Про доброго сержанта і поганого генерала

Мої похилі плечі тужно ниють за знятими двадцять років тому сержантськими погонами, щоразу коли я дивлюся, як він вітає ветеранів. Який з нього, мабуть, був сержант - думається мрійливо - високий і стрункий, підтягнутий і завзятий, відмінник строєвої і політичної підготовки. Молодець. Зрештою, як і всі ми. Не дарма ж заздрісно казали солдати інших національностей: «Хохол бєз личкі, как...». А він таки був, судячи з усього, добрим сержантом: батьком - для «молодих», братом - для «старослужащих», «синком» - для прапорщиків, «взірцевим захисником вітчизни» - для командування. Напевне ж і пряжку з зіркою підарасив каніфоллю до блєска; і воротнічкі свіжі пришивав не гірше, ніж «швєя пєтєрбуржская»; і пацаватий армійський альбом заліплював власними фото, типу «на танкє, у танка, под танком» тощо.

А от онучі прати духів не змушував, просив тільки - так по-батьківськи, по-стариковськи. І ротному на солдатів не «стукав», так тільки зі старшиною по секрету ділився, по-свойськи, душевно. Хто ж, як не старшина, підкине на дємбель нову шинельку, чи значок який: «Отличник» чи хоч «ГТО. 1 разряда». Сто процентів - він був добрим солдатом, в сенсі: «плох тот солдат, которий нє мєчтаєт стать генералом». Однак треба визнати, що Марс таки дав маху, зробивши цього сержанта генералом. Та Марс, мабуть, і сам добре розуміє. Бо знає, що будь-який ветеран - це «солдат війни», а «генерал миру» - це - сука - чиновник і політик. Тому й не може такий командир командувать такими солдатами. Він їм - «рівняйсь» та «струнко», а вони йому - «а ти в танкє гарєл?», а «баланду в акопах жрал?». Ніякої дисципліни. А що вже й казать про ветеранів, що вони стріляли один в одного. Для них визнавати ворога переможеним - це невід`ємна умова, щоб визнавати себе переможцем. І цієї перемоги вони не дозволять відібрати собі нікому. Тим більше сержантові, що «без участі у бойових діях» волею долі отримав генеральські погони. Тому ніколи «голуби миру» не зможуть примирити «яструбів війни».