Про літературу

Влад Якушев, 15 грудня 201125832

Записки веселого патологоанатома. Записка 2. Про Літературу.

Я люблю читати книжки. Тут у моргу, як у читальному залі, – тихо і ніхто не відволікає. Особливо вірші люблю. Читаю їх вголос, а вони, ті, з бірками, – така чемна аудиторія, я їх посаджу, зіпру на стінку, сидять, слухають… І ніхто не перебиває, не кашляє, по мобільному телефону не говорить. Мрія кожного артиста!

 

Он той, рудий, очі скляні, дивиться кудись в одному йому відому далечінь і мовчить. Я щойно Андруховича читав. Бачу, хлопець перейнявся.

Кажуть, є таки поети, так пишуть, що мертвого силою слова підняти можуть. Брехня. Пробував. Ніякого результату. Андрухович, он, теж не діє. Можливо, колись так і писали. Я тут якось Маяковського викрикати почав…здалося мені, що один поворухнувся. Здалося… Гра тіней. Мені тут багато чого здається.

Поезія…

Осінь, закінчилась. Шкода. Я осінь дуже люблю. От як про неї Максим Рильський писав:

І гнеться дерево від плоду,

І не страшний, моє дитя,

Нам час останнього походу

Без вороття — без вороття.

 

Або от, Богдан-Ігор Антонич:

Спіють дні все менші,

Нерівні,

піють по півночі півні

і

ості, осокори,

рій ос

і

ось

вже осінь

і

о…

Символічно, чи не так. Спішив ти кудись у ту осінь, нервувався, добивався чогось і о… Все, інфаркт. Прошу до мене, вірші слухати.

Вірші – це квінтесенція мудрості. Це ж треба от так, у кількох рядках сказати, щоб в них, ну, в ці рядки, сенс всього життя умістився. Я пробував… Мені не вдається. Зараз я зачитаю дещо:

Обманув я тебе, горе,

Втік з життя

Memento mori.

Не треба овацій. Сам знаю, що не дуже виходить. Добре, що мені критик попався такий… мовчазний.

Я теж трохи критик. Тільки я не мовчу. Я от тут недавно роман Оксани Робскі прочитав – “Устриці під дощем”.

“Модна російська письменниця, популярна, треба познайомитися з її творчістю”, - вирішив я.

Познайомився…

Простенький сюжет і бліді персонажі. Я думав, тільки в моїх клієнтів така блідість спостерігається, ні, персонажі Робскі блідіші.

Ґламурна письменниця пише про ґламурну тусовку. Власне задля опису того, що самій письменниці подобається – красивого життя. Сюжет і герої для неї – другорядне, тобто форма превалює над змістом. Га? Як я сказав? Чим не критик?

Так ось… ще трохи помудригелю. На чому я там зупинився? О, форма! Хоча “форма” –це голосно сказано, оскільки сама форма теж не є яскравою. Яскраві описові картини у тексті відсутні. У мене створилося враження як не про цікаву літературну річ, а про обгортку від якогось дорогого дріб’язка.

Ну, що вам сказати. Ось мені – вірші писати не треба, а їй – взагалі нічого.

Як все ж таки багато у світі написано Книг! Саме таких Книг – з великої літери. А непотребу ще більше. Буває, риєшся, риєшся серед отого непотребу, а потім раз – завмер, бо в руках у тебе діамант. І читаєш, і стіни розсуваються, і сонце, і більше немає цього підвального холоду. І навіть вони починають посміхатися. Здається… Мені тут часто здається.

А ґламуру я не люблю. Може через те, що обстановка на ґламур не надихає. Хоча, це модно. А раз модно, не варто відставати від життя. Розкажу вам ґламурний анекдот.

Сидять два патологоанатоми в морзі, аж раптом – дзвінок у двері. На порозі – два бандити в дорогих костюмах, тримають попід руки третього – в рожевих шортах і сорочці-гавайці. Той третій, ґламурний – мертвий.

- Чуєте, хлопці, в нас тут братана на стрєлці завалили. Він якось не по формі прийшов. У шортіках якихось. Завтра похорон організовуємо, а він в такому вигляді. Ось вам 10 000 доларів, купіть йому костюм пристойний і переодягніть.

Тільки мої колеги двері зачинили, як знову дзвінок. Біля входу стоїть помаранчева фераррі, а коло неї два обкурених мажори в шортах і різнокольоровий майках, тримають попід руки третього – мертвого. Той – у дорогому костюмі.

- Чуєте, хлопці, в нас тут чувак від передозу від’їхав. Він на тусняк в такому вигляді прийшов. Завтра похорон, а він такий не ґламурний. От вам 10 000 доларів, переодягніть його у якісь шорти, гавайку.

Занесли його лікарі до моргу, поклали коло бандита і один говорить:

- Класна ніч. Два трупи, 20 000 доларів, а дєлов-то – дві голови перешити.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук