Ліквідувати Тріанон
IQ

Ліквідувати Тріанон

Путін – як надія на реванш для переможених у ІІ Світовій війні

Василь Расевич, 16 лютого24092

Я дуже люблю відпочивати на Закарпатті, особливо в частині компактного проживання угорців. Цього разу особливих несподіванок ніщо не віщувало. Заплановане реалізовувалося гладко, оскільки поїздка була не першою і добре продуманою. Хотілося тільки відчути, чи позначилося на настроях місцевого населення прийняття Верховною Радою України закону про освіту, за яким національні меншини мають здобувати освіту в школах українською мовою. Відразу обмовлюся, що цей закон не позбавляє меншину можливості вивчати рідну мову, просто після початкових класів навчання вестиметься українською. А також те, чи вплинула непримирима позиція Угорщини щодо цього закону на настрої місцевого угорського населення.

У Великій Бийгані, де ми традиційно бронюємо місця в готелі, істотних змін не відчувалося. Навіть сказав би, що все було передбачувано. Головне – це чітко і без доповнень формулювати речення українською, і все працює. Обслуговуючий персонал пройшов велику школу напливу туристів «з України». А от ресторан знову здивував. Ми так жодного разу й не повечеряли в ньому, оскільки був тиждень угорської кухні і «всі місця були зайняті». На вечерю довелося їздити аж в Берегово. Проте снідали ми кожного разу в цьому закладі.

Моє повчання бути уважними під час замовлення страв і чітко зачитувати назву з меню, а бажано ще й показувати пальцем, молодші колеги проігнорували. І коли отримали замість салату з горішками, салат з червоного буряка, то отетеріли. Довелося прочитати назву з меню: салат з мигдалем. І проблема знята. До чого це я? А до того, що в цих районах виросли цілі покоління, які не володіють жодною іншою мовою, окрім угорської. Вони просто не відчувають потреби, оскільки душею й тілом зв’язані з Угорщиною. У цьому не було б нічого злого, якби при цьому спостерігалася хоч якась лояльність до України. Але лояльності жодної.

Угорська меншина на Закарпатті живе своїм герметичним життям. Угорці мають по два паспорти: український і угорський. Дивляться і слухають угорські телеканали і радіостанції. Через мовну складність важко моніторити змістовне наповнення цих джерел інформації, але можна тільки здогадуватися, коли ледве не весь персонал ресторану підбігає до телевізора, щоб послухати новини, де ніби в калейдоскопі міняються портрети Віктора Орбана і Владіміра Путіна.

Про путінофільство в сучасній Угорщині, євроскептичні й націоналістичні настрої, а також шельмування Джорджа Сороса, як уособлення світової ліберальної закуліси, навіть не доводиться говорити, настільки це все очевидно і неприховано. Натомість викликає занепокоєння сліпа віра й довіра українських угорців до такої політики.

Я далекий від думки, що українізація угорських шкіл (наголошую – за збереженні вивчення угорської мови і окремих предметів цією мовою) відразу дасть якийсь позитивний результат. Але обмеження джерела інформації виключно угорськими медіа, може обернутися бідою. Молоді люди мусять мати диверсифіковані джерела інформації. Мають мати також інші опції на навколишні процеси, а не тільки і виключно угорські.

Цього разу я вирішив відпочити за повною програмою і попри купання в термах записався на додаткові процедури. Кілька годин спілкування з місцевим персоналом виявилися дуже цікавими і корисними. Останню процедуру проходив у молодого чоловіка, який став для мене квінтесенцією настроїв закарпатських угорців. Назвімо його умовно Іштван. Як і більшість його однолітків, Іштван був веселим, розкутим і дуже важко складав до купи українські та російські слова в речення.

Наведу скорочений варіант нашої розмови. Це дуже важливо.

- Ти хто?

- Історик.

- Як Гаррісон Форд в «Індіані Джонсі»?

- Ні, Індіана Джонс – археолог. А я історик.

- А, папірчики і книжки шукаєш? Як Том Генкс у «Коді да Вінчі»?

- Так, я такий історик, що працює з архівними документами і книгами.

- Цікаво. А Тріанон знаєш?

- Ще й як! Я займаюся Першою світовою війною, яка закінчилася підписанням Версальсько-вашингтонської системи договорів. Тріанонський – один з них. Стосувався безпосередньо Угорщини.

- Так, зробив Велику Угорщину маленькою. Відібрав землі й встановив несправедливі кордони.

- А чого тебе зацікавив Тріанон?

- Так йому в цьому році виповнюється 100 років.

- Це тільки кругла дата. Кордони і рішення залишаться без змін. Договір укладався не на сто років, а навіки.

- Як без змін?!!

- Так без змін.

- Але Віктор Орбан і Путін домовилися все змінити. Ти думаєш, чому Путін не прийшов на Закарпаття? Тому, що Віктор Орбан домовився з ним. Він захистив Закарпаття.

І тут мені прояснилося. Виявляється, Путін є надією не просто євроскептиків, які прагнуть повернути свої держави назад у національні ґетто, він – надія для тих, хто марить новим переділом старих «несправедливих» кордонів. Агенти Путіна шукають собі союзників для великого реваншу. І це один в один нагадує ситуацію напередодні Другої світової війни. Тоді також «покривджені» Версальсько-вашингтонською системою шукали собі союзників. Тоді так само Гітлер виступив з промовою на захист німецьких «соотєчєствєнніков», але в Судетській області Чехословаччини. А Путін навіть пішов далі – змінив військову доктрину Росії, укомплектувавши її доповненням, що Росія надає собі право захищати «соотєчєствєнніков» навіть на території інших держав. Путін один в один наслідує Гітлера.

Гітлер, при мовчазній згоді західних країн, а то й при їхньому потуранні (тактика умиротворення агресора), окупував Чехословаччину. А потім розпочав повномасштабну війну. Тодішня Угорщина взяла в цьому розшматуванні безпосередню участь. І теперішня Угорщина живиться надією, що з допомогою Путіна відбере назад «свої» території в Румунії, Словаччини та України. Через все це в Угорщини виникають постійні скандали і конфлікти з названими сусідами.

І якщо Румунія і Словаччина є членами Європейського Союзу, то позаблокова Україна, а ще в стані війни з Росією, якнайбільше надається на потенційну жертву. Якщо тактика з роздаванням угорського громадянства і паспортів в Румунії та Словаччині не могла бути ефективною, то в Україні вона вже призвела до утворення цілих анклавів, непідконтрольних українській владі. А якщо є домовленість з Путіним, то в Угорщини «при нагоді» може легко з’явитися спокуса захистити збройно «соотєчєствєнніков» десь у Берегові та Виноградові.

А якщо пригадати собі як напередодні анексії Росією Криму, на українському півострові масово роздавалися російські паспорти, а київська влада вдавала, ніби нічого не відбувається, то уникання проблеми із Закарпаттям може завершитися тим самим сумним фіналом. Роздавання румунських паспортів на Буковині, так звана карта поляка і угорська паспортизація Закарпаття – проблеми одного плану. І тут йдеться не так про зовнішню агресію, як про те, що в такий спосіб викачуються з України людські ресурси. Без яких і так слабка Україна може просто не витримати.

Зрозуміло, що влада в Києві є слабкою. Так само можна зрозуміти українську владу в тому, що не можна боронитися на всі боки: треба берегти союзників. Але не можна допускатися аж до такого стану, коли українська держава сприймається її громадянами як тимчасове непорозуміння. Припинення якого – її закономірний розпад.

Це насправді одне з есенціальних питань сучасної України. Обговорення якого чомусь українська влада уникає, як дідько ладану. Від заплющення очей проблема не зникне. І не варто ховати голову в пісок і вдавати, що все з часом розсмокчеться. Треба безпристрасно подивитися на проблему, проаналізувати її і спробувати знайти шляхи виходу.

Без союзників тут не обійтися. І одним із таких надійних союзників може стати Європейський Союз, який також серйозно задумується над політикою Угорщини і навіть Польщі. Відповідно, потрібно, щоб не Угорщина у своїй власній інтерпретації подавала світові тлумачення українського закону, а щоб Україна виходила на структури в Брюсселі й Страсбурзі, інформуючи їх про наростання загроз з боку окремих європейських країн.

Добре, що Венеційська комісія так безпристрасно оцінила український закон. Очікувано також, що таке заключення Угорщині не сподобалося і вона намагатиметься далі шкодити Україні. Але це, здається, перший випадок, коли Україна не проковтнула мовчки погроз, а зайняла послідовну позицію і отримала відповідний результат.

І тут якнайбільше буде залежати від внутрішньої ситуації в Україні. Якщо Україна і надалі збереже образ найбільш корумпованої країни, де вільно діють незаконні парамілітарні формування, де нема справедливого правосуддя, а на суди чиниться фізичний тиск невизначених осіб, то доведеться надовго забути про союзників. А охочих поживитися з такої ситуації буде хоч відбавляй. Благо, цей рік такий багатий круглими історичними датами. От тільки очікування від них у всіх різні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук