«Потужна міжнародна коаліція» у світі уявних друзів
IQ

«Потужна міжнародна коаліція» у світі уявних друзів

Хто винен у тому, що Росія повернулася до ПАРЄ?

Павло Зубʼюк, 26 червня 2547 2

Останні кілька років неодноразово доводилося чути про втому Заходу від України. І щоразу прихильники президента Петра Порошенка казали, що це міф. Вони стверджували, що Порошенко створив потужну міжнародну проукраїнську коаліцію, яка докладає всіх зусиль, аби шляхом санкційного тиску змусити Росію припинити окупацію українських земель. Зараз ці самі люди виливають на простори інтернету потоки зради: мовляв, саме президент Зеленський винен у тому, що сталося в Парламентській асамблеї Ради Європи.

Насправді зрозуміло, що події в ПАРЄ є наслідком досить тривалого процесу. «Потужна міжнародна коаліція» не може розвалитися за місяць чи два. І процес цей почався не в останній місяць, а значно раніше. Україна ніколи не була ключовим гравцем у відносинах між Заходом і Росією. Так, ми стали жертвою російської агресії. Так, нам співчували і допомагали. Але будь-які рішення приймалися не для того, щоб допомогти Україні, а передусім для того, щоб захистити прийняті в міжнародному середовищі правила гри і стримати Росію від продовження агресивної політики, наприклад, в Естонії і Латвії. А позиція України тут була навіть не допоміжною, а радше декоративною.

Щоб Україна стала потужним політичним гравцем, явно недостатньо мати сивочолого президента, котрий вміє красиво говорити англійською. Потрібно перестати бути державою-жебраком, яка виживає завдяки міжнародній фінансовій допомозі. І не треба казати про війну в державі. Так, війна – дороге задоволення. Але не тоді, коли бойові дії тривають тільки на кількох відсотках території, а в решті держави залізницею спокійно подорожують вагони з товарами держави-агресора.

У 2014–2015 роках в Україні склалася унікальна політична кон’юнктура. З одного боку, ми отримали підтримку Заходу, з іншого – електоральний баланс у державі схилився на користь прозахідних симпатій завдяки ізоляції кількох мільйонів проросійських виборців Криму й окремих районів Донбасу. Це був ідеальний час для проведення рішучих системних реформ, до яких суспільство на той момент було готове. Цей шанс було змарновано. Україна не стала для Європи замінником російського ринку. В економічному сенсі вага України залишилася нікчемною. Це просто факти, які фанати Порошенка з усіх сил відмовляються бачити.

На жаль, ані нинішній, ані будь-який інший наступний президент України не опиниться в такій сприятливій зовнішньо та внутрішньополітичні ситуації. Цей шанс втрачено безповоротно. Сподіваюся, втрата Криму такою безповоротною не є. А ще сподіваюся, що українські політики ніколи не забудуть дзвінкого ляпаса, який дало наше суспільство президентові Петру Порошенку, котрий в певний момент відчув себе мало не намісником Бога на землі. Демократія – це єдине, що втримує нас від сповзання в корумповану олігархічну прірву. Ротація еліт – те, що дає надію на можливість змін у майбутньому. Сподіваюся, у близькому майбутньому. Бо віддалене майбутнє за певних умов може для соборної української держави і не настати.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук