Палац шляхетської коханки: що відомо про маєток у Нижанковичах

На околиці селища Нижанковичі, практично на самому кордоні з Польщею, стоїть симпатичний палацик. По його вигляду помітно, що занедбаний, ніхто у ньому давно не живе і не опікується, проте він має свою історію. Спробуємо з’ясувати, що про нього відомо.

Попри те, що ця забудова датується не таким вже й древнім XIX століттям, проте про неї мало відомостей. За легендою, палац належав коханці графа Потоцького. Про це розповідає також інформаційна таблиця європейського гранту на фасаді, за яким колишній маєток включили у туристичний маршрут: «Маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським. Проте пізніше пані Любомирська подарувала палац своєму родичу графу Потоцькому, а вже він подарував цей палац своїй коханці Анні Грім, австрійці за походженням».

Палац збудували у селі Заболотці, що нині є частиною Нижанковичів

Також там зазначається, що остання власниця прожила у палацику до початку Другої світової війни, а потім виїхала до Відня.

Водночас на таблиці вказано, що це палац Козловських. Про цю сім’ю є більше інформації в історичних джерелах.

Палац розташований на пагорбі у північній частині Нижанковичів. Раніше це було окреме село Заболотці, тепер район селища. Палац оточує парк, неподалік протікає річка Залісся.

Палац оточує парк

Польські сайти розповідають, що колись село Заболотці належало родині Козловських гербу «Яструбець». Зигмунт Козловський успадкував село у 1880-х, був президентом Угорсько-Галицької залізниці та депутатом Галицького сейму у Львові від округу Перемишль і Сянок. Окрім Заболотців, йому належали також села Рожубовичі та Станіславчик у Перемишльському повіті. З дружиною графинею Габріелою Стаженською у них був єдиний син Влодзімєж Козловський, доктор права, депутат Галицького сейму та Державної ради.

Балконне ковальство збережене

Двоповерховий палац у стилі історизму збудували, ймовірно, наприкінці XIX ст. Він покритий черепицею, має двоповерхову вежу з шатровим дахом над головним входом. На кожному поверсі вежі є балкон з розкішною кованою огорожею. З правого боку палацу на фронтоні ризаліту розміщений герб родини Козловських ястрембець і латинська сентенція Unguibus et rostro contra hostem arma («З усіх сил будемо захищатися від ворогів»). Гербовий картуш прикрашений рослинними мотивами. Між вежею та ризалітом є аркадний прохід.

Гербовий картуш

Зигмунт Козловський останні роки жив у Львові, де і помер 1893 року, але його поховали у каплиці в Заболотцях, яку він збудував наприкінці життя. Наступним власником Заболотців до смерті (1917) був його єдиний син Влодзімєж. Він мав велику бібліотеку, що налічувала кілька десятків тисяч томів з історії та соціально-політичних наук. У 1917 році цю колекцію він передав Національній бібліотеці ім. Оссолінських.

Палац має дах з черепиці і багату ліпнину на фасаді

Як згадували старожили, радянські окупанти розграбували не лише палац, але й гробівець, шукаючи у трунах золото. Коли радянська влада ділила кордони, не зважала на історичну спадщину і людські долі. Ця місцевість розділена так, що палац потрапив до УРСР, а каплиця-усипальниця – вже на території Польщі. Зруйнована каплиця зараз стоїть посеред сільського поля. А щоб потрапити до палацу власників, треба із закордонним паспортом минути міжнародний пункт пропуску у Нижанковичах.

Палац і каплиця розташовані на відстані 500 м, але у складі різних держав

Руїни каплиці-усипальниці Козловських (фото Конрада Казновського)

Все ще не зрозуміло, яке відношення до Козловських мав Потоцький і його коханка. Однак у біографії Зигмунта Козловського читаємо, що у 1868 році він разом з Адамом Потоцьким отримав концесію на будівництво Галицько-Угорської залізниці. Можливо, наступним власником після Козловських, які не мали спадкоємців, стали Потоцькі.

Стан палацу аварійний (фото ZAXID.NET)

Нині палац і залишки його господарських споруд займає Нижанковицький професійний ліцей. Там начебто розміщена бібліотека навчального закладу. Проте, судячи з вибитих вікон і пошкодженої покрівлі, книжкам там не місце. У приміщення палацу туристам не дозволяють заходити начебто через аварійний стан. Проте для того, щоб вивести палац з аварійного стану, нічого не робиться. Іронічно те, що ліцей навчає столярів і слюсарів-ремонтників.