Месія для глядачів магазину на дивані

Знімати фільми за книгами культових письменників – справа дуже відповідальна, і не кожен режисер береться за ці невдячні проекти. Автори фільму завжди перебувають в напрузі, адже можна зробити продукт, який не лише не сприймуть критики, а й різко відкинуть фани літературного першоджерела.

Ще більш напруженою є ситуація, коли книжка набула статусу контркультурної, а у випадку з фільмом Яна Кунена за книгою «модного французького» контркультурного автора Фредеріка Бегбедера ситуація саме така. З поставленим перед собою завданням знімальна група справилась досить вдало, адже вийшов фільм за книжкою, а не дослівна екранізація роману.

Фільми-викриття сучасної споживацької культури вже тепер нікого не дивують. Після того, як Девід Фінчер проголосив свій кіновирок суспільству любителів кави Starbucks в культовому «Бійцівському клубі», а Джейсон Райтман з кіноекранів відвертого розказав, кого насправді вбиває капля нікотину в «Тут курять», здавалося б, нічого свіжого та більшого чекати вже не варто. Кунену вдалося не лише протиснутися крізь вузькі межі, але й зайняти своє власне місце та на самому старті зробити добрячий ривок. Довго вмовляючи продюсерів зняти фільм, в який гроші неможливо вкласти, залучаючи спонсорів в прожект-плейсмент (про це трохи нижче), режисер виграв, адже мода на Бегбедера поширилася вже не тільки серед «кіл культурного спротиву», а й серед гламурних людей середнього віку, які намагаються «хавати» фішку, адже «99 франків» вже не лише бренд, але й тренд.

Історія рекламного креативщика Октава Паранго, якого грає Жан Дюжарден - життєва зміна ціннісних орієнтирів злого генія, який ніби і не збирається переходити на світлу сторону сили, але разом з тим збирається дати копняка своїм роботодавцям. Режисер постійно натякає на те, що його герой - месія, що має доповнити закон маркетингової тори. Під час фільму Паранго згадує, що йому 33 роки, учасників засідання експертної комісії для затвердження сценарію рекламного ролика на мить пересаджують за зразком леонардівської «Тайної вечері», ну і вознесіння на очах у остовпілих фліків не залишає жодних варіантів для сумніву: Октав - новий Ісус. Месія за Євангелієм від Кунена та Бегбедера не лише весь фільм виголошує викривальні проповіді проти споживачів та замовників реклами, але й майструє бомбу масового ураження - свій останній тридцятисекундний ролик для концерну «Мадон», який за планом мав би змусити покупців з'їсти дванадцять тисяч тонн йогуртів «Старлайт», а в результаті перевертає голови мислячих глядачів так само кардинально, як розмова з Махатмою. До речі, про прожект-плейсмент. Як відомо, саме представлення в кадрах фільмів певних товарів та торгових марок забезпечує продюсерам вагому частку заробітку, але в «99 франках», як не дивно, ніхто не курить певних цигарок і камера ніколи не фіксує крупним планом пляшки з напоями, в думки героя не перекочували книжкові внутрішні монологи медіа-аналізу торгових марок, більше того, після того, як герой проголосив свою першу суру - «Все тимчасове. Любов. Мистецтво. Планета Земля. Ви. Я. Особливо я» - та ступив крок у безодню на дахах мокрого та темного міста, одна за одною гаснуть неонові реклами.

Комедійна складова фільму зроблена добре та зі смаком. Тут вам з десяток прекрасних гегів, які тепер не часто використовують творці найважливішого з мистецтв. Тут і іронічні  зауваження, що перекочували з книжки: «Альфред Дюлєр: улюблений костюм Хуго Босс; улюблений одеколон Гюго Босс, улюблений поет Гюго Босс». Автори смачно стібуться над використанням англійських слів в повсякденні, над неписаними постулатами корпоративної етики та способом життя офісних працівників.

Кунен сміливо запозичує цілі кіноцитати. Ось вам провалювання в підлогу в наркотичному екстазі та наркотичне пробудження, як в «Транспоттінгу», а ось сцена з листком на дереві та фортепіанною мелодією в стилі «Амелі», а от і динамічні мультиплікаційні вставки, які підгледіли в «Біжи Лола, Біжи». Вони та багато інших випливають на поверхню фільму та зникають в його швидкому кадровому потоці. Весь фільм за Октавом в наркотичних угарах ходить сам Бегбедер, який то ввижається йому в дзеркалі, то поливає жіноче тіло поряд з постером Сталіна, то постає в одязі стюардеси. Виглядає це все дуже весело, якщо зауважити, що Дежардан грає Октава, який є альтер-его Бегбедера.

Вже після остаточного другого фіналу, який нарешті розплутує усі сюжетні лінії, все повернеться на круги своя: пройдуть титри і вже після них, коли закінчиться музика, Кунен відкриє ще одну таємницю, продемонструвавши перший рекламний ролик. Хоча переконувати фільм додивитися до кінця і так не має сенсу. Він захоплює і засмоктує настільки сильно, що ще довго після зникнення з екрану будь-якої картинки хочеться просто сидіти та думати про цей політкоректний бунт змії проти власного хвоста.

«99 франків». Режисер: Ян Кунен. В ролях: Жан Дюжарден, Жаслін Ківран, Патрік Кій, Ваіна Джоканте.

Фото з сайту www.liveinternet.ru