Мовчазна згода

Галина Палажій, 4 жовтня 201083918

Ще зі студентських часів у мене виробилася звичка в процесі читання записувати яскраві вирази, цитати. Таких нотатників назбирувалося багацько. Нещодавно вирішила навести лад у книжковій шафі й до рук потрапив один з блокнотиків, старенький, мабуть, десятирічної давності.

Гортаючи сторінки, натрапила на цитату історика М. Костомарова про те, як у середині 1660-х років  Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою, її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався: «Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищила надії, й люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тої мети взагалі не можна досягти. Через те зникла воля й терпеливість, слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. Особисті приватні інтереси переважали всі чесні й патріотичні пориви. Своє власне хатнє лихо для кожного ставало непомірно тяжким. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався під вагою тяжкого шукання шляху до порятунку. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших...».

Мені стало моторошно – так виглядає, наче  характеристика 350-річної давнини стосується теперішніх часів. У зв’язку з цим в голові почали роїтися багато запитань, на які немає однозначних відповідей. Невже Україна приречена ходити по колу, повторюючи одні і ті ж помилки? Невже й справді українці заслуговують на таку владу, яку мають? Невже серед населення України переважають «ковбасники», інтереси яких не піднімаються вище  власного черева?  Хоча… здається,  в українському мистецькому середовищі з’являються  цікаві проекти, відбуваються якісь позитивні зрушення. Але цього, очевидно, замало для якихось глобальних змін. Якщо краса не в силі нині врятувати Україну, то може, чергова порція випробувань допоможе народу стати  з колін…

 Недарма ж доля подарувала нам такого Президента з цілою свитою цілком  чужих за духом українцям персонажів – Азаров, Табачник, Колесніков та ін. Ці люди збагатилися коштом України. Щоправда, великий французький романіст Оноре де Бальзак колись писав, що за кожним великим  багатством обов’язково стоїть злочин. Тепер вони почуваються справжніми володарями, – наче правити в Україні будуть вічно. За нашої мовчазної згоди так воно дійсно може статися. Адже найгіршим аспектом кризи є апатія, як наслідок збайдужіння до себе і всього у світі. Тому не одіозні політики є нині найбільшою загрозою для України, а наша байдужість. Вибачте, але дозволю собі ще раз зацитувати: «Не бійся ворогів, — писав Бруно Ясенський, — у найгіршому разі вони можуть убити тебе, не бійся друзів — у найгіршому разі вони можуть зрадити тебе, бійся байдужих, вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство».

Тепер бачимо, як влада вилазить зі шкіри  у  пошуках методів грабування власного народу. Вона його регулярно обдурює перед виборами, вона дійшла до того, що хоче знищити найсокровенніше, що у нього є, – його мову, але  народ мовчить. То що ж іще  має статися, щоб він нарешті прозрів? Можливо, теперішня влада таки щось вигадає і допоможе народу в цьому.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 18

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Вуйко 7 жовтня 2010, 07:34

    авторка пише: [i]"... у середині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою,..."[/i] Щиро раджу Вам, Галина, - ВЧIТЬ IСТОРIЮ!!! [b]У середині 1660-х років НIЯКОI Української держави НЕ БУЛО![/b]

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Alex Pik 6 жовтня 2010, 10:49

    Тебе я, лейтенант, это говорю, чтобы немного вспомнил, что то же самое было и 19 лет назад, когда в самый развал, у власти не находилось более насущных дел, чем менять учебники, вывески, указатели населенных пунктов и прочая. При том, что бюджет был пуст. Так что не надо плакаться - методы не менялись, поменялись исполнители. Моральная и интеллектуальная планка как украинизаторов как и руссификаторов одинаково низка, это мелкие, ограниченные люди. Помнишь,лейтенант, как там в бородатом анекдоте: -А давай им морду набьем? -А если они нам? -А нам то за что?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 2 Alex Pik05-10-2010 12:31 5 жовтня 2010, 19:04

    Alex Pik05-10-2010 12:31 Да, 90% и 60%. Это только по названиям, а по тиражам и поболее будет. Поэтому ты, майор, говори об первоочередных и второстепенных задачах не здесь и не нам, а говори об этом всем своим, которые как раз и педалируют вопрос о придании русскому статуса государственного. Образумь их, уйми. Ведь заявил же Янукович, что украинский и русский очень похожи, что должно означать, что ни у кого не должно возникать проблем с пониманием украинского. В чем же тогда дело?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук