Гола дівчина у лісі, або Труднощі перекладу інформації

Українці люблять скаржитися на те, що місцеві ЗМІ надто активно тиражують негативні новини про вбивства, зґвалтування й інший кримінал. Це, мабуть, друге за популярністю звинувачення після «спотворення інформації», яке закидають журналістам.

І мало хто замислюється над тим, що збудниками цих двох «хвороб» ЗМІ нерідко є самі читачі, слухачі і глядачі.

Історія для початку

Минулого тижня в редакцію ZAXID.NET надійшло повідомлення від читача, що поблизу села Нивиці Радехівського району в лісі знайшли дівчину в поліетиленовому пакеті. Мовляв, позбиралися люди, приїхала міліція, дівчину забрала швидка, і тепер вона госпіталізована в Буську районну лікарню. Однак ніхто не хоче надавати історії розголосу, люди бояться. Читач-інформатор, звісно, попросив журналістів з’ясувати ситуацію.

Журналісти взялися з’ясовувати. Подзвонили в Радехівський і Буський райвідділи міліції – там сказали, що нічого про такий випадок не знають. Подзвонили в Буську і Радехівську центральні районні лікарні – там також сказали, що така дівчина до них не потрапляла. Врешті, подзвонили також до Нивицького сільського голови Юрія Гавора – той сказав, що чутки до нього доходили, але він особисто такої інформації не має, і тому вона, радше за все, неправдива.

Читач, з яким ми ще раз зв’язалися, продовжував наполягати, що подія таки мала місце. Щоправда, він про це знав чи то з третіх, чи то з четвертих вуст, але розповідав при цьому безліч подробиць, наголошуючи, що міліція точно мала знати про знайдену дівчину, бо виїжджала на місце.

Врешті довелося припустити, що, як це нерідко буває, хтось намагається приховати інформацію. Відтак наступного дня автор цих рядків поїхав до села Нивиці, аби продовжити з’ясування на місці.

Безпосередньо в Нивицях проживає близько 700 мешканців, тому видавалося, що про таку подію, якщо вона дійсно була, знали б усі. Однак продавчиня в місцевому продуктовому магазині про неї лише чула краєм вуха, і запевнила, що це – «лише чиїсь хворі фантазії». Зате жінки, які стояли поруч із іншим магазином, підтвердили: дійсно таке було, але не в Нивицях, а в сусідньому селі, Топорові. Це, щоправда, не завадило їм поділитися низкою подробиць, зокрема розповісти, що знайдена в лісі дівчина була зв’язана, і руки в неї вже були «геть сині».

Іще мешканка Нивиць, яка незабаром підійшла і долучилася до розмови, розповіла, що дівчину в лісі знайшла жінка не з Топорова, а з села Гаївське. Мовляв, вона поїхала в ліс збирати ягоди, там знайшла під дощовиком зв’язану дівчину, розв’язала її, і, поки шукала допомогу, дівчина зникла. Про все це їй розповів водій маршрутки, який цю жінку з Гаївського віз до лісу і назад, сказала вона.

Відтак подальший шлях вашого покірного слуги пролягав до маленького (згідно з Вікіпедією – 189 мешканців, однак за фактом, либонь, ще менше) села Гаївське, що вже у сусідньому, Буському районі.

Знайти в Гаївському хату згаданої жінки не виявилося особливою проблемою. Вже друга мешканка села, яку довелося зустріти, розповіла: «Так, було таке, така і така жінка знайшла в лісі прив’язану до дерева дівчину. Вам треба пройти туди, а потім – от туди».

Польове розслідування закінчилося вже через півтори години, коли потрібну хату було ідентифіковано, а господиня повернулася додому. Від неї, нарешті, вдалося дізнатися, як все було насправді.

Отже, в суботу, 4 серпня, жінка поїхала на маршрутці в ліс збирати ягоди. Неподалік від дороги, вже в лісі, вона побачила синій дощовик і вирішила подивитися, що під ним. Відгорнувши його, побачила дівчину років сімнадцяти-вісімнадцяти, повністю голу, яка лежала обличчям догори зі зв’язаними за спиною руками. І руки, і ноги були міцно зв’язані шифоновими хустинами, однак на тілі дівчини не було ані саден, ні синяків.

Розв’язавши дівчину, жінка напоїла її водою, яку взяла з собою, і спитала, звідки вона. Однак дівчина розповідати не захотіла, відказавши: «Вам до того нічого немає, звідки я є». Це і фраза подяки за те, що жінка її розв’язала – ось і все, що знайдена сказала. Після цього вона вдягнула свій нехитрий одяг, кинутий поблизу під сосною (нижню білизну та легке платтячко) і, так більше нічого не сказавши, незабаром зникла. Жінка пішла збирати ягоди, а коли через кілька годин повернулася, то вже дівчини не побачила.

Додати до цих сухих фактів жінка змогла лише свої спостереження і припущення. Наприклад, зауважити, що напередодні вночі падав дощ, який припинився під ранок, а на дощовику, під яким лежала дівчина, було багато дощової води – з чого можна виснувати, що зв’язана лежала в лісі цілу ніч. Чи припустити, що, оскільки дівчина пішла з місця сама, не питаючи дороги і не чекаючи на єдину маршрутку, то вона приблизно орієнтувалася на місцевості і, ймовірно, мешкає в якомусь із навколишніх сіл.

Оскільки ж ані свого імені, ні місця проживання дівча не назвало, то на цьому розслідування довелося призупинити. Змирившись бодай із тим, що вдалося "відремонтувати" зіпсований інформаційний телефон і почути історію з перших рук.

Два боки потоку

Тепер – трохи роздумів. За всієї цікавості інтриги, ця історія сама по собі навряд чи вартує цілого тексту. Однак вона дозволяє гарно проілюструвати кілька проблем, з якими стикаються журналісти у своїй роботі й у відносинах з читачами.

По-перше, кидається в очі разюча відмінність двох версій історії: тієї, що надійшла до редакції від читача (див. початок тексту) й історії з перших вуст, яку розповіла жінка-очевидець. У ході цього невеличкого розслідування історія кілька разів зазнавала незначних змін: в ній з’являлися деталі, яких не було ні в першому повідомленні, ні в правдивому варіанті. Однак, що важливо, кожна людина, яка розповідала свою версію, була переконана в її правдивості.

Тут, до слова, можна згадати ще одну свіжу подію. Кілька тижнів тому в редакцію ZAXID.NET надійшла інформація, що прокуратура Львова будує собі на вул. Богомольця автостоянку. Це стверджувала одна з мешканок вулиці, також повністю переконана у своїх словах. У самій прокуратурі запевнили, що нічого про це не знають. В результаті ж виявилося, що насправді на вулиці Богомольця відбувається лише погоджений з мешканцями ремонт, який проводить місто.

Звісно, те, що журналістам доводиться перевіряти отриману інформацію і подекуди долати при цьому не найпростіші перешкоди, проблемою вважати не можна. Це – наша робота. Проблема криється в іншому: люди, які користуються неперевіреною інформацією, в правдивості якої вони, тим не менш, переконані, потім звинувачують в дезінформації тих журналістів, які подають лише перевірені факти. Або ж, звернувшись до журналістів з чутками і не отримавши сподіваної віддачі, починають підозрювати їх у замовчуванні, продажності, співпраці з владою й інших смертних гріхах нашої професії. Подекуди – дуже гучно.

Та повернімося до того, з чого цей текст починався – закиду, що журналісти роблять акцент на негативних новинах, зокрема – всілякому криміналі. Правда в тому, що таким чином ЗМІ лише відповідають на запит, який виходить від самого суспільства. Теорія Кейнса, за якою попит створює пропозицію, в медіа-середовищі насправді є жорсткою аксіомою.

Це легко перевірити, маючи на руках статистику. Скажімо, вивчивши відвідуваність новин у стрічці Інтернет-ресурсу, миттєво переконуєшся, що кримінальна інформація, себто повідомлення про вбивства, стрілянину, зґвалтування чи знаходження трупів, стабільно входить до найбільших зацікавлень аудиторії. Читачі, з одного боку, відчувають нехіть і навіть відразу до такого негативу, а з іншого – продовжують активно його читати і вимагати ще більше.

Власне читацький запит на подібну інформацію – одна з причин, чому в редакції ZAXID.NET настільки уважно поставилися до повідомлення про знайдену в Радехівському районі дівчину, яке ніяк не вдавалося підтвердити. Звісно, причина ця – не єдина, але важлива.

Ну а підтвердження такої особливої зацікавленості в кримінальних новинах можна було знайти і безпосередньо у повідомленні читача про «знахідку» поблизу Нивиць, яке надійшло у редакцію. Це повідомлення закінчувалося словами: «Хотілося б про цей випадок знати більше».

Відтак, звинувачуючи ЗМІ і ставлячи їм той чи інший діагноз, варто пам’ятати, що медіа є лише віддзеркаленням власної аудиторії. Себто – і тих, хто звинувачує.

PS: У жодному разі не хотів би, аби другу частину цього тексту сприймали як закид читачам. Він є радше нагадуванням про те, що взаємини між журналістами й аудиторією мають свої непрості і проблемні моменти. Водночас, ми дуже цінуємо те, що читачі самі надають нам інформацію, навіть коли вона  виявляється неточною чи спотвореною. Врешті, це – спільна робота, для якої ми й запровадили на сайті функціонал «Поділитись новиною».

Саме тому, якщо хтось матиме додаткову інформацію про дівчину, знайдену в лісі 4 серпня, ми просимо повідомити про це нашу редакцію. Поза всім іншим, ситуація має ознаки кримінального правопорушення, на яке потрібно реагувати.