Львівські музеї. Нудно і непрофесійно

Київський Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків запровадив аудіоекскурсії, під час яких у кожному залі музею гарно поставленою вимовою звучить інформація. У світі такі аудіогіди в музеях працюють уже віддавна.

Музей, як вид відпочинку, сьогодні має серйозну конкуренцію з боку кінотеатрів, клубів та інших закладів культурного (або не дуже) дозвілля і... впевнено програє їм у цій конкуренції. Попри те, що справді унікальні скарби львівських музеїв могли б потенційно зацікавити дуже різних людей - від старого до малого - із зовсім відмінними уподобаннями. То чому ж не цікавлять? Чому львівські музеї частіше відвідують або іноземці, або ж школярі, яких туди «зганяють» у напівпримусовому порядку?

Аж ніяк не можна сказати, що від «хліба духовного» людей відлякує ціна. Адже квиток у музеї Львова коштує в середньому від 2 до 5 грн. Це не такі вже великі гроші, стільки ж, приміром, вартує пляшка води чи хот-дог, які користуються набагато більшим попитом, не кажучи вже про вартість квитків у сучасні кінотеатри.

Однією з причин відсутності зацікавлення можна назвати те, що музеї вперто не використовують реклами своїх експонатів, як це роблять наприклад організатори концертів, ті ж кінотеатри. Про те, що у тому чи іншому музеї можна оглянути якусь цікавинку, зазвичай сповіщають лише невеликі афіші біля входу.

Але навіть той, хто раз чи два в житті таки побував у музеї, чомусь не дуже хоче йти туди знову. «А я вже там був, нудно це все», - довелося якось почути від знайомого. Щоб подивитися, що саме пропонують львівські музеї потенційним відвідувачам і наскільки це їм цікаво чи нецікаво, кореспондент ZAXID.NET обійшла декілька з них, щоб не лише оглянути експозиції, а й відвідати екскурсії та оцінити рівень сервісу.

Іноземцям - вхід небажаний?

Одним із «монстрів» місцевої музейної справи у Львові є Національний музей ім. Андрія Шептицького. Отож, вирушаю туди. У касі, яка чомусь знаходиться в гардеробі і де нема жодної письмової інформації про виставки, вартість квитків, екскурсій, фото та відео, сидить старша жінка. Видає мені цілу порцію інформації, у якій можна заплутатись: квиток в один зал - 4 грн, а інший - 5 грн, а ще на одну «дуже гарну виставку» - 3 грн, за іншу 2 грн, а якщо я студентка - то вийде ще менше. В результаті я геть заплутуюсь, а вона радить подивитись давні ікони, бере дев'ять гривень, за які дає три різні квитки, оскільки експозиція розташована у трьох залах. «За рештою прийдіть пізніше, - каже. - Касира нема, вона вийшла, а в мене грошей нема». Але потім таки знаходить, попорпавшись у власній сумочці.

- А можна у вас ще екскурсію замовити? - запитую.

- Для вас однієї? - дивується. І додає, що зараз екскурсовод зайнята, проводить екскурсію для студентів-медиків і що при бажанні можу до них доєднатись і «послухати краєчком вуха».

Бажання побувати у Національному музеї в цю годину виявила лише я і вищезгадана група студентів. У порожніх залах старша жінка в теплому светрі (незважаючи на «температурне» літо надворі) перевіряє мої квитки. У тиші екскурсовода чути добре навіть здалеку. Але молода дівчина, вочевидь, має проблеми з чіткою дикцією, окрім того, говорить надто швидко, тому інформація сприймається погано. Студенти, вочевидь, такої ж думки, принаймні з групи у десяток осіб декілька людей не слухають, що говорить екскурсовод, а оглядають ікони самі, коментуючи побачене.

- А щоб я вас не затримувала, у наступному залі скажете, які ікони вас цікавлять, і я вам про них розкажу, - каже екскурсовод, завершивши розповідь у першому залі. Цікаво, як студенти повинні визначити найцікавіші ікони і якщо вони вже прийшли, то чи очікували почути, «щоб я вас не затримувала»?

Така екскурсія для цілої групи вартує 15 грн. А от іноземними мовами у Національному музеї екскурсій не проводять. Щоправда, у касі-гардеробі мені сказали, що «якщо дуже треба», то можуть викликати старшого наукового співробітника, який володіє англійською мовою (якщо він вільний у цей час), однак тоді це обійдеться у 50 грн.

Аналогічна ситуація з іншомовними екскурсіями у Львівському історичному музеї. Українською ж таке «задоволення» для групи до 20 осіб у палаці Бандінеллі, що є відділом цього музею, коштує 20 грн, і ще п'ять доведеться викласти за квиток. Щоправда, в результаті обіцяна мені півгодинна екскурсія чомусь скоротилася до 20 хв. Зате була набагато жвавіше і цікавіше проведена, аніж та, що довелося послухати в Національному музеї. Молода дівчина, яка розповідала про експонати, повсякчас додавала різні цікавинки з їх історії, охоче відповідала на додаткові запитання. До речі, відвідувачів у палаці Бандінеллі значно більше, аніж у Національному музеї. За той час, поки я там оглядала давні пам'ятки зі срібла, а також слухала розповіді про старовинні регалії мерів Львова, які випозичав і Андрій Садовий для інавгурації, срібний чайник, в якому бабця, в якої його купив музей, зберігала дуст і таке інше, люди постійно приходили. Щоправда, за їх пересуванням музеєм ніхто не слідкував, тому бажаючі спокійно фотографували експонати на «мобілки», хоча за це передбачена додаткова плата. Згадалось, як ми відвідували замок Штайнберга у Чехії, і там для того, щоб зробити фото, потрібно було купувати спеціальний дозвіл. За ці гроші видавали спеціальну наклейку і наглядач пильно стежила за пересуванням групи і дотриманням правил.

До речі, якщо згадувати про ту ж таки Чехію, то у виправдання нашим екскурсоводам можу сказати, що і там вони бувають не кращі. Щоправда, також «наші». У Празі нам довелося проводити час з екскурсоводом Маріною - москвичкою, яка на запитання українською відповідала «Дєвачкі, я вас нє панімаю, спрашивайтє на русскам», а потім взагалі демонстративно почала відповідати чеською. І це групі з України! А ще ця Маріна проводила екскурсії в дусі: «А там, за тим будинком, є дуже цікава споруда», «а якщо ви підете туди, то побачите унікальну пам'ятку», «Якщо захочете, можете потім піднятись нагору, там дуже цікаво». А ще для неї традиційним було відпустити групу на півгодини швидше «штоби ви атдахнулі і самі всьо рассматрєлі».

Окремо слід сказати і про те, що не в усіх музеях Львова інформація про експонати продубльована принаймні англійською мовою, хоча директори музеїв розповідають, що їх дуже охоче відвідують поляки, німці та інші гості з-за кордону. У палаці Бандінеллі, приміром, прочитати, що знаходиться на стендах, можна лише українською і чомусь під заголовком «прес-реліз». Щоправда, в Національному музеї та Львівському  музеї етнографії та художнього промислу НАН України такі написи є. До слова, у музеї етнографії жінка-наглядач навіть провела мені невелику екскурсію з власної ініціативи, хоча в її обов'язки це не входить, а от реальної екскурсії найбільш відвідуваною (!) виставкою цього музею - стародавніх європейських годинників - не передбачено.

Екскурсію - на сцену

Львівські музеї та екскурсії відвідують не дуже охоче (приміром, усі разом узяті музеї міста за рік відвідало менше людей, аніж протягом цього ж періоду лише Золочівський замок) тому, що музейники досі не виробили сучасного підходу до екскурсій, не уміють промоціювати свої скарби, робити ці надбання цікавими для широкого кола відвідувачів. Адже як пояснити те, що у нас при вартості квитка 2-5 грн і вартості екскурсії 15-25 грн музеї напівпорожні, коли у Європі при у кільканадцять разів вищій ціні відвідувачів значно більше. Навіть у замки Львівщини квитки коштують 3-5 грн, а екскурсії - 20-30.

Фахівці кажуть, що працівники львівських музеїв не мають стимулу працювати над своїми екскурсіями і вдосконалювати їх. Адже вони за їх проведення не отримують жодної матеріальної винагороди, тому їм байдуже провести одну чи 15 екскурсій і як саме їх провести.

- Екскурсія повинна бути для музею тим самим, як для театру - вихід актора на сцену, - вважає голова Асоціації музеїв та галерей Зеновій Мазурик. - Багато музейних працівників самі розуміють, що існуючий рівень екскурсій не є достатнім. Наприклад, вони обов'язково повинні бути диференційовані. Але для цього потрібно набрати на посади екскурсоводів спеціальних людей, які мають відповідні театральні якості, знають мови, вміють реагувати на запити публіки. Кожен екскурсовод повинен працювати над тим, щоб, по-перше, його дані були достовірні, а по-друге (на що менше звертають уваги), наскільки ця екскурсія надається для сприйняття. Чому цього не роблять зараз? Музеї багато не роблять з того, що мають робити. Багато є чимало запущених речей, які треба розвивати, але для цього працівників треба вчити. А у нас досі жодний навчальний заклад не готує музейних працівників, не кажучи вже про підвищення кваліфікації.

Натомість те, чого ще не розуміє Львів, уже починають робити київські музеї. Скажімо, столичний Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків запровадив аудіоекскурсії, під час яких у кожному залі музею гарно поставленою вимовою звучить інформація. У світі такі аудіогіди в музеях працюють уже віддавна, там до цієї роботи залучають провідних експертів у тій чи іншій царині мистецтва, які розповідають про експонати. Крім того, західні музеї різними способами дбають про те, щоб залучати різні категорії відвідувачів. Так, приміром, у давній мануфактурі польського Лодзя є спеціальний екскурсійний автобус, який возить відвідувачів від музею до музею. А у Кракові в Музеї японського мистецтва, який заснував відомий режисер Анджей Вайда, проводять спеціальні інтерактивні заняття для дітей, де ті можуть гратись, малювати тощо. Для старшого покоління західні музеї практикують проведення освітніх семінарів на різні теми. І це ще далеко не все, що пропонують західні музеї і на що вони йдуть задля залучення відвідувачів. Тим паче, що далеко не усі з цих заходів вимагають вкладання великих коштів і при бажанні львівські колеги могли б багато перейняти. Але чомусь не поспішають. Єдине добре нововведення, яке поступово запроваджують у Львові і що західноєвропейські музеї практикують віддавна - Ніч музеїв. Та в тій же Польщі вночі музеї перетворюються у місце «паломництва», до них стоять довжелезні черги. Нам з подругою довелося вистояти годину, щоб потрапити до одного з музеїв Кракова і майже стільки ж - щоб подивитися на скарби іншого. Тому багато оглянути за таких умов, як би не хотів, не встигнеш. У нас Ніч музеїв такого ажіотажу наразі не викликає, попри те, що цього року в цей день відбувалися дійсно цікаві заходи.

Разом з тим чиновники хочуть привабити людей більш перевіреним методом «безкоштовного сиру». Відвідуваність музеїв планують збільшити... запровадженням безкоштовного дня у них. Йдеться про те, що ціни на квитки і екскурсії до 2012 року поступово підвищать до європейських стандартів, однак у кожному музеї буде безкоштовний день для усіх відвідувачів.

Залишається лише сподіватись, що в результаті не станеться як у знаменитому уже вислові: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».

Фото з сайту ru.wikipedia.org