Міфічний реалізм Вікторії Ковальчук

Оксана Кришталева, 13 лютого 2012966118
Міфічний реалізм Вікторії Ковальчук

Відомо, що людина може безупинно дивитися на три речі: на те, як горить вогонь, як тече вода і як працюють інші. Скажу без прикрас – до трійки перелічених речей можна додати ще одну: малюнки львівської художниці Вікторії Ковальчук.

І не тому, що вони багатопланові, і навіть не тому, що у більшості своїй створені для дітей. А тому, що продумані, пережиті, підхоплені глибоким підтекстом і пронизані ще глибшим змістом.

Художню манеру Вікторії Ковальчук називають міфічний реалізмом. І хоч книжки, проілюстровані, цією художницею, читачі-покупці не хапають, як гарячі пиріжки, зате впізнають і люблять. В чім секрет? «Люблю знаходити в звичайних речах незвичайні змісти. Так народилися "Сни целофанових пакетиків", один з них "Квіти для янголів". Ми шукаємо щастя за морями-океанами, а воно поруч сидить і чекає на нашу увагу, тихе і сором’язливе, бо правдиве і щире», – каже Вікторія Ковальчук.

 

Дитячий книжковий ринок – вибране!

Щоправда, в Україні не бракує цікавих авторів, які ілюструють саме дитячі книжки, і їхня робота гідна бути представленою на світовому рівні. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Грані-Т», «Свічадо», «Видавництво Старого Лева» та ще кілька інших успішно співпрацюють із чудовими ілюстраторами. Це – Владислав Єрко, Кость Лавро, Максим Паленко, Катерина Штанко, Євгенія Гапчинська, Олеся Магеровська, Олег Петренко-Заневський та інші.

А втім… Поруч із довершеними і продуманими книжками на полицях книжкових крамниць красуються справжні потвори – термоядерного забарвлення дитячі монстрокнижечки із покрученими та перекрученими словами-кальками. Їх страшно показувати не тільки дітям, а й дорослим. Написані вони зазвичай «під замовлення» і нашвидкуруч, без претензій на довге життя, а тим більше – без амбіцій на виховання добрих смаків. До прикладу – кілька серій одного розкрученого видавництва, укладених і написаних відомими українськими письменниками. А ще – невідповідні ілюстрації, заплутаний сюжет, стилістичні та мовні блуди… тут і психологам є що прокоментувати… Адже дитяча книжка – це перше і вельми яскраве враження дитини про світ книги загалом і про казковий світ зокрема. Тому так важливо, аби книжка була видана за всіма канонами поліграфічного мистецтва.

Зрештою, і це не може не тішити, художники – не спортсмени, тут немає тренера із секундоміром, який би засікав час на першість чи кількість виконаних рекордів. Для всілякого читача – і для вимогливого, і для пересічного, знайдеться свій товар, на колір і смак… Та все ж – чому саме Вікторія Ковальчук?

Продовжу словами художниці: «Живу в еміграції дорослого життя… Дорослі живуть цифрами, номерами, розрахунками, а діти живуть кольоровими образами, словами, звуками… Інколи варто вирватися-видертися з хащ дорослого життя, щоб побачити дитячі сни. Народжений повзати, – літає у снах. Навіть найпотужніший тиран і вождь, президент і міністр, генерал і професор в куточку свого серця залишаються хлопчиками в коротких штанцях, дівчатками з бантами. Не люблю світ дорослих, в ньому тяжко дихається, немає простору для думок. Дорослі залежні від політики, економіки, сексу, алкоголю, наркотиків, тютюну, влади та іншого непотребу. Їм всього замало, вони весь час сваряться і не бувають задоволені. І тому мої книжки та виставки більшою мірою звернена до дорослих, бо діти правильно сприймають світ, бо їх є Царство небесне».

 

Книжка, як і людина, має свою долю

Вікторія Ковальчук проілюструвала майже 200 книг, з них 30 – дитячих. Її перші ілюстрації вийшли в радянські часи – тоді, коли якість друку була не настільки високою, аби передати всю красу виконаних ілюстрацій. Тоді була інша перевага – все-таки державні видавництва не пропускали «халяви», хоч і не могли представити доброї поліграфічної якості. Уже в 90-ті роки ХХ ст. вийшли друком вірші Богдана-Ігоря Антонича, «Бузиновий цар» Ліни Костенко і Букварик. Кілька років тому –  проілюстрована книжка Надії Репети «Сонце, вітер і хмаринки». І от нещодавно виникла ідея перевидати окремі книжки, але уже на новому обладнанні, на кращому папері.

На нещодавній презентації своїх найновіших книжок у львівській книгарні «Є» художниця Вікторія Ковальчук ось як розповіла про цю ідею: «Кожна книжка, як і людина, має свою долю. Одна книжка має легку, інша – складну і заплутану, іноді навіть трагічну. У 1987, а потім у 1990 вийшла книжка Ліни Костенко «Бузиновий цар». Ми хотіли перевидати її тепер, на кращому папері, у новому форматі. Написали гарного і великого листа Ліні Василівні із проханням перевидати. Чекали півроку, але так і не дочекалися відповіді. Тоді Юрій Николишин, директор видавництва «Апріорі» запропонував мені самій написати текст до власних ілюстрацій. І так щасливо склались обставини, що саме в цей час у моїй родині народилась маленька дівчинка, яку батьки назвали прекрасним старовинним іменем Дорофея. От я і придумала книжку-забавку «Про фею Дорофею», видала її і відіслала їй своїм родичам. Вони неймовірно втішились». 

Минулого року львівське видавництво «Аверс» повторило свій наклад – книжку Ігоря Калинця «Про котика і кицю», яку також проілюструвала Вікторія Ковальчук. Завдяки новітнім технологіям вдалося не тільки якісно передати колір, а й зробити формат книжки цікавим, якщо дивитися під кутом – на матовому тлі коти блистять, а ілюстрації всередині книжки змонтовано завдяки комп’ютерним спецефектам, поєднавши не тільки класичний малюнок, а й колаж, цікаву подачу текстових рядків та нестандартний формат, до якого ми тільки-но звикаємо! 

Наприкінці 2011 року київське видавництво «Веселка» видало іншу книжку, проілюстровану Вікторією Ковальчук «Кіт Мартин» Дмитра Павличка. Автор ще кілька років тому дописав свій давній вірш, додавши у текст чимало політики. Вікторія Ковальчук спочатку погодилась проілюструвати цей текст, але не сподівалась, що кінцівка матиме такий неприхований смак політичних сардельок. Отже, – дитяча книжка для дорослих чи доросла політична книжка для дітей? Як вийти зі становища? Як пояснити дітям, що таке поділ на партії, чому дорослі мітингують, звідки беруться дорогі машини і подібне? Хоча б ось такий фрагмент:

Другу партію створив

Кіт, що любить їсти сало.

Дуже гарно говорив,

Та поводився зухвало.

Мабуть, був то комуніст,

Бо до власної громади

Він тягнув кота за хвіст,

Й не було на теє ради.

Як на мене, художниця віртуозно вийшла зі ситуації – вона зобразила дорослі речі дитячими очима. Кицю з калачем на голові обвішала барвистими сердечками, а рудим коцурам вдягнула вишивані краватки. Інших представників різних партій вона зобразила як великих барвистих котів у барвах національного прапора, які ходять одні поперед одними із гаслами «мау-мяу» і «няв-няв», а простих людей – звичайними сіренькими мишками, які скромно тримають в лапках гасло «ням-ням». Ілюстрацію багатого і пихатого кота-буржуя можна розглядати годинами. Тут у нього і дорогі штори з орнаментом долара, і рибки в келиху, і провіант під рукою… Ось якими словами Дмитра Павличка супроводжується ілюстрація:

Час біжить, мов кінь, ірже,

Не спинити, не догнати.

З деяких котів уже

Поробилися магнати.

Що їм Київ, як вони

Мають мешкання на Криті.

Возять їх – ти це збагни –

Джипи найдорожчі в світі.

Ті, хто не полінується забігти у книгарню  власноруч погортати нові книжки, проілюстровані Вікторією Ковальчук, погодяться зі мною. Малюнки цієї художниці розпружують, вони прикольні. І якщо для більшості сучасних підлітків слово «прикол» містить у собі чи то іронію, чи відверту гірку насмішку, то для п. Вікторії – навпаки, щось світле і незлостиве: «Буває так боляче, що починаєш приколюватися. Приколізм для мене – це не понти мажорів, це не епатаж гламурів, це зброя: приколю-колю травинкою, сніжинкою, хвостиком пензлика вмоченого в слізку безпритульного цуценятка-кошенятка-пташенятка-дитятка».

Вікторія Ковальчук переконана, що любов до книжки повинна йти від батьків і прививатися дітям ще у дошкільному віці. Хіба ж може бути щось краще, аніж спільно погортати книжку, почитати її, уважно порозглядати картинки? А якщо це книжка-забавка, то й побавитися разом. Коли син Вікторії Ковальчук ще був зовсім маленький, вона йому багато читала. Син підріс, пішов до школи і сам навчився читати, але самостійно до книжки не тягнувся. Тоді п. Вікторія придумала читати йому книжки частинами, потім «навмисно» зупинялась на цікавому фрагменті і казала, що має багато роботи, тож нехай далі він читає сам. Це – гарний приклад для сучасних батьків.

 

Не все вимірюється ковбасою

У книжці «Кіт Мартин» є одна важлива деталь – біля кота-владолюбця стоїть вага, на якій сардельки переважили книжку, покладену на іншу шальку терезів. На жаль, для такого кота сардельки важливіші. Але не все в житті вимірюється ковбасою.

А ще Вікторія Ковальчук переконана, що ніяка комп’ютерна програма, ніякий інший формат не замінить класичну книжку. Були різні часи, і книжка, відповідно, була різною, але вона давалася на дотик – її можна було гортати, розглядати, відчувати не тільки вагу слова, а й вагу самої книжки в руках.

Книга знаходить втіху і місце, куди можна втекти. Книга для дитини – дороговказ, а не розвага. Тому так важливо, аби вона була світлою, якісною, мудрою. Художник дитячих книг – той, що зберіг дитячість і не цурається її, адже багато що можна побачити очима серця.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 18

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук