"Президентський" рейтинг: між "найгіршою з бід" і благими побажаннями

В Україні завжди активно обговорювали президентські рейтинги, проте останній, складений Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), наробив особливоuо галасу. Згідно з ним, знаменитий боксер Віталій Кличко може набрати на виборах глави держави майже на 2% більше голосів, ніж чинний президент Віктор Янукович.

Опозиційно налаштовані громадяни сприйняли новину з натхненням. Але чи не є цей рейтинг пасткою для виборців, в якій їм належить вибирати не за принципом більшого добра, а за принципом меншого зла?

Фірмачі, які просувають поганий "товар"

За минулі роки, коли стало модним проводити такі опитування, українцям нав'язували як потенційних президентів 5-6 або трохи більше прізвищ. Характерно, що за раціонального розгляду фігуранти "президентських" рейтингів не витримували жодної критики: в одних було комуністичне кар'єрне минуле, що більше говорило не про ділові риси, а про вміння "прогинатися"; за іншими тягнувся шлейф смертей і / або сумнівних комерційних угод , третім взагалі у пристойних товариствах дорога у велику політику була б геть перекрита з причини кримінального минулого.

Але виробники соцопитувань наполегливо, місяць за місяцем, нав'язували і нав'язують суспільству одні й ті ж набилі оскому прізвища. Вони ніби не помічають, що своїми рейтингами проштовхують поганий, а іноді просто абсолютно непридатний до вживання "товар". Ситуація виглядає принизливою ​​для такої великої нації, як українська: створюється враження, що, крім колишніх бандитів, злодійкуватих бізнесменів і поплічників "червоних тиранів", в країні більше немає людей, здатних гідно керувати державою.

Чи справді Україна збідніла настільки? Ні, звісно. Швидше, зубожіла – духом і професійною честю – українська соціологія. Складання "президентських" рейтингів для деяких фірм перетворилося на прибутковий бізнес: можемо намалювати будь-який рейтинг, тільки викладайте "бабки" і побільше.

Прикладом тому слугує "соціологія" по такому невдалому політику, як Наталія Королевська. Як відомо, її передвиборча кампанія 2012 року була настільки насичена грошима, що навіть іменитий футболіст Андрій Шевченко погодився виконувати при кандидатці роль типу "папуги Попки". Фірми, які іменували себе соціологічними, пророкували луганській "королеві морозива" (пізніше за відтяжку голосів опозиції вона отримала портфель міністра соцполітики) впевнене проходження до Верховної Ради. А вийшов – відвертий пшик, ганебний програш. "Опитування" не виправдалися навіть наполовину. І не дивно: вони ж були висмоктані з пальця.

Продажність і нечесність деяких своїх колег по цеху нещодавно підтвердив гендиректор того ж КМІСу.

До 2004 року, – розповів він журналістам, – я б сказав, що підкуп професійних соціологічних центрів неможливий. Потім був скандал зі соціологічною асоціацією після другого туру президентських виборів-2004. Однак часто причини публікації різних цифр пояснюються списками кандидатів і методологією опитування ...

Звідси випливає, що непідкупних професійних соціологічних структур в Україні, можливо, взагалі не існує. Що вже говорити про різні фірмочки, кадри яких тільки й навчилися, що писати без помилок слово "соціологія". Вірити і тим, й іншим у такій справі, як вибір претендента на головну в країні посаду – вельми необачно. Не можна ж ввіряти свою долю кому заманеться. Що з цього виходить, показали правління Кучми і Ющенка, які не вирізнялися великою любов'ю до народу. Про режим пана Януковича взагалі говорити не доводиться – цей випадок можна сміливо вносити у підручники як доказ того, що українська соціологія – наука вкрай ненадійна, якщо справа стосується політики.

Картину доповнює така абсолютно вбивча обставина: виявляється, як повідав голова КМІСу, "соціологи значною мірою поки що самі моделюють рейтинги і список учасників першого туру". У перекладі на житейський мову це потрібно розуміти приблизно так. Сидять у конторах купки людей, котрі іменують себе соціологами, і під каву (пиво, коньяк) складають списки тих, хто може стати президентом України. Потім залишиться тільки проставити цифрочки, які також можуть взяти "зі стелі". І таки беруть!

Думка, якої не існує

Багато українських і особливо російських соціологів (з яких українці нерідко беруть приклад) не випадково абияк ставляться до складання політичних рейтингів – перепрацьовувати в цій справі немає великого сенсу. У професійних колах добре знають нашумілу доповідь відомого французького соціолога П'єра Бурдьє (1930-2002) на тему функціонування та призначення так званих опитувань громадської думки. Француз почав свою доповідь таким пасажем:

Будь-яке опитування думок припускає, що всі люди можуть мати думку... Цей перший постулат я оскаржу, ризикуючи зачепити чиїсь наївно демократичні почуття. Другий постулат передбачає, ніби всі думки значимі. Я вважаю за можливе довести, що це зовсім не так. Третій постулат проявляється приховано: той простий факт, що всім задається одне й те ж питання, припускає гіпотезу про існування консенсусу щодо проблематики, тобто згоди, що питання заслуговують бути заданими. Ці три постулати зумовлюють, на мій погляд, цілу серію деформацій, які виявляються навіть, якщо суворо дотримуватися всіх методологічних вимог в ході збору і аналізу даних.

Досконально розібравши всі три умови, на яких будуються соцопитування, Бурдьє абсолютно блискуче довів, що... громадської думки не існує. Принаймні, в тому вигляді, в якому його "цифрують" люди, котрі проводять опитування. Особливо це стосується опитувань політичного, виборчого характеру.

Звісно, не всі згодні з висновками Бурдьє. І це цілком природно: ще з 1935 року, коли Д.Геллап створив фірму під назвою Американський Інститут Громадської Думки (згодом Інститут Геллапа), на складанні політичних рейтингів стали непогано заробляти. На доходах соціологів, нерідко "в конвертах", не позначається навіть те, що часто їхні прогнози не справджуються. Фінансово-політичні клани, які рвуться до влади, готові платити великі гроші, щоб навіяти виборцям міф про винятковість своїх кандидатів.

У сьогоднішній Україні цей скріплений грошима негласний "союз" політиків і соціологів ще більшою мірою заснований на брехні. Полягає вона в тому, що українські соціологи замовчують або буцімто між іншим згадують той загальновідомий у фахових колах факт, що в умовах авторитарного режиму будь-яке соціологічне дослідження політичного характеру грубо спотворюватиме дійсність.

Схильність до авторитаризму правління Віктора Януковича ні у кого сьогодні, здається, не викликає сумнівів. А українські соціологічні структури проводять свої опитування, ніби нічого й не сталося, і представляють їх результати громадськості як незаперечний факт. Гроші не пахнуть.

Правда, останнім часом і серед соціологічної братії залунали голоси про неправдивість проведених опитувань. Про це, зокрема, говорив доктор соціологічних наук Олександр Вишняк на засіданні круглого столу "Технології виборчих кампаній в контексті розвитку громадянського суспільства", яке відбулося 19 червня в Києві:

Під час останніх парламентських виборів всі соціологи помилилися однаково. Хтось більше чи менше, але однаково. І це не випадково. Це не можна пояснити особливостями анкет або різними замовниками. Це було пов'язано з нещирістю респондентів під час соціологічних опитувань ...

За його словами, така нещирість відзначається і в Україні, і в Росії:

П'ять-сім відсотків людей з міркувань страху або престижу не говорять, що голосуватимуть за провладні чи опозиційні сили, а віддають перевагу партіям нейтрального типу.

От і виходить, що додатково до висмоктаних з пальця списків претендентів на високі посади і до "їхніх" відсотків нерідко додаються відповіді "зі стелі" невеликої кількості опитаних виборців. А основній масі громадян цю туфту підносять як щось серйозне, те, на що вони можуть орієнтуватися.

Чи гідний Кличко президентом бути?

Фахівці стверджують, що в умовах авторитарної країни опитування "громадської думки" не так відображають її, як формують. Тобто, заробляючи гроші на штучно складених рейтингах, соціологи фактично підштовхують громадян до помилок, які можуть стати фатальними для країни.
Приклад пана Януковича вже всім набрид, тому наведу інший. Ось ще один учасник і навіть тепер вже лідер "президентського" рейтингу – пан Кличко. Прославлений боєць рингу. Улюбленець публіки. Де б Віталій не з'явився, обов'язково збереться натовп. Судячи з його висловлювань, він налаштований демократично. Здається, от би Україні такого президента, але... Чи добре знають широкі верстви українського населення біографію Кличка-старшого? Бо є у ній моменти, що насторожують.

Ось що, наприклад, інформресурс "Досьє" подавав п’ять років тому:

В Україні мало відомо про одне захопленні братів Кличків – позувати оголеними в західних еротичних виданнях. За гроші, звісно. Або видання книги солоденьких спогадів про свої любовні пригоди, тиражуючи на Заході цю "жовтизну "... Клички не квапляться поділитися своїми скандальними одкровеннями з українською публікою.

Інформресурс також повідомляє про нібито існуючий колись тісний зв'язок боксера з кримінальним авторитетом Вітею "Рибкою" і таким одіозним діячем, як екс-глава ДУСі Ігор Бакай.

У середині дев'яностих років прізвисько "Рибки" гриміло по цілому Києву і було на слуху в багатьох регіонах України. Квартирний злодій, хворий на клептоманію і раніше судимий, 55-річний Віктор Іванович Рибалко після смерті Вови «Кулі» очолив його потужне злочинне угруповання.

Що стосується Бакая. Колишній керівник Держуправління справами покинув Україну у розпал президентських виборів 2004 року, коли перемога Віктора Ющенка стала очевидною. Він утік з країни разом з родиною відразу після відставки. У березні 2005 року Бакай отримав російський паспорт і, за деякими даними, "хлібну" посаду в держструктурах РФ. Одночасно в Україні проти чиновника-утікача порушили низку кримінальних справ, – повідомив інформресурс "Громадянська прокуратура".

Бакаю "закидали перевищення і зловживання службовими повноваженнями, незаконне відчуження державного майна" йдеться у публікації. Екс-чиновник тривалий час перебував у міжнародному розшуку Інтерполу.

Старе "осине гніздо" можна було б і не ворушити. Проблема в тому, що, як неодноразово повідомляли ЗМІ, саме під партронатом цих "авторитетів" починалася висока боксерська кар'єра Віталія. Правда, "Рибки" вже немає на цьому світі: 2005 його, що ризикнув з'явитися в Києві, розстріляли кимось підіслані кілери.

Утім все це не так безневинно, як може здатися на перший погляд. Ось що писало у травні 2013 року Інтернет-видання "Народний кореспондент":

Відомо, що у німецького уряду фаворитом є лідер "УДАРу" Віталій Кличко, який для німців майже свій. Він постійно проживає з дружиною та дітьми у Гамбурзі, веде тут свій декларований бізнес, сплачує податки до бюджету Німеччини... Поки ми тут в Україні гадаємо, хто саме сприяв боксерській кар'єрі братів Кличків і хто вкладав у них гроші на етапі становлення, чи це був кримінальний авторитет "Рибка", чи одіозний олігарх Ігор Бакай, будьте певні, що німці знають про це точно, і навіть про те, з ким із кримінальних кіл будь-якої країни, коли і де він зустрічався за останні п'ятнадцять років його перебування у Німеччині. Держава тотального порядку та масових доносів може будь-якої миті перевтілити всі ці знання в інструмент керування Кличком, тепер вже українським політиком та кандидатом у президенти.

Тим, кому здається, що залежати від Німеччини, не так вже й погано, нагадаю, що саме ця європейська країна фактично є основним фінансовим донором авторитарного режиму Путіна. Німці не тільки закуповують більшу частину російського газу, а й допомогли Кремлю побудувати газогін в обхід України, що додало йому нахабства при реалізації своїх далеко не найдружніших політичних планів.

Обнулити "президентський" рейтинг

Приклад з Віталієм Кличком показує, що якщо рейтинги і надалі будуть складатися за тими ж критеріями (палець, стеля, гроші товстосумів), то українці можуть знову обпектися. Адже Віктор Янукович і його Сім'я не збираються просто так віддавати владу. Буде жорстокий бій. У хід підуть будь-які засоби, "компромат" поллється рікою. Як сприймуть українці повну інформацію про Кличка – поки що не знає ніхто. Може бути всяке. Віддаватися на волю випадку не варто, занадто великі ставки. Треба готуватися до сутички. Учасникам рейтингу, як мінімум, варто завчасно потурбуватися, як пояснити людям тих чи інших моментів у своїх біографіях. І ці пояснення мають бути переконливими.

Але невже в Україні немає людей з бездоганною репутацією і високим моральним авторитетом? Їх чимало. Ліна Костенко, Мирослав Попович, Мирослав Маринович, Богдан Горинь ... Люди гідні є, але суспільство поки що перебуває в полоні інших списків.

Чи можна переломити ситуацію у світі, де всім заправляють гроші? Не знаю. Здаватися ніколи не можна, треба спробувати ще і ще раз. Непоганим варіантом, по-моєму, могло б стати обнулення існуючого президентського рейтингу. Соціологи мають зрозуміти, що включення в нього людей, наприклад, з кримінальним минулим – це вульгарно й аморально. Це виставляє українців нацією, для якої немає моральних принципів. Навіщо ж так принижувати народ?

Журналістській братії також пора б припинити прославляти колишніх кримінальників та інших політичних пройдисвітів, видаючи "на гора" у вигляді достовірної інформації висмоктані з пальця рейтинги. Ті ЗМІ, які цим займаються, роблять погану послугу своєму народові, набувають хибну репутацію, і людям потрібно розкрити на це очі.

У новий президентський рейтинг українці можуть висунути справді гідних політиків, за якими не тягнеться шлейф брудного минулого і сумнівного сьогодення. Обговорення відповідних кандидатур могло б відбуватися в ході акцій типу "Вставай, Україно". У будь-якому випадку було б більше користі, ніж апелювати до сумління людей, які прийшли до влади за допомогою рейтингових обманів, продажних ЗМІ і невідомо як нажитих грошей.

Колись в Україні, впевнений, складеться така морально-психологічна атмосфера, що висувати людей з ганебними "плямами" в біографії на високі держпосади буде вважатися аморальним і неприйнятним. Завдання всіх здорових сил суспільства – наблизити той час, коли це буде не просто добрим побажанням, а реальністю.