Нордична фішка

В історії європейського нацизму є одна дивна річ. Німецькі нацисти, як відомо, любили міф про нордичну расу, образ біляво-блакитноокої бестії, що здатна витримувати страждання та поневіряння, холод та голод (бо з півночі), тужить за сонцем-свастикою, словом, образ залізної нордичної людини.

Але фішка в тому, що власне в нордичних германців нацизм ніколи не був популярний. Він був крихітним. Крихітний нацизмик, 1-2% на виборах. (UPD: для уникнення непорозумінь - говорю про міжвоєнну епоху, 1920-1930 роки). Це історія Данії, Швеції та Норвегії – колиски «біляво-блакитнооких». Єдина нордична країна, де фашо-нацизм мав певну історію – це Фінляндія. Але фіни, як відомо – не є германцями і навіть не є індоєвропейцями, тому арійський міф не про них. І взагалі, що далі на південь – то фашо-нацизм пускав глибші корені, що далі на північ – був нежиттєздатним.

Словом: нордичні країни не люблять міф про нордичні раси.

До чого це я? До того, що ідеології – це не просто продукт фантазії; це найчастіше продукт мрії стати тим, ким ти НЕ Є. Гітлер мріяв про біляво-блакитнооких, бо сам був безнадійно вусато-чорноволосим. Маркс мріяв про пролетаріат, бо сам був безнадійно буржуазним. Сталін мріяв про єдиний радянський народ на основі російського, бо сам був безнадійним осетином. Російські євразійці мріють про містичні євразійські степи, бо самі є безнадійними продуктами західної цивілізації.

Але це пастка, вічна історична пастка. Бо ти ніколи не можеш стати тим, ким ти не є. Стати тим можеш тільки тим, ким ти є. Грецькі поети знали, про що говорили. Ще дві з половиною тисячі років тому.