Новий вимір публічної дипломатії України

Інформаційна війна передбачає використання будь-якого простору для просування власних наративів, адже навіть поодинокий пікет сьогодні може зібрати мільйони переглядів. Настав час обміркувати новий вимір публічної дипломатії. Конкретніше, як українці можуть допомагати рідній країні за кордоном – далі.

Ще не так давно вплив протестів і маніфестацій вимірювався кількістю залучених осіб. В інформаційну епоху, принаймні в демократичних країнах, він дедалі частіше визначається кількістю поширень у соціальних мережах. На передній план виходить уміння формулювати наративи та доносити чіткі меседжі до своєї цільової аудиторії.

Пропалестинські мітинги в Європі стали чинником зміни політичної парадигми керівництва низки країн ЄС та визнання незалежності Палестини окремими провідними державами континенту. Їхньою головною перевагою була не стільки масовість, скільки активне висвітлення в медіа та соціальних мережах. Саме інформаційний ефект зробив ці протести ключовою зброєю в інформаційній війні, яку безумовно Палестина виграла в Ізраїля.

Україна має унікальний досвід революцій, акцій і рухів ненасильницького спротиву – настільки багатий, що на ньому можна вивчати вплив соціальних мереж на суспільні процеси. Влітку 2025 року протести на захист НАБУ та САП стали показовим прикладом симбіозу онлайн- та офлайн-форм маніфестацій.

Історія знає приклади суто онлайн-протестів (згадаємо рухи так званих Anonymous), а також випадки, коли протести в реальному житті координувалися соціальними мережами або навіть були спровоковані ними – від подій у Нових Санжарах на початку 2020 року до, навіть, Революції Гідності.

Саме протести літа 2025 року наочно продемонстрували, як працюють сучасні маніфестації: тисячі меседжів на картонках перетворювалися на меми в онлайн-середовищі, а меми з інтернету – знову ставали картонками на протестах. Це дозволяло учасникам наповнювати мітинги сенсами для різних аудиторій і масштабувати їхній вплив. Кожна картонка створювала інтерактив для стороннього глядача, залучаючи його з онлайн-простору в реальну площину. Як і у випадку з пропалестинськими мітингами, ці протести дали конкретний результат.

Отже, сучасний протест – це не лише демонстрація кількості прихильників, а й ефективний механізм їх залучення для просування ідей. У нашому випадку – ідей підтримки України.

Активна частина українців у країнах-союзниках уже сьогодні займається такою публічно-просторовою дипломатією: організовує пікети, які висвітлюються в місцевих медіа та соціальних мережах відомих осіб, залучає до них політиків і лідерів суспільної думки різного рівня впливовості. Це безпосередньо впливає на суспільні настрої в країнах перебування.

Іноді достатньо одного влучного публічного жесту в правильний момент. Показовим у цьому сенсі є наш кейс зі шведською екоактивісткою Ґретою Тунберг. Українським активістам у Швеції вдалося залучити її до когорти симпатиків України та публічно задекларувати її підтримку нашої держави й засудження Росії.

Примітно, що до середини 2023 року Ґрета Тунберг утримувалася від будь-яких публічних заяв щодо російсько-української війни. Ситуація змінилася після 6 червня 2023 року, коли російська армія підірвала греблю Каховської ГЕС, вчинивши один із найбільших екологічних злочинів сучасної війни — фактичний екоцид. Уже наступного дня українські активісти в Швеції зустріли Ґрету на вулицях Стокгольма, розповіли їй про трагедію та воєнний злочин Росії й запропонували сфотографуватися з невеликим плакатом, на якому був зображений єнот у воді з написом Russia is a terrorist state (пер. з англ.: «Росія – держава-терорист»).

Вона погодилася на фото, вперше публічно задекларувавши свою підтримку України у війні з Росією. Далі був її допис у соціальних мережах, який зібрав десятки тисяч лайків і сотні тисяч, якщо не мільйони, переглядів. Згодом — поїздка в Україну та зустріч із Президентом Володимиром Зеленським. Після цього хвиля солідарності з Україною прокотилася екологічними рухами в багатьох країнах світу, а за ними — й серед іноземних політиків.

Ця історія наочно демонструє, як точкова дія в публічному просторі, підсилена соціальними мережами, може запустити ланцюгову реакцію міжнародної підтримки. Саме так сьогодні працює новий вимір публічної дипломатії.

Наше завдання – як для державних інституцій (МЗС, Міністерство культури, Український Інститут), так і для громадського сектору – масштабувати ці зусилля:

• визначати чіткі меседжі, які ми хочемо доносити;
• допомагати осередкам діаспори гуртуватися навколо цих ідей і залучати нових активних учасників;
• надавати організаторам креативні інструменти та підтримку;
• системно висвітлювати ці процеси для посилення суспільного резонансу.

Одним із показових прикладів такої співпраці є кампанія #LightWillWinOverDarkness. У її межах у різних країнах світу – в Європі, США, Латинській Америці, Японії та Австралії – щороку проводяться мітинги до річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Завдяки об’єднаним зусиллям ці акції традиційно є масовими та отримують значне висвітлення в провідних іноземних медіа.

У часи глобальної політичної турбулентності наша єдність має бути видимою в кожній країні, де живуть українці. Вона повинна стати новою силою публічної дипломатії України та додавати політичної ваги нашій державі за кордоном. Адже, як відомо, наша сила – в єдності.