Параметри української перемоги від Олексія Данілова

Як боротися з колаборантами? Як реінтегровувати деокуповані території? Що робити українцям, які потрапили до окупаційної армії? Що вважати нашою перемогою? Своїми думками щодо цих та інших питань поділився секретар Ради національної безпеки й оборони України Олексій Данілов, який взяв участь у роботі IX Всеукраїнського Форуму місцевого самоврядування, що проходив у Львові.

- Місцеве самоврядування у стані і стресі війни. Які його сильні і слабкі місця?

- На жаль, за всі роки нашої незалежності не вдалося побудувати стійку систему місцевого самоврядування, і ми лише підходимо до вирішення цих питань. Хоча, на мій погляд, їх потрібно було вирішувати в 90-х роках минулого століття.

Внаслідок тривалої окупації Російською Федерацію – яка була домінантом у СРСР, нашої країни, нам у спадщину залишилась радянська система управління, зокрема й місцевим самоврядуванням. Лише зараз, після прийняття закону про децентралізацію, коли було створено громади, маємо перший крок до сталих громад – таких, якими вони мають бути в сучасній європейській країні, до якої ми рухаємося.

Щодо стресу, то під час відкритої війни Російської Федерації, яка почалася 24 лютого, переважна більшість місцевого самоврядування, лідери громад, місцеві депутати, органи, які працюють на території місцевого самоврядування, бездоганно виконували свої функції. Звісно, були незначні проблеми з колаборантами на певних територіях, але це не була масова колаборація органів місцевого самоврядування. Загалом місцеве самоврядування – це найживучіша інституція, яка є на території нашої країни.

- Процес реінтеграції деокупованих територій. Після Другої світової відомий лише один приклад деокупації великих територій – це визволення хорватами окупованих Сербією територій. Чи є нам в кого брати приклад? Чи мусимо виробити власний унікальний інструмент?

- Приклад Хорватії сьогодні не зовсім підходить, я би ближче був до прикладу 91-го року, коли країни Балтії вийшли з окупації Радянським Союзом. Вони це зробили бездоганно, і зараз усі три країни живуть якісно в Євросоюзі, є членами НАТО. На жаль, коли в нас була така можливість у 91 році, коли ми також вийшли з окупації Радянським Союзом нашої країни, ми цей шанс не використали. Ми залишили війська окупантів на території нашої країни – йдеться про Севастополь, Крим. Ми не почистили тих органів, які займалися безпекою за радянських часів на території нашої країни – ми змінили вивіску, і те, що відбувається з нашою країною, – це наслідки всіх недбалостей, що ми не скористалися шансом 91 року і не почали будувати нову країну.

Ми за старими радянськими зразками рухалися певний проміжок часу, і наслідки цього – велика війна, яка сьогодні є на нашій території. Але той досвід, який ми сьогодні отримаємо, та платня життям наших людей, наших громадян, яку ми зараз сплачуємо за нашу незалежність, має нас привести до певного алгоритму вирішення таких питань, щоб такого більше не було. Це наш шанс побудувати велику країну, сучасну, і якраз молодь обов’язково цим скористається і буде це вирішувати.

- В Україні проросійські діячі часто приходили до влади у демократичний спосіб. Зокрема, це було у 2015 році, коли на вже деокупованих територіях Донбасу мерами обирали проросійських політиків, які згодом пішли на колаборацію. Як унеможливити в цих регіонах повторний прихід людей, які мають схильність до колаборації з ворогом?

- Демократія, звісно, має свої вади, різні політичні структури можуть брати участь у тих чи інших процесах. Але запорукою того, щоб не відбувалися ці процеси, є бездоганне виконання Конституції, законів нашої країни. Якщо ми будемо це робити, то ми не матимемо клопоту, який мали після виборів 2014 і 2019 років.

У нас сьогодні є закон про політичну партію. В ньому чітко визначено, що собою являє ця структура, де вона має мати осередки, в якій кількості тощо. Але перевірку наявності цих політичних структур у нас, на жаль, мало хто робив, і в нас як гриби після дощу виникали політичні проєкти, а не партії, і вони за рахунок живлення з боку Російської Федерації (зараз переважна більшість вже закрита через рішення Ради нацбезпеки і оборони та рішення суддів) в такий спосіб опинялися на нашій території.

Якраз тоді, коли ми не почистили нашу територію від тих щурів, які залишилися ще з 90-х, 2000-х років, поповнення цими щурами тривало трьома такими навалами: перша – після розпаду СРСР у 91 році; у 98-му, коли в Донецькій області була певна домінанта проросійських структур і вони «приперлися» на нашу територію; і у 2004-му, коли були вибори президента, і влітку їх так само сюди багато потрапило, і дехто з них досі одягає вишиванки і розповідає, як нам жити.

Тому треба спокійно робити свою роботу і вичищати, вичищати і ще раз вичищати той непотріб, який є на нашій території. Думаю, що після цієї війни вже ні в кого не буде сумнівів, що проросійські проєкти взагалі не мають права існувати на території нашої країни.

- Нещодавно в одному інтерв’ю на запитання «як нам порозумітися з мешканцями майбутніх деокупованих територій?» Ви сказали, що не нам треба з ними порозумітися, а їм з нами. Де пролягає ця межа між нами і ними, де є межа між вимушеною колаборацією і свідомою, злочинною?

- Я не розумію, чому ми ставимо це питання. Тут нема ніяких розмежувань. Є чітке уявлення процесів. На території країни існує Конституція і закони. Якщо ви їх приймаєте і живете за законами цієї країни, за її Конституцією, тоді ви є громадянином цієї країни. Якщо ви не маєте бажання жити за нашими законами і Конституцією – світ великий, будь ласка, у будь-яку точку світу ви можете їхати і займатися своїми справами. Уявіть, що дехто з вас зараз опиняється за кордоном і каже, що мені не подобається конституція і закони цієї країни – це ж повний абсурд. А коли нам починають пропонувати – а давайте змінювати, бо нам не подобається – то воно так не працює. Це вже не демократія, це називається по-іншому.

Тому нам треба чітко усвідомити одну просту річ: кому не подобається наша рідна ненька – будь ласка, світ великий, відправляйтеся куди завгодно, ми нікого тримати не будемо. Але ті, які залишаються на цій території, мають жити за нашими законами, за нашою Конституцією і нормативно-правовими документами, які є в нашій країні. Й іншого бути не може, бо будуть наслідки такі, які маємо зараз.

- Що робити тим українцям, які зараз опинились на окупованих територіях і яким загрожує примусова мобілізація до окупаційних військ?

- Якщо та чи інша людина не по своїй волі потрапила у ці війська, вона повинна в жодному разі не стріляти в бік нашого війська і за першої ж можливості здатися в полон. Тоді буде гарантія, що ця людина лишиться живою і життя буде більш-менш захищеним. В іншому випадку, ще раз наголошую, в нас є свої закони. І потім казати, що ми цього не знали, нас не попереджали – це так працювати не може.

- Якими є параметри української перемоги від Олексія Данілова?

- В мене є три параметри перемоги. Є велика перемога – коли відбудеться дефрагментація Російської Федерації, коли це чудище, яке є поруч з нами, зникне з мапи в тих межах, в яких воно існує. Для всіх нас це буде велика перемога, щоб Росія припинила пхати носа в чужі землі.

Є перемога, коли ми станемо на наші кордони 91 року, коли ми зможемо звільнити від окупанта наші землі, останнього полоненого забрати додому на рідну землю.

І є найбільша перемога – коли ми побудуємо нашу країну. Ми тільки починаємо цим питанням займатися. Коли ти дбаєш про державу, коли бачиш на 10-15-20-30 років вперед і ухвалюєш рішення згідно з таким благом. Тоді в нас буде велика перемога – наша велика країна.