Перший український театр для дітей та юнацтва у Львові: ІСТОРІЯ ХВОРОБИ

Відразу зізнаюсь, що не можу претендувати на абсолютно об’єктивне висвітлення цієї задавненої болячки, оскільки сам понад рік пропрацював у цьому театрі. З іншого боку – не можу назвати себе стороною конфлікту, оскільки навіть не знайомий із головним героєм своєї статті – п. Думничем Юрієм Васильовичем.

А проте давній, ще з дитинства, сентимент до цього театру не дозволяє мені «розслабитись і отримувати задоволення» від того, що вже більш як десять років твориться у Першому українському театрі для дітей та юнацтва - театрі, що міг би стати окрасою і гордістю Львова. Адже це перший у світі дитячий театр!

«Театр казки» був створений у Харкові на основі наказу ТЕО Наркомпросу України від березня 1920 р., офіційно відкритий 21 березня 1921 р. - на декілька місяців раніше за Центральний дитячий театр у Москві (13 липня 1921 р.) та майже на рік - за Ленінградський театр юних глядачів (23 лютого 1922 р.)! З 1944 р., після воєнних міграцій, театр працює у Львові. Львівський ТЮГ став «кузнею кадрів» - у кожному львівському театрі (і навіть у столичних) знайдуться актори, що працювали в ньому. Здавалося б Львів мав би тішитись цьому і всіляко підтримувати і плекати довірений йому унікальний театр, проте події останніх років демонструють дивовижну байдужість влади до проблем і потреб театру.

Розумію, що не уникну звинувачень в упередженості, але таки спробую препарувати цю патологію з максимальною відстороненістю - лише факти і хронологія.

1997 р. - на хвилі обурення заборгованістю зарплат звільнений директор театру Підкорчевний Є.М. Новим директором обласне управління культури (в чиєму підпорядкуванні тоді знаходився театр) призначає заступника з господарської частини Думнича Ю. В

1998 р. - відбувається прем'єра етапної для театру вистави «Мауглі», проекту, що виграв два гранти міжнародного фонду «Відродження» (дехто, можливо, й досі пам'ятає банери з рекламою спектаклю), проте Думнич Ю.В. відмовляється брати виставу на баланс театру. На знак протесту режисер вистави Валько Р.М. оголошує голодування.

З п. Думничем судиться актриса театру Самсонова М.І. (з приводу незаконного позбавлення черги на квартиру). Суд визнав правоту позивачки.

1999 р. - Думнич Ю.В звільняє з роботи провідного майстра сцени з.а. України Тріуса Б.В., чим ставить під загрозу зриву репертуарний план театру, оскільки актор був зайнятий у більшості вистав театру.

2000 р. - з п. Думничем судиться актриса Сторожук Т.Г. (з приводу незаконного переведення на 0,5 ставки). Суд задовольнив позов.

2001 р. - на профспілкових зборах колектив театру оголосив недовіру Думничу Ю.В і звернувся до обласного управління культури з вимогою усунути його від керівництва театром.

2002 р. - обласне управління культури звільняє Думнича Ю.В. з посади директора Першого українського театру для дітей та юнацтва. Новим директором стає Мачалін В.М. Думнич Ю.В. подає до суду на рішення управління.

2003 р. - рішенням Залізничного районного суду Думнич Ю.В. поновлений на посаді директора Першого українського театру для дітей та юнацтва. Працівники театру на знак протесту пікетують облраду. Управління культури, скасувавши одну штатну одиницю працівника гардеробу, вводить нову посаду генерального директора, на яку призначається знов-таки Мачалін В.М. Думнич поновлюється на посаді директора. В театрі, всім на подивування, працюють двоє директорів. Проте п. Думнич на цьому не заспокоюється і подає позов на поновлення себе повністю у колишніх повноваженнях.

2004 р. - рішенням Залізничного районного суду Думнич Ю.В. поновлений вже на посаду генерального директора Першого українського театру для дітей та юнацтва.

2005 р. - з посади заступника директора звільнена Лепецька Л.Й. За її позовом суд визнав це рішення незаконним.

2006 р. - обраний у попередньому році голова профкому Коломієць В.М. несподівано підтримує п. Думнича. Це спричиняє розкол у колективі і на початку 2006 р. утворюється Вільна профспілка. Зрештою члени цієї профспілки оголошують голодування з вимогою усунути Думнича Ю.В. від керівництва театром і міське управління культури (в чиєму віданні тепер знаходиться театр) звільняє його із займаної посади.

Думнич традиційно подає до суду.

За матеріалами перевірки КРУ проти Думнича Ю.В. порушено кримінальну справу.

2008 р. - рішенням Залізничного районного суду Думнич Ю.В. вкотре поновлений на посаді генерального директора Першого українського театру для дітей та юнацтва.

Справедливості ради варто зауважити, що були судові позови й до інших директорів, але їх претензії суд відхилив. Як бачимо, п. Думнич програв у суді всі справи, окрім тих, що стосуються поновлення. Варто зауважити, що поновлював п. Думнича щоразу один і той же суддя Залізничного районного суду Грищук В.М. За час керівництва п. Думнича жодного разу з його ініціативи не скликались збори колективу, не були організовані гастролі чи поїздки на фестивалі (за винятком однієї поїздки з виставою «Тартюф»), не підтримуються жодні контакти з директорами інших театрів. Кожен прихід п. Думнича на посаду директора каталізує всі конфліктні ситуації в колективі і породжує масу нових. Пояснення, що це лише особиста боротьба за владу, не витримують критики - від часу початку конфлікту змінилося більш як половина працівників творчого, технічного та керівного складів, а протистояння лише набирає обертів. За більш як 10 років тривання конфлікту створюється вкрай негативний імідж театру і неможлива для роботи атмосфера.

І от остання новина: апеляційний суд 18 вересня 2008 р. скасував рішення Залізничного районного суду про поновлення п. Думнича і направив справу на повторний розгляд до іншого судді. І що ж? П.Думнич і далі виконує обов'язки директора, оскільки міське управління культури, очолюване зараз п. Сидором А.П., рішення суду «не отримало» (тоді, як отримали всі інші фігуранти справи!)

А тим часом одіозний директор роздає догани кравцям, за непошиті вчасно костюми (це при відсутності приміщення для пошивки, адже в театрі пробуксовує ремонт, за який відповідальний директор!), і звільняє в.о. головного режисера, за недотримання авторських прав (тоді як це питання входить у компетенцію, перш за все, завліта і на вищому рівні - власне директора!) Чи ж не вартий порятунок першого у світі дитячого театру того, щоб управління культури таки почухалось і послало якогось клерка до суду по рішення?

І тут виникає ще ціла купа запитань. Чому протягом цієї судової тяганини міське управління культури не присилає свого представника на засідання суду, коли ж присилає - це виявляється історик, а не юрист? Чому п. А.Садовий, що як голова «Самопомочі», особисто обіцяв підтримку колективу театру, а тепер так збайдужів до нього? Чому ТЮГ - єдиний у Львові театр, в якому чітко не розподілені повноваження директора і головного режисера (тоді як усюди провідним є художній керівник, - посада, яка відсутня в ТЮГ), - що й робить цей театр «гарячою точкою»? Чому для того, щоб наші управлінці нарешті заворушилися, потрібні обов'язково страйки і голодування? Виглядає на те, що цікавлять їх лише імпрези та акції, які можуть нашуміти, зробити їм позитивний імідж і «галочку» в послужному списку, а їхня основна робота - повсякденне забезпечення повноцінного чи хоча б задовільного існування культурних закладів Львова - їх, м'яко кажучи, не хвилює. І «патологія» за назвою «Думнич в ТЮГу» - це лише вияв синдрому набутого культурдефіциту чиновників.

P. S. За останньою інформацією міське управління культури таки отримало рішення апеляційного суду. Але і далі «в вус не дує», пояснюючи бездіяльність тим, що п. Думнич перебуває на лікарняному. Воістину, хто хоче - шукає можливості, хто не хоче - приводи.

Фото Віктора Федущака