Критична для України ситуація в Покровську і Мирнограді є наслідком збігу низки обставин. Справа не лише в комплексних прорахунках українського політичного і військового керівництва. А й в оновленій тактиці ворога, який зумів знайти ключ до загарбання українських міст.
У багатьох українців не без допомоги телемарафону ще з початку повномасштабного вторгнення РФ сформувалася хибна думка про агресора. Начебто російське командування абсолютно бездарне, нездатне аналізувати власні помилки і воює лише методом «м’ясних штурмів». Частина правди в цьому твердженні, безумовно, є. Росіяни дійсно мають схильність ставитися до людського ресурсу як до розхідного матеріалу. І не дуже зважають на втрати на полі бою. Але Сунь-цзи ще в V ст. до н. е. писав про те, що недооцінка противника – це прямий шлях до поразки.
Коли в серпні 2022 року росіяни почали штурм Бахмута на Донбасі, вони діяли традиційним методом масованих лобових атак. Значну роль у них зіграли бійці «Вагнера». У боях за місто окупанти втратили до 30 тисяч убитими. Загальна цифра поранених і загиблих росіян становить близько 60-80 тисяч. У «м’ясних штурмах» гинуло багато загарбників, але ефективно прорвати українську оборону їм не вдавалося.
Десь наприкінці 2022 року росіяни вперше почали апробовувати нову методику. Вони спробували проникати в Бахмут і його околиці малими групами. Завдяки використанню дронів і розвідки ворогу вдавалося знаходити слабкі місця в обороні міста. Росіяни спочатку з’явилися у східних і південних кварталах Бахмута. Вони займали будинки, створювали опорні пункти, порушували лінії постачання ЗСУ. Просувалися містом щораз далі. Окрім цього, окупантам вдалося здійснити флангові прориви і перерізати основні шляхи постачання українських військовиків. Зрештою у травні 2023 року важливий вузол української оборони повністю опинився під їхнім контролем.
Битва за Бахмут стала для загарбників своєрідною лабораторією пошуку нових методів ведення бойових дій. Хоча основну роль у захопленні міста зіграла не інфільтрація, а тотальна перевага в людських ресурсах та артилерійських засобах, російське командування зробило певні висновки. Згодом отриманий досвід ворог спробує застосувати на практиці під час захоплення інших українських міст.
Є багато схожого в методах загарбання росіянами міст і містечок Донбасу. У боях за Авдіївку, Селидове, Курахове, Покровськ та низку інших населених пунктів агресор діє за певним алгоритмом. Спочатку російські загарбники вдаються до тактики фронтального штурму, сподіваючись за допомогою масового застосування артилерії, КАБів і бронетехніки прорвати українську оборону. Це рідко приводить до успіху. Загарбники зазнають великих втрат і перегруповуються. А потім зміщують акценти на удари по флангах, обходячи населені пункти з обох сторін. Перерізають шляхи постачання ЗСУ. Створюють небезпечну кілзону для руху поповнення і доставки боєприпасів та провізії. І починають проникнення в часто вже напівоточені населені пункти малими групами.
На жаль, те, що нині відбувається з Покровськом, раніше вже сталося з Авдіївкою. Це місто з потужними фортифікаціями мало стратегічне значення для всієї лінії оборони ЗСУ на Донбасі. Плацдарм, який вклинювався в російські позиції біля Донецька, становив неабияку загрозу для окупантів. У жовтні 2023 року ворог розпочав серію масових штурмів Авдіївки за допомогою танків та іншої військової техніки. Росіяни втратили десятки одиниць, але успіху не досягли. Потім почалася серія м’ясних піхотних штурмів. Просування давалося загарбникам дуже високою ціною. Однак ключова подія відбулася в січні 2024 року.
17 січня група з приблизно 150 російських штурмовиків проповзла підземною трубою близько 2 км і вилізла в тил українських захисників біля ресторану «Царська охота». Це створило хаос у системі оборони міста. Наші військові намагалися контратакувати, але ворог уже наблизився до Авдіївки впритул та розпочав інфільтрацію з інших сторін. Малі групи по кілька осіб, часто без розпізнавальних шевронів та з приладами нічного бачення, проникали через «сірі зони», використовуючи складний індустріальний ландшафт і приватну забудову. Загарбники часто маскувалися під цивільних, пересувалися на квадроциклах. Паралельно із цим ворог здійснював тиск на флангах. У середині лютого ситуація стала критичною. ЗСУ були змушені відступити з Авдіївки.
У жовтні 2024 року впало Селидове. Тут теж не обійшлося без інфільтрації. Росіяни активно діяли малими групами, використовуючи перевагу в людських ресурсах. Метою таких атак був не стільки штурм, як створення атмосфери хаосу й невизначеності та порушення системи постачання оборонців. Повністю ліквідувати підрозділи загарбників, які ховалися в будівлях та використовували складний рельєф місцевості, не вдалося.
Битва за Курахове розпочалася після захоплення окупантами Вугледару. Росіяни спробували взяти місто з ходу. Але традиційно зазнали невдачі. Тож ворог знову вдався до тактики проникнення малими групами. Використовуючи балки, лісосмуги, мотоцикли, квадроцикли, засоби маскування від тепловізорів, агресор проникав у «сіру зону» та просувався кварталами міста. Чисельна перевага загарбників грала їм на руку. У ЗСУ просто не було стільки ресурсів і дронів, щоб знищити кожну ворожу групу. Хоча окупація Курахового на початку січня 2025 року коштувала росіянам значних ресурсів, вона створила додаткову загрозу для Покровська.
У боях за це місто в центральній частині Донецької області інфільтрація з паралельним фланговим наступом стала основним методом ведення бойових дій російських загарбників. Окупанти в битві за Покровськ діють за вже звичним сценарієм. Щоправда, масштабуючи його. Ворог переодягається в цивільних. Активно використовує погодні умови (туман, дощ, темну пору доби) для пересування. А також – урбаністичний ландшафт для переховування своїх груп. Це надзвичайно ускладнює його виявлення і ліквідацію.
Станом на кінець 2025 року агресор зробив ставку на інфільтрацію невеликих груп піхоти як основний метод захоплення українських міст. Це не означає, що такий спосіб універсально ефективний. Він призводить до великих втрат. І придатний переважно для урбанізованих територій, де можна скористатися складною забудовою і промисловими зонами. На відкритих просторах реалізувати такі дії вкрай важко. Але якщо ворог уже потрапив у населений пункт, вибити його звідти дуже складно. Єдиний виняток – перерізати відірвані лінії постачання окупантів, як це сталося на Добропільському напрямку. Проте зробити подібне в Покровську уже майже нереально.
Метод інфільтрації не означає, що ворог невразливий чи геніальний. Він працює лише за певних конкретних обставин. Військові аналітики й експерти називають кілька методів протидії. Сподіватимемося, що до них прислухаються ті, від кого залежить ухвалення стратегічних рішень.
Ми використовуємо