Небезпечний нейтралітет

Після початку повномасштабної війни Росії проти України підтримка членства нашої держави в НАТО сягнула рекордних 76%. Однак потім вона дещо впала. В інформаційному полі активізувалося обговорення можливої відмови України від вступу до НАТО та закріплення нейтрального статусу в обмін на гарантії безпеки. Сигналізуючи готовність обговорювати з Москвою позаблоковість, українська влада натякала на можливі поступки в цьому питанні. Паралельно із цим неодноразово лунала не завжди виправдана емоційна критика дій чи бездіяльності Альянсу. Висловлювалися суперечливі думки про застарілість та слабкість НАТО. Що нас там не чекають і ніколи не приймуть.

Українців намагалися спокусити новими гарантіями безпеки від світових держав, які за силою не поступатимуться 5-й статті Північноатлантичного договору. І навіть обіцяли аналог Альянсу за участю України. Два місяці війни показали хибність, інфантильність і примарність таких сподівань. І хоча зараз говорити про членство України в організації Північноатлантичного договору зарано, у стратегічній перспективі адекватної альтернативи членству України в НАТО не існує. І ось чому.

Війна, яку веде Росія проти України, стала можлива завдяки нашому нейтралітету і позаблоковості. Саме нейтралітет, а не членство в НАТО, спокусив Кремль анексувати Крим, почати війну на Донбасі і врешті-решт розгорнути повномасштабне вторгнення 24 лютого. Саме позаблоковість України є нездоланною спокусою для московських імперіалістів спробувати відродити імперію. Якби Україна була членом Альянсу, малоймовірно, що Росія наважилася б на війну.

Консультації з потенційними гарантами безпеки України тривають. Та зі сигналів, які надходять із Вашингтона і Лондона, вже очевидно: гарантії безпеки, які можуть нам запропонувати західні друзі, не є аналогом 5-ї статті НАТО. США і Велика Британія прозоро натякнули, що навряд чи зможуть надати Україні таку ж підтримку у відбитті агресії, якою вона була б у разі членства в Альянсі. Воювати за нас і поруч з нами ніхто не буде. Тому можна, звісно, взяти у гаранти безпеки весь склад Радбезу ООН і навіть половину держав світу. Та ці гарантії нітрохи не замінять членство в НАТО, де напад на одну країну передбачає автоматичний вступ у війну усього блоку.

Фактично, якщо Україна стикнеться з новим військовим вторгненням Росії, вона отримає від можливих «гарантів безпеки» не вищий рівень підтримки, ніж отримує зараз. Нам постачатимуть озброєння, підтримуватимуть економічно, знову введуть якісь санкції проти агресора. Але закривати небо чи посилати свої війська в Україну ніхто не буде. І про це потрібно чесно й відверто сказати суспільству, а не тішити його ілюзіями.

Такою ж сумнівною і радше фантастичною є ідея створення аналогу НАТО. Ті, хто каже, що Альянс заслабкий і недієздатний, мають відповісти на питання: чому ж тоді до нього хочуть вступити нейтральні Фінляндія та Швеція? Фіни та шведи не шукають альтернатив і нових оборонних союзів. Не прагнуть отримати гарантій безпеки від провідних країн світу. Вони не бачать кращих варіантів, ніж НАТО. Від часу заснування Альянсу в 1949 році жодна держава світу ще не наважувалася перевірити його міць та напасти на одну з країн блоку. То про яку слабкість і ненадійність НАТО можна вести мову?

Друг України президент Литви Ґітанас Науседа під час візиту до Києва чітко заявив, що не вірить в ідею створення нового оборонного союзу. Назвав її контрпродуктивною та порадив Україні не відмовлятися від намірів вступити до НАТО. «Я вірю в НАТО. Будь-які спроби створити щось паралельне, аналогічне – можуть призвести до конкуренції між такими організаціями. Це нас розділить, розпорошить наші сили. Ми не можемо дозволити собі таку розкіш. Тому нам потрібна єдність», – сказав президент Литви. І висловив впевненість, що рано чи пізно Україна буде в НАТО і матиме все те, що може надати ця найпотужніша оборонно-безпекова організація у світі.

Припустимо, Україна таки попрощалася з мрією стати членом НАТО і погодилася закріпити свій постійний нейтральний статус. Зразу ж виникає безліч нюансів, про які зараз не прийнято говорити. І які лише доводять: альтернативи членству в НАТО не існує.

Бути нейтральним, якщо в тебе під боком такий божевільний сусід, як Росія – це не лише небезпечно. Це й дуже дорого і затратно. Щоб мінімізувати ризики агресії з боку росіян та максимально збільшити ціну вторгнення, доведеться вкладати величезні кошти в армію. Сучасні збройні сили – це новітні технології. Це системи ПРО і ППО великої дальності, протитанкові і протикорабельні комплекси, винищувачі, дрони, ракети (зокрема, дальністю у кілька тисяч кілометрів), високоточна артилерія, важка бронетехніка, штучний інтелект і системи наведення. Це постійне вдосконалення і навчання персоналу. Це гарантований обсяг оборонних замовлень, який іде передусім на забезпечення власних збройних сил, а не на експорт. Це інвестиції у розвиток. Будьмо відверті: поточний рівень фінансування оборони України абсолютно не дозволяє закривати всі потреби ЗСУ. Без потужної військової допомоги наших друзів, майже всі з яких є членами НАТО, Україна не змогла б стримати агресора.

Часто у приклад нам ставлять Ізраїль як варіант побудови успішного озброєного нейтралітету серед ворожого оточення. Але не вдаються до подробиць. ВВП Ізраїлю у 2021 році становив 467 млрд доларів. ВВП України – лише 180 млрд доларів. Ізраїль на оборону виділяє 21,7 млрд доларів. Україна в бюджет-2022 заклала тільки 4,65 млрд. Наш стратегічний ворог – Росія, за оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, у 2022-му на потреби армії акумулювала понад 61 млрд доларів. Так, частина цих коштів буде розкрадена чи освоєна неефективно. Але все одно це значна сума.

Щоб успішно протистояти Росії, позаблоковій нейтральній Україні потрібно буде значно збільшити фінансування збройних сил. Ні про які 5% ВВП вже не йдеться. Навіть 20% ВВП на ЗСУ буде замало, враховуючи потенціал нашого ворога. Ізраїль в окремі роки виділяв 30% свого ВВП на армію. Ця сума була удвічі більшою за витрати на охорону здоров'я, освіту та соціальну підтримку населення загалом. Чи погодяться українці на скорочення соціальних видатків, обмеження фінансування освіти, медицини? А без цього не обійтися, якщо самотужки будувати сильну армію. А ще існують непрямі воєнні витрати, робота спецслужб, непередбачуване загострення на кордоні. Навіть для Ізраїлю з економікою, яка у 2,5 раза більша за українську, непросто нести тягар великих воєнних витрат. Але Ізраїлю до певної міри легше. Жодний ворог єврейської держави не має такого воєнного потенціалу, як індоктринована шовіністичними імперськими амбіціями та відчуттям власної зверхності Росія.

Виникає питання: чи зможе слабка і частково знищена війною українська економіка на постійній основі фінансувати існування потужної армії? Армії, яка здатна гарантовано завдати поразки агресору у випадку, якщо Росія вирішить напасти знову. Де взяти гроші на дорогий нейтральний статус? А ще ж потрібно відновлювати зруйновану війною країну…

Можливо, якби ВВП України був більший у 5 разів і наближався до 1 трлн доларів, ми могли б дозволити собі постійний позаблоковий статус. Виділяли б на армію щороку близько 50-60 млрд доларів, як зараз робить Велика Британія. І жили б в умовах озброєного нейтралітету. Але цього немає. І навряд чи буде в найближчі десятиліття. Бо навіть весь бюджет України у 2022 році був меншим за 50 млрд доларів. Між іншим, члени НАТО мають щороку фінансувати потреби збройних сил в обсязі мінімум 2% ВВП. Це значно менше від нинішніх витрат України на армію.

Членство в НАТО – це не тільки економніші витрати на армію за рахунок механізму колективної безпеки. Це також чіткий сигнал для потенційних інвесторів: у цю країну можна вкладати гроші, адже вона перебуває під захистом Альянсу. Чи буде багато охочих інвестувати в українську економіку, якщо вони відчуватимуть небезпеку нової війни? Нейтральний статус з божевільним сусідом поруч – така собі гарантія безпеки.

Якщо українцям запропонують відмовитися від НАТО і винесуть це питання на референдум, влада має чесно пояснити народу наслідки такого рішення. Не лише у площині величезних безпекових ризиків і загрози нової російської агресії. А й справжню економічну ціну нейтралітету. Бо якщо відмовлятися від членства в НАТО, згортати тісну співпрацю з Альянсом і ставати другим Ізраїлем, потрібно бути готовими вкладати величезні кошти в розбудову й утримання власної армії. Особливо, враховуючи неадекватність, підступність та чисельність ворога.

Задля власної безпеки ми не можемо підписати новий Будапештський меморандум і погодитися на вічний нейтралітет, обмеження воєнної співпраці з НАТО та скорочення мілітарної потуги, як раніше погодилися на постійний без’ядерний статус. Це не що інше, як свідоме обмеження суверенітету держави на вимогу агресора. Тим більше «гарантом безпеки» України ніяк не може бути Росія. Це виглядатиме як знущання над пам’яттю загиблих та акт публічного самоприниження.

Росія цинічно виправдовує свій напад небезпекою, яка загрожує їй у разі вступу України в НАТО. Насправді єдина небезпека для Москви у випадку інтеграції нашої держави в Північноатлантичний блок – крах її планів відродити свою потворну, жорстоку, огидну імперію. Хрест на мріях кремлівських правителів повторити геноцид українського народу й остаточно вирішити «українське питання». Саме тому Москва так запекло виступає проти членства України в НАТО.

Поки існує Росія, вона ніколи добровільно не відмовиться від намірів знищити український суверенітет. Нейтральний позаблоковий статус України – це шанс для Москви повторити агресію, якщо поточна зазнає невдачі та не досягне поставлених цілей. Нейтралітет України потрібний не українцям. Він потрібний Росії. Ми маємо це розуміти і не повторювати помилок минулого.