Кам’яні вишиванки Нової Каховки

Історія України, особливо її східної і південної частини, має багато нашарувань ще радянської ідеології. Туристам у цих регіонах розповідають багато непотрібного пропагандистського сміття, свідомо замовчуючи про українське коріння. Її потрібно ще багато років розчищати від проросійського наративу, як цінні розписи від багатошарових набілів штукатурки. Мешканці цих регіонів зараз самі стали вимушеними переселенцями через окупацію їхнього дому. І в іншому місці можуть по-справжньому оцінити свою спадщину, а також мають нагоду розповісти про неї іншим областям.

Тетяна та Єлизавета Євсеєві – архітекторки з Нової Каховки. Вони займалися відновленням і популяризацією своєї ексклюзивної спадщини – орнаментальних панно на будинках, які вони назвали кам’яними вишиванками. Їхнє місто молоде, створене у 1950-х роках при будівництві Каховської ГЕС. Здавалося б, що може бути українського у місті, яке будували радянські комуністи. Та, як не дивно, саме там є спадщина українських скульпторів, учнів розстріляного за націоналізм Михайла Бойчука. Зараз, коли місто окуповане, архітекторки живуть у Львові. Саме тут за підтримки Бюро спадщини відбулася їхня виставка про окуповані кам’яні вишиванки Нової Каховки, яка далі помандрує містами України і Польщі.

Декоративні оздоби будинків Нової Каховки

Народні орнаменти у радянському місті

Коли режисер Олександр Довженко приїхав у Нову Каховку писати сценарій свого фільму «Поема про море», його вразила одноманітність міської забудови. Місто збудували у 1952 році для будівничих ГЕС за єдиним планом і концепцією міста-саду, яка передбачала низькоповерхову забудову і багато зелених насаджень з фруктовими садами.

Місто було зелене, а житлові будинки – однотипні й невиразні. Маючи авторитет, Олександр Довженко звертається до керівників будівництва з пропозицією скерувати у нове місто митців з київської Академії архітектури для оздоблення фасадів будинків. Серед них був тезко режисера – художник Григорій Довженко, який взяв на себе все декоративне оздоблення забудови. Він запатентував власний розчин міцної штукатурки, якою робили контрастні орнаментальні панно на кольорових фасадах. Майстри прикрасили кожен з 180 існуючих на той час у Новій Каховці будинків, зробили близько 1,5 тис. м² панно.

Після роботи бойчукістів будинки Нової Каховки стали кольоровими й унікальними

«Це все робилося в 1952-1954 роки – вже певна відлига, помер Сталін, і митці відчули цю свободу. Тому вдалося зробити це з українським насиченням, викластися творчо. Олександр Довженко працює не тільки над сценарієм, а й великою мірою над формуванням образу міста. Співпрацює зі всіма архітекторами, є ідейним співавтором Палацу культури. Вони пропрацьовують концепцію оформлення низки майбутніх українських новозбудованих міст: після Каховки планували робити такими гарними й інші», – розповідає Єлизавета Євсеєва.

Григорій Довженко був послідовником монументаліста Михайла Бойчука, розстріляного за націоналізм. Він не спішив йти на компроміси з радянською владою. Якщо архітектори мусіли десь втулити комуністичну символіку, то Довженко у своїх майоліках, керамічних панно вплітав народні мотиви. Онука художника Клавдія Довженко називає його багаторічні орнаментальні пошуки «внутрішньою еміграцією» від соцреалізму. Григорій Довженко вивчав мистецтво козацького бароко, вишивки, орнаменти Софії Київської, оздоблення церковних і житлових брам, народне і ужиткове мистецтво, орнаменталістику від азів. Він міг зробити так, щоб в одній лінії зразу відчувалася вся філософія українського орнаменту, пояснює архітекторка. Так на будинках таврійських степів ми бачимо кетяги калини, виноградні лози, народні символи.

У літературі було дуже мало інформації про художників-бойчукістів, які працювали у Новій Каховці, і про самого Григорія Довженка. А він, по суті, єдиний з них, хто зміг хоч короткий час попрацювати на великих масштабах, монументально. Для більшості діяла фактична заборона на творчість, бо ж послідовники українського митця, розстріляного НКВС у 1937 році за «контрреволюційну діяльність».

«Бойчук починав свою діяльність в Європі і розумів, що на тлі тих всіх течій треба творити щось своє, національне. У мистецтві поєднав візантійські течії, іконопис і народне мистецтво. Художники несли народну наївність, яку поєднували з глибокими знаннями класичних технік – фресок, різьблення. У хаосі треба було викристалізувати суть, лаконічність, щоб можна було зрозуміти, що це українське, хоч і мусіли їх ховати за тракторами і колгоспниками. Ми бачимо, що це фактично ікона, але на ній зображений селянин. Проте все одно воно було впізнаване», – пояснює Єлизавета.

Спочатку оздоби будинків були яскраві і кольорові

Бойчукісти хотіли за допомогою монументалізму втілити ідеальну модель гармонійного життя. Коли обидва Довженки зустрілись у Новій Каховці, вони відчували цей час як національне відродження, пропагували ідею, що мистецтво має бути з людиною щодня – у кожному предметі. У сценарії Олександра Довженка «Поеми про море» були кадри будівництва міста, оздоби новокаховських будинків. Але у кіно, яке знімали після смерті митця, це все викинули після цензури.

Радянська колективна свідомість не сприймала естетики новокаховських фасадних орнаментів, вважала її зайвою. У 1955 році вийшла постанова партії «Про усунення надмірностей у будівництві», бойчукістів осуджують за розтрату ресурсів, забороняють продовжувати роботу. Але орнаменти не збивають: їх забілили, заштукатурили одним кольором. Контрастні орнаменти і кольорові будинки стали однотипними і безликими, як совєтська буденність. За 70 років фасадні оздоби забілювалися багато разів і забувалися настільки, що навіть корінні мешканці цих будинків не помічали оздоб.

Всі оздоби у Новій Каховці замалювали одним кольором, щоб вони не привертали до себе уваги

«Кам’яні вишиванки» як бренд міста

Архітекторка Тетяна Євсеєва заснувала у Новій Каховці Товариство охорони культурної спадщини. Спочатку роботу акцентували на статусі пам’ятки містобудування і залученості до створення міста Академії архітектури. Але це була вузька зацікавленість для фахівців. Проте коли новокаховчанки дізналися, що місто оздоблювали «бойчукісти», це вже стало більш цікаво людям. Так виникла ініціатива відродження і промоції орнаментів, які назвали «кам’яні вишиванки». Вони стали своєрідним брендом міста, що пов’язує його з мистецтвом «розстріляного відродження».

Разом з популяризацією почали процес відновлення орнаментів. Коли панно відчищали від набілів, на будинках проявлялися виноградні грона, соняшники, колоски, фігури тварин, комашок. З’ясувалося, що орнаменти не повторювались і мали тематичні прив’язки до мешканців чи профілю установи, яка там працювала. Наприклад, на будинку Дніпробуду була зображена ГЕС і гребля, на інституті – відкрита книга. Деякі фігури можна було роздивитися аж після повної розчистки.

Відновленням спадщини бойчуківстів у Новій Каховці займалися волонтери

Але паралельно з популяризацією спадщини почалася боротьба із місцевою владою. Мерія хотіла замінити центральну історичну забудову новими багатоповерхівками. До надання будинкам статусу пам’яток забудовник вже встиг зруйнувати чотири з них. Проте завдяки розумінню і сприянню обласного управління і профільного міністерства вдалося оформити статус пам’яток місцевого значення для найвизначніших споруд. Після цього активістки ініціювали внесення будинків Нової Каховки в національні пам’ятки, а колеги-фахівці вважають, що місто достойне бути і в спадщині ЮНЕСКО.

Волонтерки працюють в архівах, бібліотеках, шукають документацію Дніпробуду. Внучка Довженка Клавдія надає речі митця, пов’язані з містом, щоденники, фото. У його записах віднайшли рецепт унікального розчину «вишиванок» та ескіз втраченої у пожежі оздоби із жар-птицею, єдиної з автографом автора.

Втрачений орнамент з автографом Григорія Довженка

Те, що могло б стати брендом міста, влада не оцінила. Але розуміння є у містян, особливо серед молоді, яка зацікавлена у відродженні Нової Каховки. Бо від початку це було місто молодих, яке перетворилось на місто пенсіонерів через радянську законсервованість. Студенти з Нової Каховки беруть тему кам’яних вишиванок на свої наукові роботи. Єлизавета і Тетяна Євсеєві читають лекції в школах, розповідають дітям щораз нововиявлені цікаві факти. З'являються туристи: до війни у Новій Каховці в суботу і неділю проводили по 2-3 екскурсії на день.

Один з останніх відновлених об’єктів у Новій Каховці

Про місто і настрої

28 лютого Нова Каховка мала святкувати своє 70-річчя. У перший день війни, 24 лютого, її окупували російські військові, які досі тероризують містян. Тетяна і Єлизавета Євсеєві у безпеці, однак вони нічого не знають про подальшу долю багатьох своїх однодумців. Жевріє надія, що вони живі.

Хаос і безвладдя розв’язав руки тим, хто раніше був обмежений у своїх діях. Наприклад, той забудовник, з яким активісти багато років судилися через численні порушення, під час окупації розпочав будівництво в парку. Чинний мер, якого окупанти понизили до керівника комунальників, на камеру вимушений розповідати, що у місті все спокійно.

Ліза і Тетяна Євсеєві з подивом і захопленням згадують багатотисячні мітинги у Новій Каховці під синьо-жовтими прапорами з патріотичними гаслами у перші тижні війни. Та все ж тривожаться за тих патріотів, які не встигли виїхати з міста.

На мітинг проти окупації вийшли тисячі жителів Нової Каховки (скрін з відео)

«Мій син, теж архітектор, зараз служить в ЗСУ. Він пішов у військкомат у перший день, а нам наказав покинути місто негайно. Але багато патріотів там залишились – і атовці, і депутати, всі герої. І невідомо, що з ними. Багато пропадають, піддаються тортурам. Ми втратили зв’язок з нашими друзями і надіємося, що вони живі, в партизанах», – з болем каже Тетяна Євсеєва.

Щодо свого повернення додому новокаховська архітекторка не має сумніву. А поки у вимушеній еміграції, займається популяризацією свого міста і його бренду. Завдяки підтримці львівського управління охорони історичного середовища, яке організувало у Львові проект «Окупована спадщина», зробили першу виставку про свої кам’яні вишиванки. У ній використали матеріали фотографів, що знимкували Нову Каховку для туристичних проектів в мирні часи, архівні документи онуки художника Клавдії Довженко, яка також перебувала у Львові в перші місяці війни. Виставку супроводжує майстер-клас, де викладачка коледжу ім. Труша Ольга Мамчур зі студентами демонструють авторську техніку Довженка різьблення на сирому тиньку.

«Мета цих виставок – показати, що це спадщина окупована. Не радянська, а українська культура на півдні, яку треба зберегти і врятувати. А головна ідея мандрівної виставки в тому, що місто йде за містянами. Ми хочемо привезти Нову Каховку в ті регіони, де живуть наші переселенці. Щоб вони відчували, об’єднувались, підтримували один одного», – пояснює Тетяна Євсеєва.

Її донька додає: «Ми відчуваємо затребуваність таких акцій зі всіх сторін. Мешканцям нашого міста так простіше розповісти, звідки вони, що Нова Каховка не є якоюсь білою плямою, а наше місто українське. А країнам Європи хочемо показати, що це частина європейського мистецтва. Це шедеври, яких більше ніде у світі немає».

Єлизавета і Тетяна Євсеєві на виставці у Львові

Після Львова виставку про кам’яні вишиванки Нової Каховки відкрили у Дрогобичі, далі вона помандрує іншими містами України і Польщі.

усі фото надані Єлизаветою Євсеєвою