Мінування пам'яті
IQ

Мінування пам'яті

Як сепаратисти «мінують» майбутнє України

Максим Віхров, 17 травня 2016 3601 2

Поки «Мінський процес» затягується, сепаратисти активно працюють над формуванням колективної пам’яті місцевого населення. В Луганську та Донецьку встановлюють пам’ятники «ополченцям», школярів залучають до «патріотичних» організацій тощо. В майбутньому це може створити Україні більше проблем, ніж невиявлені міни та нерозірвані снаряди на полях Донбасу.

Монументальна пропаганда

Днями в Луганську встановили пам’ятник «ополченцям». До війни міська влада і громада довго сперечалися, що встановити у тому сквері – чи монумент Катерині ІІ, чи янгола. Крапку в багаторічній дискусії поставили сепаратисти. Тепер там стоять «ополченці» в образі козака, «афганця» та «зеленого чоловічка». Подейкують про портретну схожість постатей на Мозгового, Бабая та Мільчакова. Як заявив голова ЛНР Ігор Плотницький, це ті, завдяки кому «республіка» вижила і встала на ноги.

Це вже не перший сепаратистський монумент на території ЛНР. У 2015-му там встановили знак на честь «возз’єднання» ЛНР та Росії, пам’ятник жертвам авіаудару по ОДА, пам’ятник загиблим на війні шахтарям тощо. У ДНР також не відстають. Там уже є пам’ятник загиблим на Майдані бійцям «Беркуту», пам’ятник загиблим «громадянам ДНР», пам’ятник загиблим дітям. Загалом сепаратисти вже встигли встановити понад два десятки пам’ятників, меморіальних дошок та інших знаків.

На перший погляд, це дисонує з явним провалом проекту «Новоросія» та «зливом» самопроголошених «республік» Росією. Але логіка в діях сепаратистів усе ж таки є: вони «мінують» колективну свідомість місцевого населення, як відступаючі армії мінують будівлі та мости. За своєю суттю, ці пам’ятники є матеріалізованою пропагандою – в них закарбовані основні тези сепаратистської ідеології. Армія повстанців-шахтарів, розп’яті хлопчики та інші персонажі російської телепропаганди втілюються у камені.

Зрозуміло, що будь-який пам’ятник можна демонтувати – лише за кілька років декомунізації в Україні знищили майже тисячу монументів Леніну. Але перебіг «мінського процесу» до оптимізму не спонукає. Скасування «республік» в обмін на розширене самоврядування за «мінським» сценарієм не дасть Києву аж стільки повноважень, аби втручатися в тамтешню гуманітарну політку. Тим більше, що пам’ятники не входять навіть у десятку проблем, які доведеться вирішувати Києву в межах реінтеграції окупованих територій.

Скоріш за все, до демонтажу сепаратистських пам’ятників дійде дуже-дуже не скоро. Є ризик, що вони залишаться у Луганську та Донецьку на довгі роки. Їхня мовчазна присутність буде важливим елементом формування місцевої ідентичності. Тим більше, що ідеологічна активність сепаратистів зовсім не обмежується монументами. Вони активно працюють у школах. «Уроки мужності» з «ополченцями», розвиток «патріотичних» дитячих організацій (наприклад, «Орлята» та «Захаровці» в ДНР) – дітей починають «обробляти» вже з 5 років.

Привид «Новоросії»

Сьогодні головною соціальною опорою сепаратистських режимів є пенсіонери. Вони мають найменші можливості покинути територію ЛНР та ДНР, не вимагають демократичних свобод, а невеликі пенсії (нерідко подвійні) цілком задовольняють їхні базові матеріальні потреби. Але з природних причин орієнтація на пенсіонерів не може бути основою довгострокової стратегії. До того ж, в економічному сенсі пенсіонери є баластом, непридатним ані для роботи, ані для війни.

Привабити молодь сепаратистам нічим, окрім сумнівних принад служби в «ополченні». Тому куратори ЛНР та ДНР явно зробили ставку на плекання ідентичності. Якщо побудувати «Новоросію» не вдалося, треба підкинути Україні побільше молодих «новоросів», які створюватимуть їй проблеми і через 10, і через 20, і через 30 років. Тим більше, що нинішні першокласники знатимуть про події 2014-2015 рр. лише з розповідей старших та з книжок. І розповісти їм міф про героїчне повстання Донбасу буде зовсім нескладно.

За прикладами далеко ходити не треба – варто подивитися на неонацистів, які глорифікують Третій Райх. Сміховинно коротка історія гітлерівської імперії закінчилася для Німеччини катастрофою. За кілька років нацизму німецьке суспільство отримало жахливий досвід зла і життя у злі, про що жалкує дотепер. Однак привид нацизму досі паморочить свідомість десятків тисяч неонацистів, які вважають Гітлера месією, а Третій Райх – мрією, яку задушили євреї, комуністи та інші вороги арійської раси.

Так само проліз у майбутнє сталінізм. Його молоді апологети вірять у мудрого вождя, який узяв країну з оралом, а лишив з атомною бомбою. Репресії, співробітництво з Третій Райхом, знищення цілих прошарків населення залишається поза фокусом, а критика відкидається як ворожий наклеп. Схожих прикладів чимало. Тому є всі підстави вважати, що і «Новоросія» має шанси стати міфом, який спонукатиме певну частину суспільства до антиукраїнських настроїв.

Є ризик, що «герої Новоросії» стануть на Донбасі такими ж символами протесту, як Че Гевара на Заході або Сталін в Росії. Або як партизани УПА в Україні часів Януковича. Наскільки великою буде спонукальна сила сепаратистських символів – незрозуміло. У кращому разі їх піднімуть на прапор безталанні популісти на зразок КПУ, які обмежаться провокативними деклараціями. Гірше, якщо привид Мозгового морочитиме голову юним радикалам, яких візьмуть на замітку російські спецслужби.

Так чи інакше, готуватися до світоглядної АТО треба вже зараз – і вести її доведеться у колективній свідомості підростаючого покоління Донбасу. Але результати битви за пам’ять великою мірою залежатимуть від того, коли Україна отримає змогу впливати на гуманітарну політику в Луганську та Донецьку. Це, своєю чергою, залежить від того, наскільки затягнеться «мінський процес». А цього, на жаль, не знає ніхто.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук