Майже ангели та демони Гапи Н. Карпи

Наприкінці минулого року перелік українських молодих авторів поповнився ще одним іменем, коли в серії «Агресивна бібліофілія», започаткованій редактором «Четверга», вийшла дебютна книжка Гапи Н. Карпи (так-так, сестри вже добре знаної нам Ірени, тієї, котра з «Фактично Самих») – збірка оповідань „Пппппппп...”. Гапа Н. Карпа представляє наймолодше покоління українських авторів (поряд з Дерешем та Софією Андрухович).

«Згодьтеся, одного ранку починає набридати, коли через твою кімнату вічно вештається всіляка непрошена наволоч: слабкохарактерні чортяки, вдавано-заклопотані біси, запахи аміаку, покупані янголи...» - фраза з одного із оповідань, яка добре пасує до книжки в цілому. Здається, авторці добряче набридла вся ця дрібна побутова нечисть, і вона вирішила випустити її («агов, мої маленькі чортенята?») з глибин свідомості прогулятися паперовими сторінками. Таки випустити прогулятися, а не вигнати назовсім: помітно, наскільки трепетно й любовно вона ставиться до всього вищезазначеного натовпу.

Як Селінджер (згадуваний як кумир героїні в одному з оповідань), Гапа з відчутною огидою ставиться до навколишнього світу і намагається знайти від нього схованку всередині себе.

Як Павич, населяє його різноманітними потворами й казковими персонажами -приємними та огидними, але абсолютно необхідними в її світі. Роблячи так, вона через раз втрачає стрим і міру, примножує сутності понад необхідність так, що дядькові Оккамові залишається тільки скрипіти зубами з потойбіччя - хоча, хтозна, можливо, в її світі місце саме стільком сутностям, і ні одна з них не зайва.

Як Дереш, пише легко й по-дитячому безпосередньо.

Як Іздрик, виливає на читача всі свої страхи і маячню, не питаючись його на те згоди (цим, правда, займаються чи не всі творці сучукрліту).

Як і у всіх теперішніх, вибачте, постмодерністів, у Гапи проза рясніє прихованими цитатами з інших авторів, яких я нарахував десятки зо два перед тим, як втомився лічити.

І, як і більшість співбратів-літераторів, Гапа виявляється абсолютно безпорадною, коли виринає зі своїх фантазій в реальний світ, допускаючи школярські помилки («коли ти не дозволяв воді у крані капати гучністю менше 20 Гц» - мабуть, малось на увазі дБ).

Рефлексії, ілюзії, голоси із задзеркалля, марева із потойбічного світу, невправне борсання в тенетах нереального, кволі спроби повернутися в реальний світ - ось пласти, з яких складений текст. Кожен з них дірчастий, але разом вони перекривають більшість видноколу, залишаючи хіба випадкові проблиски реального неба, достатні тільки для того, щоб не сумніватися в його існуванні. Але функція неба подібна до міражу: до нього можна прагнути, ним можна милуватися, але його не можна досягти. Ця проза обплутує читача мереживами такого ж казкового божевілля, яким авторка наділила своїх героїв. Вони не розкриваються, не описуються зовні, ми взагалі напрочуд мало при них знаємо як про сторонніх, натомість вони намацальні зсередини - наче вивернуті, їх соціальне приховано, а приватне - виставлено напоказ не причесаним, таким самим клаптиковим, як воно було. Тут ніщо не запаковане на продаж, ніщо не доведене навмисно до кондиції: якщо ви можете це перетравити - ваше щастя, але фірма не несе відповідальності за можливі наслідки використання продукту. Інші (відмінні від оповідача) персонажі в тексті - не завжди інші. Іноді вони всього лиш прояви легкої шизофренії наратора, потрібні тільки для того, щоби було з ким вести діалог. В інших випадках вони зображені навмисно плоско й однобоко, як в дитячій свідомості, де ніхто з навколишніх не сприймається як повноцінна особа, а тільки як набір декількох гіпертрофовано сприйнятих рис.

«Це ганебно читати, закривайте і викидайте, розпаліть собі яскраву гарну ватру, бо авторові час мити посуд, чого він і Вам бажає. Бо чи має схема писання-читання якусь мету, якийсь сенс, коли вода майже википіла, рефлексії застрягають у горлі, а пальці стукотять по клавіатурі абсолютно не так, як треба?» - ось самохарактеристика авторки, щира, як і решта тексту.

Тепер коротко: книжка хороша. Навіть дуже хороша, як на дебют. Всім, хто любить сучукрліт, вона сподобається або, принаймні, не залишить байдужими.

Гапа Н. Карпа. «Пппппппп...». - Лілея-НВ, 2007.

Фото з сайту www.karpa.org.ua