Номенклатурні битви «безсмертних»
IQ

Номенклатурні битви «безсмертних»

Нова тактика Зеленського у боротьбі з українськими олігархами

Василь Расевич, 8 травня 3767 3

З кожним новим місяцем стає все більш очевидним брак кадрів у президента Володимира Зеленського. Перестають вже навіть рятувати приписані Вацлаву Гавелу слова – «краще п’ять років помилок, ніж п’ятдесят саботажу». Хоча видимий брак кадрів у Зеленського – це не так вже й погано. Можливо, саме кадрова політика стала тонкою грою президента Зеленського, спрямованою на повалення олігархату в Україні. Хоча поганим у цій ситуації є те, що українське керівництво намагається не зауважувати, що кожен кадровий промах забирає в нього, мовою комп’ютерних ігор, одне «життя». А повільність і довготривалість такого методу можуть досить швидко поповнювати коло розчарованих серед виборців.

Уже на самому початку президент Зеленський проявив себе не тільки як позасистемний, а навіть контрсистемний кандидат, тому йому в жодному разі не можна було опиратися на старі кадри. Оскільки всі ті «міцні господарники», «успішні менеджери», «реформатори» і були відданим воїнством старої системи. Вірою і правдою служили своїм господарям, не забуваючи про зростання власного добробуту.

Тим часом, українське суспільство розділилося на чіткі групи і запекло спостерігало за процесом. Одні уважно стежили за тим, коли вже цей «вискочка» розпишеться у своїй неспроможності керувати країною і звернеться до старих перевірених кадрів. Може, навіть і добровільно поступиться місцем попередньому більш досвідченому президентові. А коли в кадровій обоймі виринало якесь навіть третьорядне прізвище зі старої епохи, тішилися, як маленькі діти. Плескали в долоньки і писали викривальні пости у соцмережах.

Другі, палкі прихильники нового президента, так само щиро вірили у непомильність кадрового відбору президента Зеленського і кожну невдачу намагалися або виправдати, або якнайшвидше забути. Хоча для багатьох, навіть прихильних до Зеленського людей, дотепер незрозумілою є його система підбору кадрів. Спостерігачі за цим процесом можуть тільки здогадуватися, між якими тільки акулами та айсбергами йому доводиться петляти.

Щоб хоч якось розібратися в кадрових призначеннях Зеленського, треба вміти чітко розділити тих, про кого він думає, що може завжди на них розраховувати, і тих, кого він ангажує в управлінську команду на якийсь час. І тут треба відразу сказати, що проблеми є і з тими, і з іншими. Хотілося б, щоб нарешті відбулася докорінна реформа СБУ і ця структура більше не займалася «економічними злочинами», а тим, що їй прописано Конституцією і законами України – державною безпекою. Бажано, щоб люди в Офісі президента навчилися здійснювати кадровий підбір не на підставі особистих пов’язань чи завдяки «братній» допомозі, а сформували серйозний кадровий резерв. І все це дуже далеке від ідеалу, здається, почав проявлятися дуже цікавий задум.

Ідеться про певну усвідомлену гру з олігархами і проти олігархів. І цього разу з використанням їхніх кадрів. Залучення окремих кадрів до нової владної команди несподівано викликало серйозну напругу між олігархами. Вони від самого початку наперебій намагалися підпихати і пропихати своїх людей у нову владу. Позбавлений інформаційної підтримки Зеленський змушений був шукати ситуативних союзників, укладаючи дрібні пакти то з одним, то з іншим олігархом. Поглянувши на склад першого уряду, можна було «відчитати» тісніші зв’язки з Ігорем Коломойським. Виглядає на те, що особливо помічним президентові в кадровому питанні при формуванні виборчого списку «Слуги народу» також був Ігор Коломойський. А от вже у призначеннях в новий уряд більше проявив себе Рінат Ахметов.

У таких впливах дехто може побачити тільки слабкість і несамостійність президента. Багатьом, очевидно, хотілося б, щоб новий президент взяв і одним помахом чарівного меча переміг олігархів, а з ними і всю стару систему. Але, здається, нема такої сили, яка перемогла б олігархат, окрім самих олігархів. Бо агенти олігархів, потрапляючи в нову владу, обов’язково намагатимуться відновлювати вигідні схеми і діяти максимально на користь своєму сюзерену. Наприклад, Ігор Коломойський був кровно зацікавлений у якщо не поверненні йому ПриватБанку, то в «жирній» компенсації з державного бюджету. А ще йому дуже припікало розслідування справи «Укрнафти». Судячи з атак у Верховній Раді на голову НАБУ Артема Ситника, ця справа і тепер не дає спокою цьому дуже напористому олігархові.

Треба розуміти, що підтримка Коломойського Зеленському була вкрай потрібна. І з погляду ведення інформаційної кампанії, і для кадрового забезпечення на перших порах. Один хотів побороти Порошенка і стати президентом України, а другий – помститися Порошенкові і посадити в це крісло «свого» ручного кандидата. Проте мрії і задуми не завжди перетинаються з реальністю. Можливо, навіть у Зеленського і був задум зробити Коломойського головним «щуроловом» олігархів. Але вже після кількох перших самовпевнених атак з боку Ігоря Валерійовича Зеленський зрозумів, що перемога Коломойського над іншими олігархами може поставити того навіть понад ним самим.

Крім того, Коломойський занадто рано проявив свої апетити. Він фактично оголосив війну Зеленському, намагаючись розвалити єдність фракції «Слуга народу», а то й паралізувати роботу Верховної Ради в найбільш відповідальний час. Він задля власної вигоди був готовий оголосити дефолт Україні, «помиритися» з Росією і навіть знищити Зеленського в очах українців та міжнародної громадськості. І все це заради того, щоб зупинити тиск міжнародних фінансових донорів України щодо заборони реприватизації ПриватБанку.

Тепер навіть важко пригадати, коли саме змінилася риторика «ахметовських» телеканалів. Коли в різноманітних ток-шоу з’явилися представники влади і безперешкодно змогли пояснювати свою позицію. Для більш досвідчених у політичних ігрищах людей стало зрозумілим – Зеленський намагається заручитися підтримкою Ахметова у протистоянні з Коломойським. Дійшло навіть до того, що в Україні з’явився новий уряд на чолі з «кадром» від Ріната Ахметова. Але знову проявилася основна риса олігархів – надмірні апетити.

Отримавши на важливих посадах в уряді своїх людей, Ахметов відразу заходився рятувати свої надприбутки. Безсоромно почав діяти в напрямку підвищення тарифів на електроенергію. Користуючись тим, що має монопольний вплив на завищений в ціні «зелений» тариф, оскільки його сонячні батареї підстраховуються електроенергією від його ж теплових вугільних станцій, вирішив знищити «Енергоатом». І тут уряд несподівано й нахабно виступив з пропозицією зупинити роботу енергоблоків атомних електростанцій. А це призведе до страшного зростання тарифів і повністю узалежнить Україну від олігарха Ахметова.

І тут сталося диво. Зрозуміло, що дорога електроенергія боляче вдарить не тільки по власниках «Криворіжсталі», але й по Ігорю Коломойському та Віктору Пінчуку. Почав рости спротив діям «ахметовських» агентів в уряді. Заворушилася Верховна Рада. Загроза з боку Ахметова змогла об’єднати навіть тих, хто давно пересварився у фракції «Слуга народу». І вже є звернення народних депутатів у цій справі, яке підписали ледве не сотня осіб.

Здається, що Зеленському вперше вдалося максимально зіштовхнути між собою кілька надвпливових кланів. До боїв за право лишитися безсмертним одному ще далеко. Але почин покладено. Сподіватимемося, що все у них вийде. Вони успішно переможуть один одного і безсмертних не залишиться.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук