Поїзд їде чи везе? Сервіс на залізниці

Найбільше мені запам’ятався такий собі провідник Тарас, з яким я їхала до Львова 3 січня цього року. З усього було видно, що і провідник, і вагон не можуть відійти від новорічної ночі. «Чай закінчився, цукор теж, але є пиво», - постарався зробити милу гримасу Тарас.

Останні п'ять років «Укрзалізниця» систематично займається покращенням комфорту для пасажирів - відкриває нові маршрути й швидкісні потяги, ремонтує залізничні станції й колії, запровадила продаж квитків без представлення документів (зате з постіллю). Проте, на жаль, «Укрзалізниця» досі не взялася за вирішення головної проблеми - якісний сервіс починається не з реконструкції вокзалу, а зі ставлення до пасажира.

Стверджувати так мене змушує багаторічний досвід користування послугами залізничників та спостереження в дорозі.

Каси добового продажу

Дуже добре, що квиток на проїзд у поїзді тепер можна придбати без паспорта. Це однозначно зручно. Основна перевага в тому, що, спланувавши поїздку заздалегідь, можна прийти у каси попереднього продажу і взяти квитки для себе й компанії.

Однак, якщо каси попереднього продажу у Львові і можливість замовити квитки без посвідчення особи - це крок назустріч клієнтам, то поведінка самих касирок - два кроки назад. Ці жінки мають особливий гонор і дуже «особливе» ставлення до себе.

Крім того, що вони, як білі люди, мають священну годину перерви на обід, є ще й десятихвилинні технічні перерви щогодини. Це правильно - люди працюють у державному підприємстві, яке дотримується технічних регламентів та закону про працю.

Зазвичай за дві хвилини до початку технічної перерви касирка припиняє працювати. Віконечко закривається. Відкривається воно, як мінімум, на 5 хвилин пізніше, ніж слід. Але ж кас 12 - підходь до іншої. Так-от, дуже часто половина кас із невідомих причин не працює. Залишається, скажімо, три. У двох просять не займати черги, бо зараз почнеться технічна перерва. І тому доводиться згадувати «човникові звички»: займати чергу до декількох кас, дратуватися, думати усілякі пакості про касирку, яка відлучилася, а потім натягувати доброзичливу фізіономію і казати: «Добрий день! Дайте, будь ласка...»

І якщо таке ставлення до клієнтів, які купують квитки у касах попереднього продажу, - це банальна зарозумілість і невихованість, то поведінка їх товаришок із «основних» кас, що у холі Залізничного вокзалу, - це проблема. Їх не обходить, що віконечка з квитками зачиняються саме перед прибуттям твого потяга, і в тебе на все про все 10 хвилин. Та хай навіть земля розверзнеться, вони собі ціну знають! Лемент про поспішання не доходить до їх сердець.

Їх достоїнство настільки високе і значиме, що, окрім технічних перерв, їм треба відлучатися ще й посеред робочої години. Без пояснень. Уже не раз (користуюся послугами «Львівської залізниці» вісім років щодватижні) за останні півроку траплялися випадки, що квиток на потяг купити ніде. Одні каси не працюють, в інших - технічна перерва, а ще кілька «Священних Корів» надумали десь повіятися.

Вибір потяга

Є різні пункти прямування, є різні потяги, а в них - різні вагони. Для відстані у 200 км, яку я долаю кожних два тижні між Львовом і Тернополем, - це означає можливість вибору. І, повірте, вибирати є між чим. За приблизно ті ж гроші - від 23 до 28 грн - можна їхати в дуже поганому вагоні потягу «Львів-Маріуполь» чи «Львів-Херсон», в нормальному або посередньому «Трускавець-Дніпропетровськ», «Львів-Київ» чи «Львів-Одеса», або за 50 грн у доброму «Москва-Ужгород» чи «Київ-Софія».

Фактично лише до потягів міжнародного сполучення у мене, як клієнта, немає жодних претензій. Там чемні провідники, чисті хідники, не надщерблені склянки, зручні сидіння в купе. Але щоб платити за цю приємність подвійну ціну, мусять бути виняткові причини, коли навіть прибуття на станцію на 20 хвилин раніше має значення. Тому їжджу я ними доволі рідко.

Тим часом у потягах типу «Трускавець-Дніпропетровськ», «Львів-Київ», «Львів-Одеса» я просто постійний клієнт, і зіставлення сервісу з тим, що в «міжнародних», не на їх користь.

Якщо людина користується таким потягом раз на кілька років, то їй важко вгадати, в який саме вагон слід замовляти квитки. Проте це суттєво, адже вагон вагонові різниця. Навіть новенький швидкісний «Львів-Київ» має вагони підвищеної комфортності (з добрими сидіннями, DVD і ввічливими провідниками), а є такі, на яких «зекономили», - старі жорсткі сидіння обтягнули новою оббивкою, поролону багато не давали, і DVD нема.

Провідники - лице «залізниці»

Це потяг до столиці. Потяги до інших великих міст - Львова, Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Сімферополя - означити як такі, що відповідають певному стандартові, важко і неправдиво. Зрозуміло, що в таких потягах є вагони-купе і плацкартні, зрозуміло, що є в них і причепні вагони. Однак зовсім не зрозуміло, чому пасажира ще під час продажу квитка не повідомляють, що на нього чекає.

Вибираючи саме такі рейси, можна потрапити у вагон «запасу», де про сервіс не йдеться, а взимку доводиться випрошувати у провідника ковдри, щоб позатикати вікна. Комфорт у таких «недокомфортних» вагонах абсолютно й повністю залежить від провідників. І тут слід сказати, що вони бувають двох категорій: ті, що відповідають своєму робочому місцю, навіть люблять свою роботу, й відверті ледацюги.

Якщо провідник - жіночка середніх років, яка звикла постійно «топити пічку», робити чай, збирати сміття і гримати на п'яних пасажирів, доїдете сяк-так без інцидентів. Страждатимете хіба від храпу чи «штину» шкарпеток сусіда або писку зіпрілих дітей. Від цього нікуди не дінешся - класика.

Але далеко не всі провідники такі. На залізниці працюють також жінки іншого складу, не з тих, що як у Некрасова, коня на ..., а швидше з тих, що металевий прут у вузол зав'яжуть. Просити у такої вчасно відчинити туалет після санітарної зони - просто себе не любити. Вона не соромиться на піввагона відповісти, що «ви мене вже всі за*бали!»

Працюють провідниками також молоді хлопці, які не вборонять від неврівноважених п'яних попутників, та й самі будуть вас старанно «клеїти»: «Може поговоримо в купе провідника, чайку вип'ємо?..»

Найбільше мені запам'ятався такий собі провідник Тарас, з яким я їхала до Львова 3 січня цього року. З усього було видно, що і провідник, і вагон не можуть відійти від новорічної ночі. Вагон не прибраний, шиби в тамбурі побиті, гора пляшок, у провідника подерта пика і пом'ята брудна форма. «Чай закінчився, цукор теж, але є пиво», - постарався зробити милу гримасу Тарас. Прибирати вагон перед «кінцевою» він тоді навіть не збирався.

Горілка без яєць

В принципі, моє середньозважене враження від багаторічних поїздок у таких потягах - маємо те, що маємо, бо ми того варті. При всій убогості сервісу, періодичних незручностях, які прямо залежать від старанності провідників, більшість пасажирів варта такого ставлення. Скажімо, якщо б «Укрзалізниця» мало не силою запровадила обов'язкову постіль для далеких маршрутів, її б ця більшість й далі не купувала.

Єдиний прогрес в українських пасажирів у тому, що якимось дивним чином серед них зменшилася кількість любителів варених яєць. Ні, ніхто не перестав розкладати «поляну» одразу після посадки, але яйця їдять значно рідше. Хоча, може не натрапляла на «любителів».

Що ж до розпивання пива та алкогольних напоїв у потягах, то це для українців стало звичкою, мало не традицією, ще з часів СРСР. Масштаби пиятики залежать від сезону: у новорічно-різдвяні дні, час відпусток чи завершення сезонних заробітків п'яних у вагоні може бути значно більше, ніж тверезих. Але при цьому за вісім років я лише раз спостерігала ситуацію, що п'яний таки всіх дістав і його висадили з потягу.

Чорний список

Проте, коли за збігом обставин маєш їхати у «шмаровозі» «Львів-Херсон» або «Львів-Маріуполь», чи інших, що забезпечують залізничне сполучення з депресивними і напівдепресивними містами Півдня України, пилюка «Трускавецького» потягу видається небесним пилком.

У таких потягах, мабуть, один із п'яти вагонів не вганяє в стан дикої огиди. У решти - невитравний «штин» і тотальна антисанітарія. Найгірше, коли за дві години ти повністю пропах цим смородом, а порядна провідниця перед «кінцевою Львів» береться за свого віника. Забиратися на верхню полицю не допоможе. Вам не просто поталанило, вам судилося в цей раз поєднатися із цим вагоном і провідницею у бруді.

Чистим не вийде ніхто.

Замість десерту

Та найгіршими є потяги, які везуть циган з Ужгорода у Вінницю чи на Південь України. Навіть якщо ви дуже квапитеся до Львова, не підписуйтеся на цей кошмар.

Одного разу влітку, коли спека під 35 градусів, мені дуже терміново потрібно було вирушити у п'ятій вечора з Тернополя до Львова. Я ще не знала тоді, що таке поїзд «Ужгород-Вінниця».

Це був просто трилер. Мені дістався квиток в останній вагон на останнє місце біля туалету. Пробираючись до нього, слов'ян, крім себе, нарахувала аж троє, решта - цигани. Задуха, сморід, та ще й очей ніде діти. Довелося дві години молитися, щоб якась донна не причепилася «погадати» на зворотному шляху з тамбура. А двері туди гримали без угаву. Причому дуже часто ходили удвох - чоловік і жінка.

З якогось дуру на другій годині їзди, коли вони уже всі переходили, я вирішила викинути у смітник порожню пластикову пляшку з-під соку. Двері в тамбур були відкриті. Не описуватиму дослівно, що я побачила. Скажу так - циганкам, які їхали в цьому вагоні, не до вподоби туалети у вагонах, вони, напевне, не визнають цих туалетів, і ходять... в тамбур, а чоловіки стережуть їх від сторонніх очей.

Мене від цього чорного гумору покрило настільки, що останніх півгодини я стирчала із валізою біля кабінки провідника, нарихтована на вихід.

Фото з сайту meako689.livejournal.com