Місто-акваріум

Існує певний вимір міста, який я можу назвати своїм. Він, як і інші (чужі) міфи, народжений з подиву, зі здатності дивуватись. Але щоб не «вбивати» місто, мушу залишати його в таємниці. І ділитись нею лише з вибраними людьми. Для мене Львів – місто-акваріум, де плавають люди-риби...

1

Наші розповіді про місто вміють бути напрочуд поетичними. Несподівані екскурси для гостей з інших міст чи країн сповнені різних казок, легенд і вимислів. Вони зачаровують слухачів і роблять залежними від духу Львова: хочеться повертатись, слухати, слухати і повертатись.

Розповідати про своє місто приємно.

Тільки у цій справі легко можна схибити, прийнявши за своє знання оповіді інших людей, які проживали місто Львів колись, чи проживають тепер. Антонич, Андрухович, Шульц, Вітлін, Крип'якевич, Винничук... Пригадую ці імена без логічної послідовності чи вичерпності. Версії поетичні доповнюються версіями науковими: Львів вірменський, Львів 20-30-х років, Львів сакральний і т.д.

Ці історії бувають настільки спокусливо-близькими, що хочеться прожити їх як власні. Напевне, це і є ознакою вдало створеного Міфу. І їх стає дедалі більше.

Львів обтяжений творенням міфів. Він узалежнений і ув'язнений. Змушений відповідати щоразу іншим стандартам, новому іміджу. Його називали містом-кораблем, гірським містом, втраченим і навіть мертвим. Спроби нових інтерпретацій нагадують полювання. Мені не хочеться доєднуватись до цієї спільноти мисливців.

2

Приїжджаючи до Львова, мої київські друзі щоразу вимагають нової «порції» легенд. І я знову і знову «годую» їх «шульцами», «андруховичами», «галицькими брамами», «винничуками» та подібними.

Проте існує певний вимір міста, який я можу назвати своїм. Він, як і інші (чужі) міфи, народжений з подиву, зі здатності дивуватись. Але щоб не «вбивати» місто, мушу залишати його в таємниці. І ділитись нею лише з вибраними людьми.

Для мене Львів - місто-акваріум.

3

«Місто - сонет з каміння, цегли й скла» (Антонич). І, мабуть, ви помітили, що останнього у Львові стає більше. Величезні вітрини магазинів, скляні стіни кав'ярень і піцерій, євровікна житлових будинків, які з вулиці видаються проваллями, і де погляд губиться, не знаходячи відображення.    

Це - великі акваріуми, в яких плавають люди-риби. Це - заповідники глобалізаційної епохи, яка нищить і тому заохочує до різноманітних способів виживання. Львів був народжений у воді, але сьогодні змушений тіснитись в резервуарах, в акваріумах, прозора структура яких створює ефект простору і свободи.

4

Львів народжений водою. І цьому існує низка потверджень. Почну з найбільш міфологічного - з морського дна, з міста-корабля, про який писав Андрухович. І хоч виглядає, що йдеться про часи, віддалені від нас у часі і просторі, коли придивитись, то й сьогодні видно, як морська сіль проступає крізь бруківку і на підмурівках старих кам'яниць.

5

Неможливо не згадати львівські дощі. Це - чотири настрої, чотири стани води і чотири пори року - дощ навесні, взимку, влітку, восени. Львів дощить постійно, і ця вода не може так просто кудись зникати.

6

Колись ці потоки стікались у повносилу артерію міста - річку Полтву. Тут плавали маленькі судна та рибацькі барки, і за великого бажання можна було доплисти аж до Балтійського моря.  На початку минулого століття річку ув'язнили в австрійський колектор з червоної цегли. Але коли спуститись у ледь освітлені підвали Оперного театру, можна відчути себе наче у череві великої Риби: великі коліщата - нутрощі; сходові клітки - трахеї, і скрізь чути плюскіт води.

7

До речі, про рибу - невід'ємну частину водної стихії. Вона у Львові - скрізь. Риба підморгує з барельєфів на кам'яницях (як-от дельфіни на вулиці Руській), посміхається з п'єдесталів (як риба на Вірменській), час від часу виринає в скляних мистецьких водоймах (біля Дзиґи), а в самому серці міста бачимо величні постаті Амфітрити та Нептуна. Це - знаки, які постійно нагадують мешканцям: «шукайте... ми тут, а, отже, вода - зовсім поруч...шукайте».

8

Історія Львова пам'ятає чимало водойм. Окрім повноводної річки, в місті було ще немало озер. За благословенних часів бабці Австрії залюбленим місцем львів'ян були Пелчинські стави (влітку тут влаштовували сімейні пікніки, плавали на човнах, а взимку - їздили на ковзанах). Власники озер мешкали в одній із кам'яниць на Ринку. На початку ХІХ століття австрійський генерал фон Ферснель викупив стави і перетворив їх на першу військову пливальню.

9

Пелчинський став можна побачити на гравюрі Кароля Ауера. 14 вересня 1845 року тут відбулося грандіозне доброчинне шоу на користь потерпілих від повені Полтви, яке символізувало боротьбу людей з морськими потворами. Натхненником цього дійства був Фердинанд д'Есте. Спеціально для «Морської битви» будувались величезні човни, галери, чудовиська. У 1921 став засипали, тепер на його місці - фонтан при вході до парку імені Богдана Хмельницького.

10

Озера «На Франца» за радянських часів були перейменовані спершу на Гіпсові, а згодом на Алтайські. Тепер водойми, що знаходяться між вулицями Коновальця, Чупринки і Гординського, офіційно називаються «Пісковими озерами». Колись тут ловився лин, траплялася щука. У другій половині ХХ століття тут влаштували звалище. Сміттям переважно було бите скло, яке постійно привозили з електролампового заводу.

11

У міському просторі легше знайти не так знаки чи сліди води, як її симулякри. Славетні водойми сьогодні підмінені фонтанами (особливе враження справляють ті, котрі давно вже забули, що таке вода!), і в зимовому часі - ковзанками. Ці останні нагадують замерзле озеро, під яким мав би бути різнобарвний підводний світ. Насправді ж маємо тільки фанеру, поліетилен й інші дивні речі.

12

Не можна промовчати про ще одну вельми цікаву місцину. Вокзал, велика скляна споруда неподалік головного європейського вододілу, - відправний пункт великої і малої риби, тимчасове місце перебування заморського товару. Люди-риби снують перонами, в залах очікування дожидають своїх рейсів. За відсутності в місті достатньої кількості води, вокзал чудово виконує функцію основного міського акваріуму. Звідси спеціально обладнаний маршрутний транспорт перевозить щільно запакованих людей-риб в інші частини міста.

Post Scriptum

Львів - місто-акваріум. І я не знаю - добре це чи погано. Не маю певності, чий це задум. Не можу знати, скільки часу ми отак протримаємось. Але знаю напевне - це Велика Таємниця. Тому мовчіть про все, що почули. Мовчіть, як риби.

Текст написаний в межах навчального курсу «Культурна спадщина» магістерської програми з культурології Львівського національного університету імені І.Франка.

Фото з сайту www.artgreensofa.com, cms.tvujdum.cz