26 січня білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко всьоме здобув перемогу на президентських виборах. Цього разу в «бацьки» не було жодних проблем з акціями протесту невдоволених громадян. Як власне і з конкурентами, які в попередніх виборчих кампаніях іноді псували йому настрій своєю критикою. На вулицях білоруських міст увечері панувала могильна тиша і не лунало жодних оплесків. Контраст між серпнем 2020 року та січнем 2025 року був по-особливому разючим і показовим.
Формальне підтвердження авторитарного правління «бульбофюрера» через процедуру виборів пройшло як по маслу. Щоправда, Центральна виборча комісія не наважилася приписати Лукашенку більше голосів, ніж його другу Путіну. Білоруський керманич отримав 86,82% голосів, тоді як кремлівський вождь минулого року здобув 87,28%.
Президентські вибори-2025 в Білорусі відбувалися у дещо дивній і гнітючій атмосфері. Ніщо не вказувало на хоча б видимість політичної конкуренції. Мінімум агітації та відсутність критики чинної влади. Зареєстровані кандидати у президенти, які висловлювалися на підтримку Лукашенка. Опозиція у вигнанні або у в'язниці. Залякані і покірні громадяни. Прогнозованість перемоги білоруського диктатора цього разу не залишала жодних сумнівів. Білоруська влада досягла неабияких успіхів у перетворенні виборчої кампанії на пусту формальність. Основна інтрига зводилася тільки до того, скільки голосів Лукашенку цього разу намалюють у ЦВК.
Мабуть, найбільшу увагу до процесу виборів білоруського президента привернув пес Алєксандра Лукашенка. Білий шпіц поважно зайшов на виборчу дільницю, де голосував його господар. І по-собачому помітив територію, цим самим символічно продемонструвавши, що думає про всю цю затію. Сам Лукашенко у спілкуванні зі журналістами заявив, що його не турбує думка західних політиків про вибори. Як і те, чи визнають його легітимним главою держави. «Визнаєте ви там у Євросоюзі, не визнаєте ці вибори – це справа смаку. Повірте, клянуся, мені це абсолютно фіолетово, визнаєте ви наші вибори чи ні. Мені головне, щоб білоруси визнали ці вибори, і спокійно вони завершилися, як і почалися. Ось це головне», – сказав Алєксандр Лукашенко.
Білоруський диктатор, який перебуває при владі ще з 1994 року, також слушно зауважив: від того, що хтось не визнає результати виборів, нічого не зміниться. І в цьому випадку він правий. Європа може називати Лукашенка нелегітимним. І вважати вибори 2025 року фіктивними. Але це не змінює реальність. А реальність така, що Лукашенко зберігає всю повноту влади. І з цим фактом так чи інакше доведеться рахуватися.
У затятих оптимістів у глибині душі зберігалася примарна надія, що білоруси вийдуть на акції протесту, як це було п’ять років тому. Та цього разу ніяких акцій не було. Вулиці Мінська та інших міст залишалися пустими після закриття виборчих дільниць. Громадяни не збиралися на стихійні мітинги. Тишу площ не порушували навіть поодинокі оплески. Ніхто не йшов під будівлю ЦВК. Тріумф режиму цього разу був повним і тотальним.
Лукашенко зробив висновки з масових акцій протесту 2020 року, які йому вдалося з великими зусиллями придушити. Багато їхніх учасників було заарештовано і кинуто до в’язниці. Хтось загинув за загадкових обставин. Основні опозиційні лідери 2020 року були змушені втікати за кордон. А кількість політичних в’язнів перевищує 1200 осіб. Правоохоронна система Білорусі повністю підкоряється режиму і тримає під пильним контролем будь-які прояви небажаної політичної активності.
Колишні учасники демонстрацій, які все ще залишаються в Білорусі, залякані й дезорієнтовані. Білоруська опозиція в екзилі ще за кілька днів до 26 січня вустами Світлани Тихановської закликала своїх співгромадян не виходити цього разу на акції протесту.
«Ми закликаємо білорусів відкинути цей обман, а міжнародне співтовариство відкинути результат. Але я хочу сказати білорусам: ви повинні зберегти себе до того моменту, коли з'явиться реальний шанс. Тому що люди живуть у постійному страху, а режим лише посилює репресії», – заявила лідерка білоруської опозиції. Утім, навіть якби Тихановська закликала білорусів масово виходити на вулиці, навряд чи це прохання отримало б належний резонанс. Білоруське суспільство не тільки дезорієнтоване політично. Воно ще й налякане ситуацією у світі й наявністю поруч такого неадекватного сусіда як Росія. Вторгнення Росії в Україну продемонструвало, наскільки хитким є мир і безпека у цій частині європейського континенту. За таких обставин багато білорусів справді воліли віддати голос за зрозумілого їм, хоч і значною мірою обридлого Лукашенка, ніж поринати у вир політичної турбулентності з незрозумілими наслідками.
Щоб додатково перестрахуватися, влада вирішила не відкривати виборчі дільниці за кордоном. Натомість білорусам, які виїхали, запропонували повернутися додому, щоб проголосувати. За різними даними, Білорусь після протестів 2020 року покинуло від 700 тисяч до понад 1 млн осіб. І переважна більшість з них налаштована критично щодо режиму Лукашенка. Тож «картопляний дуче» зумів зробити так, щоб голоси цих людей були повністю проігноровані.
Звісно, для збереження формальної видимості процесу влада дозволила взяти в ньому участь ще кільком кандидатам у президенти. Але цього разу всі вони були повністю підконтрольні та ручні. І, здається, робили все для того, щоб не набрати надто багато голосів, ніж кинути виклик «бацькові». Лідер Ліберально-демократичної партії Олег Гайдукевич, за даними ЦВК, набрав 2,02%. Ексдепутатка парламенту, підприємиця Анна Канопацька – 1,86%, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії Білорусі Сергій Сиранков – 3,21%, голова Республіканської партії праці та справедливості Олександр Хижняк – 1,74%. Ще 3,60% виборців проголосували проти всіх.
Умовно незалежною фігурою в цьому виборчому фарсі можна вважати хіба що Анну Канопацьку. Ця жінка вже брала участь у виборчій кампанії 2020 року, але набрала лише 1,68%. Втім, згода влади зареєструвати її як кандидатку у президенти свідчить про впевненість режиму, а не про його демократичність. Впевненість у тому, що з Канопацькою жодних проблем не буде. Що, власне, і сталося. А справжніх опозиціонерів влада «картопляного дуче» просто відмовилася реєструвати та створила такі умови, щоб відбити в них бажання погратися у справжню виборчу кампанію.
Революції в Білорусі не відбулося. Очевидно, що режим Лукашенка міцно тримається за владу. І віддавати її не збирається. Але це не означає, що «картопляний дуче» вічний. Диктатура в Білорусі тримається на збігу внутрішніх і зовнішніх чинників. Режим настільки зачистив політичне поле, що у випадку непрогнозованих подій може зазнати внутрішнього колапсу й посипатися. Недарма Лукашенко нарікав на те, що йому набридло 30 років правити країною і в нього немає достойного спадкоємця. Питання демонтажу диктатури в Білорусі є питанням часу. Але ще більш важливо, що станеться із цією країною після завершення епохи самодержавства Лукашенка. Україні варто дуже уважно слідкувати за подіями в сусідній країні. Бо є ще дещо гірше за білоруський авторитаризм – російська окупація.
Ми використовуємо