Національно-культурні товариства як інструмент геополітичного впливу

IQПетро Герасименко, 9 лютого 20110

Хоча до влади в Україні прийшли апологети тісної дружби з Росією, відносини між двома народами переживають непрості часи. Політика братнього загравання з РФ, яку обрало нинішнє керівництво, тільки посилює імперські апетити кремлівських вождів.

Новорічні подарунки від Росії у вигляді закриття Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, переслідування Об'єднання українців Росії та української бібліотеки в Москві показали безглуздість сподівань на рівноправну дружбу з колишньою метрополією. Досвід останнього року зайвий раз показує: на світовій арені поважають лише сильних.

 

Українські організації в Росії: право бути «малоросом»

Формально в Росії функціонує певна кількість українських громадських об’єднань. Але найвпливовішими і найбільшими з них були Об'єднання українців Росії (ОУР) та Федеральна національно-культурна автономія українців Росії (ФНКА), які тепер перебувають на стадії ліквідації. Їх особливе місце пояснюється тим, що вони виконували функцію центральних координаційних органів для української діаспори в РФ.

Все почалось ще у жовтні 2009 року, коли міністерство юстиції Росії призупинило діяльність ФНКА у зв’язку з порушенням статуту. Через рік Верховний Суд РФ заслухав виступ активіста фонду «Отечество» Миколи Журавльова , який поскаржився на те, що «у виступах «Автономії» наявна лише політика і негатив про його країну. Ця організація прославляє Степана Бандеру і Романа Шухевича». На його думку, ФНКА також підтримувала чеченських бойовиків. Обурення російської влади викликали й виступи голови організації Валерія Семененка, який дозволив собі публічно висловлюватись про голодомор українців.

Приводом до ліквідації ОУР стали перевірки Мін’юсту РФ, які виявили, що організація «не дотримується положення чинного законодавства та власного статуту», зокрема щодо членів організації та загальноросійського статусу.

Не вдаючись у перипетії полювання російської влади на українців, які дозволяють виявляти національну свідомість, що не вписується в малоросійський образ представника єдиного «русского мира», зазначимо таке: всі без винятку українські організації в Росії є аполітичними структурами. Їх мета – сприяти відродженню, вивченню, розвитку та пропаганді української культури, підносити національну самосвідомість, встановити тісні зв’язки українців з їх батьківщиною та захищати законні права у межах РФ. Максимальні завдання, які ставила перед собою Федеральна національно-культурна автономія українців Росії – «взаємодія з органами влади та місцевого самоврядування Росії та України, задоволення національно-культурних потреб громадян українського походження, участь у виборах в органи влади і місцевого самоврядування РФ». Однак, як виявилось, навіть такі цілковито неполітичні напрями діяльності викликають приступ ненависті в сучасної російської влади.

Право на легальне існування в Росії мають ті українські організації, які цікавляться виключно етнокультурними питаннями і сприяють поширенню так званої «шароварщини», образу українця без національної свідомості. Влада, як правило, поблажливо ставиться до художніх колективів, якщо вони не захоплюються патріотичними текстами.

Досі в Росії не працює жодна українська школа, дошкільний заклад, немає офіційних театрів та налічується лише одна бібліотека у Москві. Держава не фінансує жодного українськомовного видання. Лише у регіонах виходить кілька українськомовних газет. Теле- чи радіопрограми українською мовою в Росії не створюються, що ще більше заганяє українців у культурну резервацію.  

 

Російські об’єднання в Україні: «п’ята колона» Кремля?

На відміну від українських організацій в РФ, російські та проросійські об’єднання на території України діють активно і наступально та не обмежуються скромною культурницькою діяльністю. Їх робота виходить за межі громадської і містить виражену політичну складову.

Завдячуючи щедрій підтримці з боку офіційної Москви, потужне російське лобі в Україні прагне нав’язати свій варіант історії, внутрішньополітичний та зовнішньополітичний вибір, вирішити мовне питання наданням російській статусу державної. У діях більшості проросійських угруповань немає комплексу власної неповноцінності та потягу до скромних етнографічних, мистецьких, літературних досліджень. Вони здатні порушувати питання такого рівня, за якого українців в сучасній Росії давно б ув’язнили, звинувативши в антидержавних діях і поширенні ідей націоналізму.

Російські організації в Україні можна класифікувати за трьома видами: громадські організації (фонд «Русский мир», «Русская община», «Русскоязычная Украина»), православні організації (Союз православных граждан Украины, ВОО «Православный выбор») та політичні партії («Русский блок», «Киевская Русь», «Русско-украинский союз», «Родина»). Повний перелік різноманітних російських організацій налічує кілька десятків. Спектр їхніх симпатиків коливається від ментально зрусифікованих українців до функціонерів партій, в програмних завданнях яких містяться заклики до реставрації союзу з Росією та продовження політики русифікації.

Програма-мінімум більшості російських громадських об’єднань в Україні містить чіткі формулювання, спрямовані на популяризацію російської мови, її всебічну підтримку, сприяння створенню російськомовного середовища в суспільстві, підтримка російськомовних сайтів, ЗМІ, освітньої політики, яка сприяє зближенню народів.

Так, організація «Русскоязычная Украина», яку очолює нардеп Вадим Колесніченко, ставить за мету надання російській мові статусу другої державної, її розвиток як мови корінного населення України, популяризацію спільної історії, захист канонічної православної віри в особі Московського патріархату, протидію легітимізації осіб та організацій, які брали участь у Другій світовій війні на боці Гітлера (про СРСР чомусь тут мова не йде).

Ще далі у своїх намірах йдуть російські політичні партії, які легально виступають за федералізацію України, інтеграцію з Росією, створення нових геополітичних союзів та істерично реагують на будь-які вияви українського національного відродження.

У час, коли в Москві відбувається полювання на аполітичні українські організації, керівники найбільш авторитетних російських громадських організацій Криму та України ухвалили рішення про створення «Російського Віче» - органу, який буде координувати і реалізовувати роботу всіх російських організацій України. Євген Попов, представник ідеологічного відділу «Російського Віче», сформулював його завдання так: «Головними функціями даної організації є суспільно-політичний, економічний і соціальний захист російських людей України, а основним завданням – возз’єднання російського народу і об’єднання держав російського світу».

 

Релігійна експансія носіїв «русского мира»

Від часу інтронізації на престол РПЦ МП патріарха Кирила значно активізувалась громадсько-ідеологічна діяльність російської церкви та її вплив на суспільні процеси в Україні. Особливо помітно це стало після приходу до влади Віктора Януковича, який отримав благословення від глави іноземної церкви при вступі на посаду президента.

Користуючись світоглядними і зовнішньополітичними симпатіями Віктора Федоровича та відвертим покровительством нинішньої влади, російська церква змогла за один рік порушити відносну конфесійну рівновагу, яка утворилась за попередні роки. УПЦ МП перейшла у рішучий контрнаступ на позиції УПЦ КП, вбачаючи в останній свого прямого ворога і конкурента.

Останні заяви патріарха УПЦ КП Філарета яскраво демонструють його стурбованість станом справ. Приміром, нещодавно він сказав таке: «Здогадуємося, що до візиту московського патріарха Кирила влітку є намір набрати побільше перебіжчиків, щоб підтвердити його тезу про масове бажання «розкольників» повернутися в канонічну церкву». А кінцевий результат один – автори (відповідного плану - ZAXID.NET ) сподіваються на руйнування і знищення Київського патріархату».

За релігійними війнами в Україні приховується не лише боротьба за фінансові ресурси та серця прихожан, як здається декому. Основним змістом конфлікту є битва за світогляд, ментальність та душу українця. Перемога патріарха Кирила та його версії церковних відносин в Україні означатиме перемогу політичного проекту під назвою «русский мир». В глобальному історичному вимірі, за задумом його творців, це має привести до зупинки процесу формування української нації, її перетворення в денаціоналізовану масу малоросів та політичного об’єднання України з Росією.

Церква постійно виявляє симпатію чи антипатію до когось із політиків. Той факт, що більшість прихожан УПЦ МП є прихильниками Партії регіонів та вважають Росію і росіян «братнім народом», ні в кого не викликає сумніву. Тобто належність до конкретної церкви у багатьох випадках свідчить про політичну позицію людини. Відповідно, зростання впливу однієї гілки православ’я свідчитиме про посилення впливу адептів обґрунтування концепції «русского мира».

«Русский мир» - новітня політико-ідеологічна течія, яка нещодавно кристалізувалась в умах російських можновладців та церковних діячів після краху радянської імперії. Свого ж чіткого обґрунтування вона набула після приходу на патріарший престол Кирила, який є її основним ідеологом та проповідником. У 2009 році, виступаючи на відкритті III Асамблеї російського світу в Москві, він запропонував ввести у вжиток новий термін - «страны русского мира». За задумом, він має позначати належність до спільноти країн, об’єднаних російською культурою.

За його словами, поняття «русского мира» означає, що «країна зачислює себе до російського світу, якщо в ній російська мова використовується як мова міжнаціонального спілкування, розвивається російська культура, зберігається загальна історична пам’ять».

Московський патріарх нагадав, що раніше культурний простір «русского мира» підтримувався загальними державними кордонами. А тепер народам, які опинились по той бік кордонів, «треба усвідомлювати свою спільну цивілізаційну приналежність і розглядати «русский мир» як свій спільний наднаціональний проект».

У словах патріарха Кирила чітко помітні імперські нотки. Відтворення так званого «русского мира» як системи спільних цінностей має відбуватися не тільки в країнах, де домінує російська культура, а й далеко за її межами.  По суті, ця концепція є ідеологічним обґрунтуванням стрімкого посилення російського впливу на Україну та інші держави, де поширені російська мова, російська православна церква та спільна історична пам’ять у вигляді міфу про «братні народи». Торжество «русского мира» в масовій свідомості з часом приведе до неминучих змін на політичній карті світу, про які мріє Кремль.

 

Позиція української та російської влади

За роки незалежності українська влада так і не спромоглась повною мірою позбавитись комплексу меншовартості у спілкуванні з колишньою метрополією. Оглядання на «старшого брата» міцно закодувалось в пам’яті сучасної еліти. Спроби спілкуватись з Москвою на рівних в епоху президентства Ющенка не стали нормою і викликали роздратування навіть частини громадян України, не кажучи вже про Кремль.

З приходом до влади Януковича і анонсуванням відновлення російсько-української дружби тиск на українські організації в Росії зовсім не послабився, а навпаки – набув більш цинічних і агресивних форм. В цій ситуації уряд вирішив зіграти роль страуса і заховати голову в пісок, перед цим милостиво відкривши для всіх персон нон-грата в’їзд на українські простори.

Схоже, українська дипломатія свідомо програла битву за українські організації, не докладаючи жодних зусиль для перемоги. Складається враження, що в планах нинішньої влади зовсім не було вступати у відкрите протистояння з Москвою. Адже у старих українських організаціях дехто з «малоросійської еліти» був схильний бачити розсадник націоналізму і побічний продукт «помаранчевої чуми».

Тому, замість хоча б слів підтримки з боку МЗС, українці в Росії дістали підступний ляпас. О.Волошин, представник українського дипломатичного відомства, заявив: «МЗС України вже працює над тим, щоб допомогти українській громаді в Росії створити нову всеросійську впливову й ефективну громадську організацію, яка б захищала культурно-освітні та інші права етнічних українців, які є громадянами РФ. Українські дипломати в Росії в тісній взаємодії з громадськими активістами, які представляють українську діаспору, опрацьовують це питання. Недоліком ліквідованої раніше Федеральної національно-культурної автономії українців Росії був низький рівень активності більшості її учасників».

Зовсім протилежною виглядає політика Москви. В епоху президентства Януковича Україна стала місцем паломництва для таких одіозних представників російського істеблішменту. «Я вважав і вважаю, що в України набагато більше приводів для федералізму, ніж у Російської Федерації», - нещодавно заявив депутат Держдуми РФ, перший заступник голови Комітету у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками Костянтин Затулін. Про зміну політичного статусу говорить ще один російський депутат Сергій Марков , який вважає, що «Україні потрібно вибирати – помирати самостійно чи виживати разом з Росією».

Активно проводить свою деструктивну місію в Україні філіал інституту країн СНД на чолі з Володимиром Корніловим. Останній дозволяє собі відверто шантажувати суспільство тезами, що без двомовності Україна припинить існування в нинішніх кордонах.

Всіх українців, які боролись за незалежність своєї країни, російська пропаганда називає «зрадниками і фашистами», намагаючись позбавити їх права на власних героїв, а значить – на незалежне існування за межами новостворюваного міфічно-імперського проекту «русского мира».

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук