат, які переймаються купівлею косметики і мріють вдало вийти заміж. Він є на карті справжніх чоловіків. Сихів – функціональний район.

Львів’яни – запеклі патріоти власного міста. Не має значення, що вони там на Інтернет-форумах пишуть, в інтерв’ю говорять, в яку церкву ходять, на партійних мітингах співають, навіть національність ролі не грає. Зустріньте таку людину десь далеко від «львівської цивілізації», на відпочинку, наприклад в Празі, вона замучить вас наріканням на місцеве пиво - «то шо, пиво, у Львові пиво, а то...», кава - це взагалі табу: «Я от приїду до Львова, я тобі покажу, де варять справжню каву...» Парадокс ситуації в тому, що в перелік гордості ніколи не входять місця, де ті люди, власне, живуть - спальні райони. Їх послухати, то це так ніби вони власними руками зводили вежу Корнякта і розмальовували Успенську церкву, а зараз мешкають в палаці Потоцьких. Так, в історичному Львові на людину «падає» стіна часу і її охоплює настрій, який залишається з нею назавжди. Це коли ви гордо мовите «Я турист!» Але коли жити і працювати?

Коли годинник на Ратуші вибиває шосту годину, для більшості «офісних рабів» робочий день закінчується. В контору приходить сторож у фуфайці («охорона») і замикає двері. Весь паперовий пролетаріат, якщо не відразу, то під вечір, вибирається у спальні райони. Наприклад, на Сихів.

Так, Сихів - це царство авангардного рагулізму, і його немає на карті снобів, особливо тих, хто перебрався до Києва. Але він є на карті дівчат, які переймаються купівлею косметики і мріють вдало вийти заміж. Він є на карті чоловіків, які, якщо вірити рекламним дошкам, знають собі ціну і тому серйозно захоплюються спиртними напоями й американськими сигаретами. Відчуваючи при цьому неповторний смак, вони купують робочий інструмент і предмети особистої гігієни. Ну й, звичайно, всюдисущі діти. Тут їх ніколи не переїде трамвай, вони мають місце, щоб розігнатися на роликах і велосипедах, і, звичайно, просто погуляти з батьками.

Захищати чи обпльовувати Сихів, за прикладом тих, чиє дитинство пройшло в глухих, похмурих і вічно вологих дворах центральної частини Львова, немає сенсу. Сихів - функціональний район. Тут все просто і страшно: базари, магазини, супермаркети, фаст-фуд піцерій і бетонно-цегляні блоки будинків, де проживає людей більше, ніж в цілому Івано-Франківську. Школи, дитячі садочки, кінотеатр, дерев'яна церква, в якій молився сам Хмельницький перед облогою Львова, і церква Різдва Богородиці, в якій молився Папа Римський Іван Павло ІІ. З парафіями взагалі проблем немає: від римо- й греко-католиків і православних до протестантів і баптистів.

А от ліс, що довкола, - загаджений і засраний настільки, що це нагадує кадри про Південну Африку. Особливо це помітно у вихідні, коли під кожним деревом і кущем, серед купи покоцаного пластика і смороду, сидить компанія й жере напівсире м'ясо - шашлик і «бухає». Шансон з динаміків, діти бродять, собаки. Але варто вийти на дорогу, де закінчується цей покалічений ліс, і ваш праведний гнів згасає. Ваші очі впираються в огороджену територію, з будою для охорони, де рівна, підрізана трава, де стоїть комплекс будинків, обвішаних кондиціонерами, й автомобілі BMW. Навіть озеро на цій заповідній території без вивіски є. Поруч на траві десятки сімей, під палаючим сонцем, просто сидять. Відпочинок у спеку. І щоб не зійти з розуму від такого шизоїдного видіння, такої дикої соціальної нерівності, поливають себе водою з пластикових пляшок. Ніяких комунальних водоймищ, як в цивілізованих країнах, там немає. Мозамбік. Тому не можна казати, що сихівчани не люблять рідну природу. Просто її мало, їм нікуди подітись.

Через те вони навіть магазинам дають по-домашньому теплі, кумедні імена: «Метелик», «Колобок», «Золота рибка», «Зелений Змій». Жінок також люблять, навіть тих, що сидять на перевернутих ящиках і продають насіння соняшника. Жіночі імена в назвах магазинів, а особливо барів, поза конкуренцією - «Наталка», «Ольга», «Кароліна», «Ірена». Як і всі ми, Сихів зазнав сильного впливу американської маскультури. Тут вже не гастрономи, а супермаркети, міні-маркети, «Євромаркет», Зоомаркет, «Міленіум» і базар «Санта-Барбара».

Звичайно, у Львові найкривіші вулиці, найгрубіші перукарки і найвужчі трамваї в Україні, і є люди, які живуть в історичному центрі, де пробігають міліціонери, де консервована музика наповнює повітряний простір відтінком тюремної камери, де на лавочках головної алеї дітлахи нервово курять і п'ють горілку з пластикових стаканчиків. Яскрава реклама закликає купувати мобільні телефони, і в навколишніх кіосках можна купити пиво, чіпси, жуйку, розчинну каву і презервативи. Хліба немає.

Так, музеї і галереї не можуть бути розкидані по всьому місту. Так, кожен кавалок Львова має своє призначення, і ще ніхто не довів, що люди, які зранку з власного вікна бачать фонтан перед Оперним, чимось кращі, талановитіші, чи то пак - розуміються на мистецтві краще, ніж ті, у кого з вікна видно квіти «Санта-Барбари».

Це місто дає шанс всім. Зробіть лишень так, щоб вас «пробрала» гордість за те, що зробили, збудували, намалювали, написали, спроектували, придумали і навіть відреставрували ви, а не ті покоління, які були перед вами.

Фото зі сайту static.zooomr.com