Львівські сни російських блогерів

«Сон - це сад диявола, і всі сни вже давно відомі історії людства». Милорад Павич. Хазарський словник.

Я – сонько і сплюшок. Часто бачу красиві сни. Іноді вони стають літературними сюжетами. Часом просто записую сни до щоденника ( у мене їх два: закритий особистий і відкритий в Живому Журналі під ніком avit_al). Випадково, шукаючи у всесвітньому павутинні львівські світлини для колажів, я помітила, що це містичне місто доволі часто вривається у сни моїх співвітчизників. Поступово зібралась невелика колекція снів, викладених росіянами в Живому Журналі, Лайвінтернет.ру, Твіттері. (соціальні мережі не чіпала – це вже окрема тема). Цитати з блогів наводжу з невеликими скороченнями, в деяких випадках виправлена «олбанська» орфографія.

Усі сни дуже різні. Політичних майже не траплялось – та й ті радше були ретроспективними, наприклад, побачити себе уві сні студентом Лембергського університету, що слухає лекцію професора Грушевського.

Зате є сни надзвичайно яскраві, фантастичні, схожі на фільм, напханий 3D-ефектами. Або навпаки, сни спокійні, побутові, сни-попередження, сни страшні, сни «віщі», сни про смерть і тамтой світ. Недарма в архаїчних уявленнях сон –  тимчасовий провал у небуття, щовечірня репетиція вмирання. Прихильники окультних вчень вважають: у снах людина пригадує свої минулі втілення. Наведу як приклад рядки з вірша, який так і назвала авторка, Аліна Солнишкіна, «Львовские сны»: «Я – пришелец, я здесь посторонний.   Но,  наверное,  в жизни другой  я во Львове жила несравненном…».

Іноді Львів, що наснився – це не просто собі місце, а створений ним міфологічний простір закордону, інший світ. Характерний зразок: «останнім часом мені дедалі частіше сниться сон, ніби я гуляю в іншій країні, причому в Європі. Я ніколи не бачила цих вулиць, я бачу їх лише уві сні…або це вулиці Львова і коктейль моїх уявлень про Європу… я не знаю…»  Або : «А ще мені снилося дуже гарне місто, яке я уві сні  називала Львовом.  Там весь час сонце то було за хмарами, то виходило, і тоді будинки з похмурих чорних-пречорних ставали різнокольоровими. Перед тим, як  прокинутись, я саме бачила ворота монастиря бенедиктинок, до яких підійшла, з одного боку крейдою був намальований вказівник  на трапезну, а  якщо піти в інший бік, там було щось на кшталт церковної крамнички, куди потрібна була продавчиня, яка обов’язково мусила носити білу одежу. То був дуже  реальний сон –пам’ятаю, як я ходила цим містом, бачила кольори, форми, людей,ніби описувала комусь побачене…»

Або сниться зовсім не Львів, а, наприклад, Таллінн, але навіть у талліннському сні з’являється львівський автобус, що везе невідомо куди : «… Сьогоднішній сон помістив нас навіщось у Таллінн. Жодних «талліннських» ознак у сні не було, був біло-червоний львівський автобус, який йшов невідомо куди, повсякчас змінюючи маршрут,...».   Автобус зустрінеться ще не раз «…Приснилось, що приїхав до Львова з купою друзів на якомусь страхітливо допотопному автобусі. Блін, хочу до Львова. Але не в такий спосіб».

Потрапити уві сні до Львова можна, навіть якщо туди й не збирався: «Приснилось, що  їду до Болгарії, помилково вийшов у Львові, … а дружина залишилась в поїзді, я пішов до Болгарії пішки, потім мене обстріляли. Маячня».

Сон туриста: «… ти знаєш, до речі, мені Львів наснився на другий день у місті. Наснився … просто дорогою  по місту, яке відкриває двері, провулки, підворіття і т.п.»

У кошмарах джерелом загрози стають зовсім не розтиражовані ЗМІ націоналісти, а агресивні прохачі. Наприклад: «…сон: я сиджу в кафе з фонтаном і квітковими клумбами, вулиця схожа на львівські затишні вулички з  дорогами викладеними камінням, вузькими, але незважаючи на це, комфортними. <...>Потім обрив - я бачу якусь жінку, бомжиху, яка втовкмачує перехожим якісь прописні істини, зрозумілі лише для неї <…> Пізній вечір в тому самому  кафе, я чомусь сердита, дуже сердита. Знову з’являється ця жінка, але вже щось доказує мені, поруч з нею чоловік років 45-50, теж виглядає жахливо. Я так розлютилась, що схопила за шийку пляшку  пива, яка була біля мене, й погрожувала їй, що якщо вона не піде геть, то я  вдарю цією пляшкою, вона почала йти, але стала говорити ще щось голосніше, тоді я підійшла до фонтану й зробила «трояндочку» й погналась за нею по вулиці …»

Рідко трапляється сон у сні. Блогер capitan_dot, мешканець Єкатеринбурга: «…сниться мені, ніби я десь у відрядженні в центральній Росії (недавно йшли про це переговори, так що нічого дивного).<...> Їжджу там, щось роблю, потім приїжджаю до готелю і засинаю в номері. Отже, починається сон у сні. І відразу опиняюсь у Львові, спускаюсь вниз по вул. Гвардійській, по правому боці. Чомусь вздовж тротуару йде будівельний коридорчик, збитий з дошок, з парканом і дашком, як має бути, тільки будівництва немає. Ось там всередині я йду. Бачив кілька мишок, чорних, з хвостиками. Рання осінь, починають жовтіти каштани. У цілковитій відповідності з настановами у цій, справі другий сон  виявляється значно яскравішим ніж перший, працюють всі відчуття – все яскраве, кольорове, я відчуваю як прогинаються дошки під ногами, чую запах свіжоструганої деревини, чую звуки вулиці. Спускаюсь нижче до вулиці  Глінки й думаю (стежте за логікою) – оскільки я вже тут, то чи не зайти в один знайомий готельчик, дізнатися про ціни й наявність номерів, стане в пригоді, коли їхатиму сюди в найближче відрядження. Потім  розумію дві недоладності – по-перше, я вже тут, по-друге, ця інформація буде отримана уві сні – як вона може мені бути корисною? І ця нелогічність допомагає мені усвідомити себе у другому сні…». (Запис був видалений).

Чимало людей соромляться ділитися своїми снами. Під свіжим враженням  напише про сон, а тоді видаляє запис чи переводить  в обмежений доступ. Проте хитрі пошукові роботи вперто продовжують видавати посилання і зберігають фрагменти. Один з таких не до кінця стертих снів з неповними вихідними даними, зберігся в архівах пошуку. Сон про загублені речі: «… кілька тижнів тому мені наснився сон, ніби я була в своєму рідному місті Львові.  Що я там робила, не згадаю, пам’ятаю лише, що мені стало гаряче, я зайшла до під’їзду старовинного львівського будинку, на вулиці Лермонтова (тепер Дудаєва), там переодягнулась, всю одежу склала в пакети і повісила за масивними дерев’яними воротами брами Львів’яни знають такі під’їзди, темні, глухі, з воротами, що не відчиняються. Прокинувшись, я жодного  разу не згадувала цей сон. Але, практично кожної ночі, уві сні, я думала: як би мені знову потрапити в цей сон і забрати залишений там одяг? Особливо мені подобалась коротка жовта курточка, якої в мене не було! Ось, сьогодні вночі, я повернулась до Львова! Я була в геть іншому районі, мені було вкрай незручно добиратися на ту вулицю, я дуже переживала, що прийду, а там уже нема нічого. Але все ж я дісталась до того під’їзду! Усе висіло на місці! Я перевірила! Тільки трохи підвологло <...> Я розумію, здається, що це все означає, однак не можу не дивуватися тому, як ми дивно створені!»

А це з так званих «віщих» снів «…якось мені приснилось, ніби я в холі Львівського  університету, я там ніколи не була, коли я вранці прийшла на роботу, мені дали запрошення на конференцію, яка мала відбутися там через півроку, і я справді туди поїхала. Я багато про це думала, може, й фаталізм…»

Велике значення снам надавали послідовники психоаналізу, тому, коли у львівському сюжеті до вас прийде доктор Фройд або доктор Юнґ, не дивуйтесь: «… якось днями ще приснилось, що ми у Львові, займаємось вандалізмом біля протестантської церкви, нас виганяють звідти, і   Юнґ (!!!!) викидає спершу чашку, а потім і рештки  пюре на підстилці! З такими снами хоч спати не лягай». Карл Юнґ був учнем Зіґмунда Фройда, а мама Фройда народилася на Львівщині, в Бродах. Психоаналіз сприймався сучасниками як «підкоп» якщо не під все християнство, то конкретно під протестантську етику родинних стосунків, так що сенс в цьому сні простежується.

При відборі снів головною проблемою для мене став не їх абсурдний вміст, а питання – що, власне, вважати російською блогосферою в епоху глобалізації, коли всі кордони втрачають сенс?! Користувач має право взагалі не позначати своє місце розташування, не вказувати навіть країну, або написати в цьому рядку все, що хоче, навряд чи це будуть перевіряти. Я довго вагалася – додати в даний огляд сни про Львів, що прийшли, наприклад, до жителів «російської вулиці» Ізраїлю? Адже не визнає вічна «туга львовска» жодних національностей, терзаючи всіх, в чию душу встигли увійти Ельжбетка і Ринок, зміїне коріння дерев Високого замку і бруківка, зрозуміло, куди ж без неї, різнобарвної «…Три сни підряд: у першому чистісіньке блакитне море вирувало посеред старого міста і хвилі були розкреслені в радіальну клітинку старого львівського булижника. Відчуття повного щастя і гармонії …».

Місто дитинства і юності спливає в сновидіннях Олександра Толчинського-Львівського, постійно й гірко, відчайдушно. Львів у його снах – це втрачений рай, місце, що залишилося таким же, яким він його покинув, повертаючись до Ізраїлю, котрий батьківщиною для Толчинського  не став. Блог свій він називає – Щоденник львів'янина. (Мені було б шкода, але редакція має право прибрати цей фрагмент. Адже Толчинський не росіянин, та до того ж завжди в чорних списках на безлічі українських сайтів і блогів – натура конфліктна, нічого не вдієш): «В цей час мені став снитися сон, що я живу в Львові, у мене квартира на   вулиці Стефаника. Снилось в  деталях, що я встаю зранку і йду взимку з чайником заводити машину або влітку, під холодним осіннім дощем, біжу до зупинки навпроти 9-ї школи, до  Головпошти... Сни детальні, такі, що інколи продовжуються, логічно-завершені.   Сни про життя, а може це життя, а мені сниться, що я в Ізраїлі і пишу зараз   розповідь. Ну взагалі з цим ще Конфуцій не міг розібратися... А ось другий  сон мене напружував, мені снилося, що я гуляю Львовом з фотоапаратом і   знаю, що це мій ОСТАННІЙ ДЕНЬ і я більше ніколи не повернуся в своє  місто. Це – Останній День. Приблизно відчував себе, як Адам в останній свій день, перед вигнанням. Може Бог  і покарав його саме так – не викинув відразу з Раю, а дав йому пару  днів, щоб той усвідомив, яку дурість вчинив. І не треба мені про яблука пізнання Добра і Зла... І мені було важливо сфотографувати Місто, тому що фотографії це   єдине, що мені дозволяли взяти. Ось тут і починався кошмар, то   сідала батарея у фотоапараті, то він наводився на різкість або я не міг ніде дістати плівку і бігав по місту, розглядаючи вулиці... Прокидався в  жахливому настрої...   Як і раніше йде сніг на вулиці Стефаника і я йду з  сином на гойдалку в парк Костюшка, з тривогою вдивляючись в львівське  піднебесся, чи немає дощових хмар ...»

Добре, що ми уміємо бачити сни – і у цих снах Львів у кожного свій.

З російської переклала Галина Пагутяк

Про автора: Юлія Мельникова – російська письменниця. Мешкає у м. Орлі. Написала містично-історичний роман про Львів середини 17 ст., який в оригіналі має назву «Львив» і презентувала його минулого року у Львові в «Дзизі».