«Нє пєрєбівайтє, патамушта я мужчіна і я із-за граніці !!!»

«Нє пєрєбівайтє, патамушта я мужчіна і я із-за граніці !!!»

«Нє пєрєбівайтє, патамушта я мужчіна і я із-за граніци!!!» Від такої фрази (а це була перша розмова телефоном) я отетеріла і розгубилася – просто не очікувала хамства від німецького кореспондента. Наївна, хоч і досвідчена.

За 15 років співпраці з різними іноземними телеканалами (включно з німецькими) траплялося всяке, але здоровий глузд і добрий гумор рятували нас від будь-яких протистоянь. І врешті поляки мирилися з тим (або вдавали це), що Lwów nie jest polskim miastem, а росіяни купували собі футболки «Дякую, боже, що я не москаль». Кожен із заїжджих телевізійників мав своє бачення, але ніхто не втрачав людської подоби, втілюючи редакційне завдання. Навіть москвичі, яких у час Помаранчевої революції послали до Львова зняти прихованою камерою… «озброєних бандерівців». На другий день вони перепросили: «Извините, ребята, но нам задачу такую поставили – нагадить».

Щось схоже (йдеться не про вибачення) мав на меті і Маркус Реєр, «мужчіна із-за граніці» та кореспондент Deutsche Welle за сумісництвом. Відданий ідеям каналу, зарозумілий, бо вважає, що пізнав слов'янську ментальність за кілька років роботи у Московському бюро.

Від мене, як від місцевого продюсера, вимагалося знайти героїв для його сюжету та організувати зйомки. «Я нє хачу слішать слова «нєвазможна», патамушта ві должни дєлать для мєня нєвазможнає і даже бєжать і ловіть мнє спортсменов, еслі надо. Вам панятно?!» ‑ одразу напав він на мене при зустрічі. Мій запас терпеливості на ту мить ще не вичерпався, і я толерантно пояснила, що не чарівниця, аби робити неможливе. Проте марними були спроби переконати цей «берлінський мур» у тому, що лише від того, що він з «Дойче веллє», море у Львові не розіллється. І він продовжував давити самовпевненістю на тих, хто відмовлявся від зйомок: «Ві панімаєтє, што у меня рушітся весь сюжет?!» і насправді був переконаний, що тут, у Львові, незнайомі йому люди «далжни» перейматися його сюжетом.

Перепрошую, це був не сюжет, а репортаж. «У меня рррєпоортаж, кагда далжно біть дєйствіє, акція, панятно!!!» От Михальчишину зі «Свободи» не було «панятно», і він відмовився роздавати перед камерою якісь листівки у центрі міста: «Хочуть акцію, нехай приїздять тоді, коли ми її проводимо».

Це у нас, в Україні, телевізійний репортаж показує подію, а в них сценарій репортажу пишуть, грубо кажучи, у Берліні, а потім реалізовують «на мєстності». І коли життєва ситуація розходиться із задуманим, «рррєпоортаж рушітся». Завданням Маркуса було змалювати нашу країну так, щоб заклики канцлера Меркель бойкотувати Євро не були голослівними і не стосувалися лише політики. Тому, відштовхуючись від сутички між львівськими та дортмундськими фанатами ще 2010 року, Львів мав постати перед німецькими глядачами столицею оскаженілих націоналістів. 

Але тим часом скаженів сам кореспондент, «патамушта рушілся рєпортаж». От бразильський легіонер «Карпат» розповідає перед камерою, що тут і люди добрі, і фани класні, а справжні зірвиголови – це бразилійці. У ФК «Карпати» делікатно ухилилися від інтерв'ю, бо здогадалися про справжні наміри німецького гостя. А він, попри те, що порушив заборону на зйомки під час футбольного матчу, нахабно вимагав зустрічі у представника клубу, «патамушта ві далжні». 

Наступною його жертвою були ультраси. «А што єслі еті ультрас будут ідті в центрє горада і пабьют бразільскова ігрока, как Ті думаєш? Хе-хе… » Ось вони, принципи вільних західних ЗМІ, ось вона їхня незаангажованість. Ультраси виявилися кмітливими хлопцями, і тому розмова з німцем була короткою.

«Здєсь спльошной бардак, здєсь всє надо мной іздєваются!!!» Це він репетував ще до зустрічі з нашою міліцією, яка запросила телевізійників зняти навчання до Євро-2012 і… не пустила. Отаке. Буває. На запитання Маркуса «пачєму?» я відповіла, що у нього карма погана, чим «оскарбіла» закордонного гостя, який ще напередодні не соромився позаочі називати «дураками» чи не кожного героя свого майбутнього сюжету. З Садовим була інша історія:

- А можна абращаца к нєму Андрей?

- А Вы к Путину тоже Володя обращаетесь?

- Нєт, он жє прєзідєнт

- А это президент города и поэтому для Вас он - господин Садовый, или господин мэр, понятно?

Не знаю, що йому було "панятна", але мені й досі ніяково від того, що представник західної преси, на яку ми рівнялися зі студентських років, продемонстрував зразок упередженої та маніпулятивної журналістики.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук