«Донедавна міська мобільність була зав'язана на трамваях і ходьбі пішки»

Львів традиційно приєднався до Європейського тижня мобільності. У місті організовують заходи, щоб спонукати жителів використовувати альтернативні засоби пересування, більш екологічні до середовища.

ZAXID.NET розповідає чотири історії львів’ян, які на власному досвіді переконались, що пересування містом не варто обмежувати лише автомобілем.

Гаська Шиян, шанувальниця неквапливих міських дефіле, письменниця

Відколи у моєї, тоді ще 75 річної бабусі з'явився iPhone, сімейний чат перетворився не лише на фуд-інстаграм, звіряння по погоді і звіти з мандрів (так, тоді це ще було можливо), а в першу чергу у соцзмагання щодо відстаней подоланих щодня пішки. Тоді я вперше зафіксувала, що 5 км – то мій необхідний щоденний мінімум для доброго самопочуття. А краще 7. А коли нікуди не поспішаєш, то можна і 16. Ходити пішки – мій найприродніший спосіб пересування, і коли відстань долається десь за годину, то я навіть не шукаю альтернатив. Звісно, добре, коли погода сприяє, але це можна компенсувати вдалим одягом та взуттям. Єдиний виняток для мене – це транспортування вантажів.

Коли моя дитина була ще у візочку, то я, за свідченнями моєї мами, гуляла, як навіжена. Сама я у тому, щоб збігати на Високий Замок і назад, нічого понаднормового не помічала. Бо що може бути ефективнішим від закисання мозку, ніж крокування містом у комфортному темпі? Коли я вперше виходила із послабленням карантину, то вкотре помітила, що прогулянка навіть найближчим кварталом може перетворитися у повноцінну мандрівку у новий світ, головне бути уважною до деталей.

Коли я переїжджала зі Львова у Київ, моїм найбільшим страхом було те, що у великому місті доведеться купу часу вбивати на дорогу. Насправді ж тут мені вдалося облаштувати життя так, що майже скрізь ходжу пішки та іноді навіть потерпаю від зниження потреби зробити марш-кидок, бо все близько. Тобто скрізь можна організувати рутину так, щоб мінімізувати потребу в громадському транспорті чи власному автомобілі. Короткий період, коли доньку доводилося возити в садок на авто, бо вона ще була замаленька, щоб швидко подолати потрібний маршрут, був для мене дуже дискомфортним і я це виправила.

Свій період за кермом щодня я віджила, він для мене був важливим і цікавим, допоміг подолати стереотипи і фобії та вивчити місто, я навіть грала у нічні автоквести і краще за GPS знала таємні шорт-кати, але втому, яку він приносить, не порівняти із приємним відчуттям у тілі, яку дарує ходьба. Так, я менше почала носити підбори, за чим сумую, але як же добре могти швидко піднятися стрімким узвозом! Ну і, безперечно, варто знайти час для неквапливого урбаністичного променаду чи міського дефіле! Крім того я обожнюю street fashion, street foto, а для мене, як для письменниці немає кращого методу робити нотатки ніж вештаючись вулицями, чи то рідних, чи то незнайомих міст.

Всеволод Поліщук, консультант з маркетингу ресторанів

Донедавна моя "міська мобільність" в основному була зав'язана на трамваях і ходьбі пішки. Ми переселися все ближче до центру, де в мене найбільше робочої активності і, зрештою, туди я дістаюся винятково пішки. Решту вирішував трамвай або зрідка таксі. Маршрутки я зневажаю, авто – для поїздок за місто чи в якийсь дальній супермаркет.

Трамвай – дуже класна штука в час до Covid-19 і коли в тебе нема потреби їздити щодня на 9:00. Минулого року у мене був проект на Сихові, зустрічі в основному на 11-12, тож я сідав на Бандери в напівпорожній трамвай номер 4 і навіть спокійно, сидячи, працював із листуванням, нотатками чи редагуванням текстів на смартфоні.

Минулого ж року спробував звичайний самокат. То, звичайно, справжні веселощі, але у Львові в ближньому центрі явно не засіб пересування. Тротуари на Шевченка, Городоцькій, Бандери, Вітовського слабо пристосовані навіть для простого проїзду дитячого візка, тим більше для двоколісного транспорту. Велодоріжки в цьому районі переривчасті, та й некомфортно на малій швидкості. На Сихів чи в інші віддалені місця просто надто важко фізично доїхати. Приїжджаєш на зустріч спітнілий, та що там: просто мокрий. Зрештою самокат у мене вкрали, новий вирішив не купувати.

Електричний самокат я придбав, коли школу, де вчиться син, перенесли з близької Привокзальної на Любінську. Спочатку позичив самокат, щоб випробувати, як що. Побачив, що від кільця на Городоцькій/Привокзальній і аж до Окружної дуже швидко їдеш чудовою велодоріжкою. Наважився.

Зараз для мене основна місія самоката – забирати сина зі школи. У бік Любінської я з півкілометра мушу підводити самокат пішки, потім кілька км велодоріжкою (на цій ділянці це швидше, ніж на авто), потім ще з півкілометра тротуаром, відштовхуючись ногами, бо на електричній тязі поміж пішоходами – то, на мою думку, трохи некоректно щодо інших. Ну хіба метрів на сто вперед тротуар вільний. Коли людей зовсім багато, то знову веду самокат. На проїзну частину виїжджаю максимум на метрів 40. Коли назад із сином (він на звичайному самокаті) , не виїжджаю взагалі і в принципі частіше переходжу на їзду без двигуна. Також один раз проїхав від нижнього Шувару через Наукову, Кульпарківську і Садову до Любінської – доволі комфортно.

Якщо підсумувати коротко, самокат у моєму випадку: екологія, економія грошей на паркуванні і паливі, економія часу, трохи фізичного навантаження (десь 1/4 шляху треба штовхати самокат чи їхати ногами) і що важливо – якісне спілкування з сином. Яркові дуже подобається такий формат добирання, він стає більш веселим і відкритим, ну і йому не приходить в голову вимагати телефон для ігор, як у випадку з сидінням в автокріслі.

Ну і ще виглядаєш молодше і почуваєшся молодше, попри пузо, лисину і нажиті за роки таргани в голові.

Христя Жук, маркетинг директор у мережі доставки піци LА П'ЄЦ

Катаюсь на велосипеді і на роботу, і по світу на велосипеді.

Щодня добираюсь на роботу на ровері і бачу великі переваги в цьому: не стою в заторах, швидше добираюсь і корисно для здоров’я. У Львові це ще і безпечно, оскільки є достатня кількість велодоріжок, і загалом водії авто знають, що то за звір той велосипедист. Я настільки люблю велосипед, що на вихідних подорожую по навколишніх селах біля міста, це для мене медитація свого роду. Якось з України на велосипеді з хлопцем доїхали до Перської затоки, проїхавши Грузію, Азербайджан і Іран.

Орест Зуб, онлайн-підприємець, мандрівник, блогер, письменник

Я народився і виріс у Львові, зокрема в цей момент проживаю в самому центрі міста на проспекті Свободи. Я є доволі активною людиною, часто подорожую і просто обожнюю Львів. Я свідомо не маю автомобіля. Львів – таке місто, що все сконцентровано в центрі, ділова активність, тому зручно ходити пішки.

Я веду бізнес онлайн, але маю фізичний офіс і в цілях мобільності він розташований теж в центрі. Перейтись до офісу займає 7 хвилин. Всюди ходжу пішки і намагаюсь з центру дуже не вириватись, але часом це потрібно.

Наприклад, моя бабця проживає на Любінській біля аеропорту, бувають зустрічі з колегами, ходжу на теніс на Динамо, і в таких випадках намагаюсь користуватись громадським транспортом або альтернативними видами транспортом. Тролейбус №29 їде з університету напряму в аеропорту. Я багато подорожую: колись до Covid-19 це були 100 днів на рік і проїхатись ось так собі в аеропорт тролейбусом – це реально круто, за межами Європи – це мало де можливо.

Окрім того я активно користуюсь NextBike, особливо в ті місця, де є станції прокату, наприклад на тенісні корти Динамо на Володимира Великого, вгору по Княгині Ольги, і паркую велик біля автовокзалу, звідки далі доходжу пішки.

Також не нехтую Uber. Часом замислююсь про купівлю авто і вирішив якось підрахувати: те, як я часто користуюсь Uber – це 3-4 рази на тиждень, окупність автомобіля буде за 30 років. Тому наразі так.

Недавно спробував самокат E-wings, це також цікавий варіант, але мені здається вони цінонеконкурентні наразі. Їхав до друзів, що проживають біля McDonald’s на Чорновола, заплатив 46 грн. Uber би коштував так само. Але є тролейбус №33, проїзд в якому вартує 7 грн і він їде по виділеній смузі для громадського транспорту. А мабуть найкращий варіант це велосипедом NextBike: прямо з пл. Ринок – 25 грн. Якось так.

Європейський тиждень мобільності – дуже класна ініціатива. Це є можливість заохотити людей користуватись різними видами транспорту, переконатись, що це є дієво і варто використовувати для пересування містом. Мобільність у Львові покращується. Дуже тішить активне будівництво велосипедних доріжок. Приємно, що реконструкції вулиць відбуваються з урахуванням дискусій різних стейкхолдерів. Вірю, що ми рухаємось в правильному напрямку і приємно бути очевидцем цих всіх змін.