Про емоції, історію та заяву

Мимоволі став учасником скандалу за участі своєї працівниці, яка в грубій формі відреагувала на поширену заяву послів Польщі та Ізраїлю щодо вшанування в Україні пам'яті діячів ОУН Андрія Мельника та Степана Бандери, а також письменника і політичного діяча Івана Липи.

І на перший погляд ніби все OK, для мене справді така форма вираження емоцій є неприпустимою та неприйнятною. За жодних обставин не можна в чомусь звинувачувати цілі народи. Ну хіба вони окупували частину території твоєї держави та ведуть збройну агресію, а ненависть до тебе є політикою їхньої держави. І навіть в такому випадку узагальнення є дуже небезпечним. Бо за кожною дією, доброю чи поганою, завжди стоїть конкретна людина.

Проте в цій історії важливим є недосказане… Перечитав заяву послів і розумію, чому вона могла викликати негативні емоції. Для мене, моїх друзів і, думаю, для багатьох українців постаті С.Бандери, А.Мельника є символами прагнення українців мати власну державу та боротьби за неї. Для них держава Україна була великою цінністю, так як вона зараз є для десятків тисяч наших військових, які її боронять на фронті, та мільйонів українців, які жертвують та допомагають армії. Цінністю, бо для нас своя держава – це можливість для самовираження, зберігати та плекати традиції, мову та культуру своїх батьків, вибудовувати свою безпеку та безпеку своїх дітей, це є предметом нашої гордості від досягнення наших спортсменів, науковців та підприємців; зрештою, це наш шанс на справедливі суд та закони, економічний добробут. Як і можливість бути частиною чогось більшого, наприклад, Європейського Союзу. Тому заперечення цих цінностей та постатей, які їх уособлюють, робить багатьом українцям, в тому числі і мені, боляче та викликає негативні емоції.

Переконаний, що подібні відчуття є дуже близьким для багатьох євреїв та поляків, оскільки їхня історія теж наповнена сторінками боротьби за право мати власну державу.

Як історик за освітою, знаю, що українська, польська та єврейська історії наповненні багатьма трагічними моментами, часто взаємними. В цій історії, є свої герої та антигерої. На жаль, інколи це одні й ті ж самі постаті… Героїчний вчинок не виключає жахливого.

Історія не є чорно-білою, і не допускає узагальнень. Історія це наука про людей та їхні вчинки. А ми є недосконалими. Маємо це розуміти. Бути чесними перед собою та сподіватись на таке ж ставлення від наших сусідів, бо формула – «він бандит, але то є наш бандит» не працює, зрештою, як і формула «а давайте ми вам підкажемо кого вшановувати, а кого ні».

Сліпа глорифікація своїх героїв це є погано, бо означає толерувати в тому числі їхні погані та злі вчинки, так само як і зречення на догоду сусідам, бо це означає закрити очі на їхні великі позитивні здобутки для свого народу. Не так важливі постаті, як конкретні цінності, які вони уособлюють, бо цінності визначають наші вчинки, а вчинки – наше майбутнє. І так #цінностіважливі J

Але це все не має жодного значення, поки один карлик має манікальне бажання переписати історію усіх народів на свій манер. Така спроба його попередника у 30-40 роках минулого століття обернулась небаченою трагедією для усіх згаданих у цьому тексті народів. І протидії його замислам мали б бути спрямовані всі наші спільні зусилля та помисли.

Миру нам, єдності та порозуміння, а також виваженості у вираженні своїх емоцій.

* цей текст є моєю приватною думкою і немає жодного відношення до Львівської міської ради.