Володимир Костирко: Як на мене, Львову буде ліпше, коли держави не буде зовсім :)

- Митець як антисистеміст не має боятися системи, а це можливо лише у випадку невідповідальности митця перед системою за свій твір, тобто мистецької безкарності і мистецької вседозволеності... Митці й так мимоволі є піддавані суспільному тиску.

Нещодавно Львівський палац мистецтв за підтримки Арт-центру «Я Галерея» презентував надзвичайно цікавий проект ‒ «Лувр» Євгена Равського і Володимира Костирка. Про сенс назви читач дійзнається з подальшого тексту. Варто лише зазначити, що митці й мистецтвознавці, котрі відвідали експозицію, щиро визнавали: проект задає нову, незвичну систему координат у львівському малярстві.

Аби допомогти нашому читачеві зрозуміти трактування презентованих на виставці робіт, пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з одним із творців проекту – відомим львівським художником і водночас мистецтвознавцем Володимиром Костирком.

Середовище

- Існує чимало легенд про львівське мистецьке середовище. А що є насправді? Воно справді таке потужне й надихаюче? Можливо, було таким, але змарніло, а може, не було нічого, окрім міфу?

- To залежно, що з чим порівнювати. Як на мене, митці молодшого покоління є досить сильними, і їх багато. В українському контексті репрезентований ними Львів виглядає не зле, але до Польщі ще далеко. Я б поділив митців на два табори. Тобто на тих, хто підтримує систему, а ними є члени спілки. І на антисистемістів. Всередині цих двох таборів, очевидно, існує не одне середовище...

 

 

- Пригадаймо сварку дворічної давнини довкола виставки Станіслава Сілантьєва. Що це було: конфлікт молодого й старого мистецьких середовищ?

- Конфлікт спричинений виставкою Сілантьєва локалізував цей поділ, про який я казав. На Сілантьєва наїхав табір, який, до прикладу, влаштовує в приміщенні Галереї мистецтв виставки білоруських товарів, члени цього табору беруть участь в офіційних виставках у Білорусії, тобто вони реально своїми діями солідаризуються з режимом Лукашенка... Наїзд на Сілантьєва – це конфлікт двох типів мислення: тоталітарного і демократичного.

- Після цієї суперечки багато хто плекав надію, що мистецькі дискусії у Львові стануть регулярними. Але не склалося. Маєш свою версію, чому?

- Не думаю, що в наш час можливі публічні мистецькі дискусії взагалі... і на це є багато причин...

- А може, такі дискусії й не особливо потрібні, скажімо, для творчого розвитку митця?

- Творчий розвиток сучасного митця неможливий без дискусій. Крім того, ми живемо у час фобій на дефініції, а це апріорі веде до дискусії. Хоча є мистецькі критики, які вважають, що втрата мови – це тенденція розвитку сучасного мистецтва. Тут є про що дискутувати. Модерністи почали вибудовувати власну традицію й перетворилися на доктринерів, закостеніли подібно до академістів, проти яких свого часу збунтували. Творчі особи мають мислити і сумніватися. Перманентно застановлятися набагато складніше, ніж увірувати раз і назавжди.

- Ти вважаєш себе повноцінним членом одного зі середовищ середовища? Середовище тобі в якийсь спосіб допомагає творити чи, навпаки, заважає?

- Я не належу до жодного середовища з табору спілки художників. Моє середовище складається з ріжних людей – художники в ньому в меншости... Але будь-яке середовище покликане сприяти, заваджати – це функція системи.

Школа

- Ти маєш і малярську освіту, і мистецькознавчу. У тобі дві ці школи час до часу конфліктують?

- Ріжні освіти допомагають в синтезуванні...  Плюс це дозволяє дистанціюватися від доктринерів сучасного мистецтва.

- Як ти взагалі ставишся до намагань мистецтвознавців розкласти художників і їхні твори по шухлядках?

- До шухлядкування я ставлюся більш позитивно, ніж до генералізації, хоча це теж тип узагальнення...

- Готовий сам себе до якоїсь запхати?

- Я прихильник номіналістичного мислення, але у випадку відстоювання важливих, на мою думку, вартостей – то я солідаризуюся з «Новими Давніми» Дональда Куспіта. Йдеться про зміцнення позиції естетичного переживання. Є реалісти і є доктринери. Реалізм – це синтез, відкритість. Доктринерство – це закостенілість і закритість. Суголосся мистецького середовища може ревіталізувати ріжні традиції. Як на мене, головною рисою львівських мистецьких середовищ є відповідальність за спадщину. А це служить синтезу класичних формул з авангардовими винаходами.

- Який реалізм ти маєш на увазі? Чи не соціалістичний?

- Та ні ж, термін «реалізм» я вживаю не в мистецькознавчому, а в світоглядному сенсі. Так, як його трактував Аристотель чи Тома Аквінський.

Дизайн

- Ти зненацька став одним з наймодніших дизайнерів інтер’єру для ресторанів та кнайп. Це сталося випадково, чи ти планував зайнятися чимось таким?

- Не думаю, що те, що я роблю в інтер’єрах, можна класифікувати як модний дизайн... Генерально оформлення інтер’єрів віддавна ділиться на два типи. Білі й бронзові (коричневі). Білі інтер’єри потребують швидких ремонтів, бо швидко псуються і виходять з моди. Бронзові інтер’єри є понадчасовими, вони старіють, але не псуються. Все почалося з каварні «Pid synjow fljaskow» завдяки Андрію Білоусу. Не знаю, чи то був випадок...

- Заходячи до закладів, оформлених за твоїми проектами, можна безпомилково упізнати твою руку, навіть попри те, що всі вони зовсім несхожі між собою. Ти вже виробив для себе певний стиль і не маєш наміру його змінювати?

- Я ставлю перед собою завдання створити ауру. Ауру вважаю підставовою вартістю – від якої відмовлятися на цей час не готовий...

- Відвідувачі «твоїх» кнайп майже без винятків вказують на атмосферу затишку, яка там панує. Ти маєш свій рецепт створення такого затишку, готовий ним поділитися, чи це таємниця фірми?

- Ти, певне, кажеш про те явище, яке я називаю словом аура. Це аура просторів пам’яті. Спосіб організації практик романтизованого естетичного споглядання. За Волтером Беньяміном "аура" – це тип дистанції між присутніми в просторі особами і речами. Тут найважливішими є феномен світла і феномен речей... Є дві спадщини – матеріальна й нематеріальна. Присутні в інтер’єрі «матеріальні» речі покликані інспірувати «нематеріальні» спогади, переважно про львів’ян і львівські події. Десь приблизно так...

- Останніми роками ві Львові відкривається маса нових кнайп. Чи можна говорити про змагання якихось дизайнирсько-інтер’єрних стилів.

- Вигляд львівських кнайп за останні роки вийшов на якісніший рівень. Є ріжноманітність, але не знаю, чи її можна назвати змаганням стилів.

Ідеологія

- Наскільки корисна для творчості певна політична заангажованість митця?

- Згідно з просвітницкою концепцією організації суспільства, завжди буде певна частина людей, які не надаються до існування в системі. Система натомість не є досконала і ті люди можуть принести більше суспільної користі як вороги системи. Роль таких антисистемістів передбачена для творчих людей. У суспільствах з розвинутою ліберально-демократичною системою творчі і вразливі люди переважно сповідують ліві погляди, найчастіше креуючи анархістичні субкультури. 

   

- Ти за «смерть автора» чи за найповнішу його відповідальність за свої твори?

- Насправді це є дві ріжні проблеми. Вираз «смерть автора» стосується розуміння творів мистецтва. Мішель Фуко, беручи участь у дискусії про інтерпретацію і надінтерпретацію творів мистецтва, висловив тезу про «смерть автора». На його думку, це означає приреченість на надінтерпретацію, бо ми не є в стані довідатися про то, «що хтів сказати автор». Тепер – щодо відповідальности автора за свої твори. Система базується на принципі покарання і винагороди. Але будь-яка система не є досконала, тому апріорі будуть люди вражливі на цю недосконалість. Будучи незалежними критиками, вони змушують людей системи її вдосконалювати. Митець як антисистеміст не має боятися системи, а це є можливим лише у випадку невідповідальности митця перед системою за свій твір, тобто у випадку мистецької безкарності і мистецької вседозволеності... Митці й так мимоволі є піддавані суспільному тиску.

   

- Я не помилюся, якщо скажу, що ти свої політичні преференції намагаєшся якнайяскравіше подати у картинах?

- Деякі свої праці я створював для того, аби з’явилася ше одна причина для дискусії...

- У тебе є своя модель чи бодай шкіц тієї держави, до якої варто прагнути? Готовий її намалювати?

- Я не знаю, якою має бути держава, аби мені ві Львові жилося комфортно... Як на мене, для Львова буде ліпше, коли держави не буде зовсім :).

- Тобто ти знову повернувся до анархізму, яким захоплювався на початку 1990-х?

- Я – ліберал. Я, наприклад, розумію потребу євреїв в існуванні держави Ізраїль, але не маю відповіді на це питання конкретно в контексті Львова. Значна частина європейців теж вважає недоцільним існування системи у вигляді національної держави.

- Наскільки здатен, на твою думку, митець нині вплинути на політичні події?

- Статистично ві Львові є досить багато творчих осіб. Зміна ієрархії вартостей в цій групі може зробити митців політично впливовими в місті... Але для того будуть задіяні інші, ніж традиційні, мистецькі практики.

- Можеш пояснити, що ти маєш на увазі?

- Традиційно митців використовували як агентів впливу... Можлива є теж суспільна заангажованість і антисистемність митця у вигляді анонімної дії...

   

- Роблячи написи на картинах, ти використовуєш головним чином латинку, навіть якщо пишеш по-українськи? Це ти робиш з якихось естетичних міркувань?

- З естетично-цивілізаційних. Я таким чином підкреслюю вдячність своїй долі за те, шо мешкаю в місті, яке є таким, бо до 1939 року належало до західної цивілізації.

Лувр

- Ти погоджуєшся зі самою назвою виставки, придуманою, наскільки я розумію, Павлом Гудімовим?

- Йо! Для мого рівня почуття гумору така назва є сприйнятною.

- Все ж для робіт, зокрема презентованих тобою у цій експозиції, відчувається постмодерністський принцип цитування й іронічної дистанції. Чи правильне в мене складається враження, що ти вже сам іронізуєш над іронічністю постмодернізму?

- Для відповіді на се питання треба зробити окрему дискусію :)

- Чому ти у своєму зображенні видатних людей вибрав тему мордобою?

- При соціалізації наступних поколінь творчих людей і при можливому формуванні ві Львові повноцінної їхньої субкультури бажано, щоб уявний образ митця не обмежувався чимось закостенілим, а вималювався у всій своїй повноті.

   

- Чому вважаєш, що саме агресивність надає образу повноти?

- Тому що повнота – це сума рис, я не обмежую людські якості митця агресивністю, я просто додаю риси агресивності до тих, які вже стали банальними...

- Для картин Євгена Равського ти сам виступив натурником. Виглядаєш доволі переконливо у ролі бійця. Вона є близькою для тебе?

- Одним з підставових сенсів мистецтва є ілюзія, тобто омана, фікція. Реалізм у малярстві і реалізм життя – то є ріжні пари мештів.

- «Лувр» у будь-якому випадку звучить претензійно. Зразу виникають думки про найкращі зразки західноєвропейського мистецтва. Варто це сприймати як спробу позмагатися, покепкувати чи таки – вектор прагнення?

- Назва була заінспірована колажем Гєника (Равського –Л.П.) і стовідсотково гарантувала привернення уваги... Кураторський талант Гудімова для мене є поза сумнівом, я ж бачив, як цей проект народжувався і втілювався...