Медведчуки бояться правди

Дарницький районний суд заборонив розповсюдження тиражу книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» без дозволу Віктора Медведчука. А сам Медведчук у суді заявив, що всі злочини Стуса заслуговують покарання. Це наступ на все українське, який координується з Москви.

Основним інструментом боротьби з Медведчуками є правда. У Львові вони боролись з «Львівською газетою», яку ми видавали, а у Києві з книгою Кіпіані «Справа Василя Стуса». Історія ж показує, що правду не сховати.

Ми це вже проходили, правда давно. Не на словах знаю, як це бути несправедливо засудженими.

У 2002 році ми заснували «Львівську газету», де нам вдалося зібрати чи не найкращих журналістів. Ми жодним чином не втручалися до редакційної політики. Журналісти відчули свободу і почали писати правду. Там з'явилися статті про партію Медведчука СДПУ(о), тоді якраз був її розквіт. І ми отримали перший сигнал від податкової: «Хлопці, ви що робите? Ви ж хочете працювати тут далі?». Далі було друге попередження. А згодом у «Львівській газеті» вийшла стаття про неподобства тодішніх очільників податкової. На наше підприємство відразу призначили перевірку і намалювали з-під стелі кримінал. Мене призначили організатором криміналу, а Маркіяна – співучасником.

Оскільки ми на той час фінансували багато фестивалів, правоохоронці почали допитувати всіх музикантів, хто брав участь у тих фестивалях, навіть учасники нині популярних гуртів були на допитах.

Це був 2003 рік і в нас почалася справжня війна. Два роки нас били з усіх боків: податкової, митниці, санепідемстанції, зупиняли всі вантажівки, які везли на експорт продукцію з наших фабрик, через що нас штрафували іноземні замовники. Особливо важко було, коли прийшли опівночі додому описувати майно, а в нас 5-річний син, якого треба швиденько відвезти до батьків, аби він не злякався.

У той момент дуже потрібна була моральна опора, бо великої підтримки ми не мали. Іноді питав себе: «Може, справді, я щось роблю не так»? І ось перед Помаранчевою революцією я потрапив на зустріч в Український католицький університет, там були інтелектуали, громадські активісти, а головував над цими зборами Блаженніший Любомир Гузар. Я розказав свою історію, і думаю: «Чим вони мені можуть допомогти? Вони ж самі гнані». І в кінці Блаженніший Любомир сказав: «Ви робите правильно». В мене відлягло, крила виросли і я пішов знову на барикади. Тоді ми почали воювати з ними до крові. А згодом почалася Помаранчева революція, яка змінила хід нашої історії, і нам таки вдалося добитися справедливості.

Юрист порахував, що проти нас вели 39 судових процесів. Нам дуже дорого коштували ці судові тяганини. До речі, спочатку ніхто з юридичних компаній за нас не хотів братися. Деякі чесно казали: ми не беремося за завідома програні справи. Однак знайшлися і такі, що воювали, і довели це до кінця.

Однак справедливості вдається добитися далеко не всім, і ми маємо покласти край суддівському свавіллю. Нам потрібно відновити довіру до судів: це необхідно і бізнесу, який почне інвестувати в Україну, а не виводити звідси гроші, і громадянам, які зможуть відстояти справедливість, зокрема і у справах з державними структурами.

І ось вкотре, і вкотре виникає проблема незалежності та якості суддів, а відповідно потреба якісного підбору людей для формування фахового незалежного суддівського корпусу. Для цього потрібні відповідні кваліфікаційні комісії за участі представників і з України, і з міжнародного співтовариства. А відбір суддів треба проводити не лише за професійними, а й за моральними якостями.

Сьогодні доля судової системи та справедливості для всіх громадян України у руках парламенту. Саме він має перезапустити українські суди та вичистити їх від недобросовісних суддів. Оскільки всі повноваження нині зосереджені в руках членів Вищої ради правосуддя (ВРП), де серед інших є недобросовісні та корумповані судді, то головна проблема нині – очищення лав ВРП. Ми в «Голосі» хочемо створити такі умови, за яких фахові гідні судді зможуть працювати, а корумповані підуть геть.

Ми зареєстрували законопроєкт, за яким всі кандидати, що претендують на ключові посади, – незалежно від того, хто їх висуває, чи Рада суддів, чи президент, – мають проходити крізь зовнішній фільтр міжнародних експертів. Кандидати, яких схвалять міжнародні експерти, проходять далі, і вже серед них обиратимуть найгідніших.

Таким чином за два роки суддівський корпус ВРП оновиться на дві третини. Одна з наших цілей – Вища рада правосуддя має складатись виключно з гідних суддів. Адже, ті, хто обирає суддів - самі мають бути чесними.