Про мобілізацію, прокурорів з посвідченнями і «золоту молодь»

Потрібно визнати, що певні проблеми з мобілізацією у нас зараз є. Росії вдалось втягнути Україну у ту фазу війни, що ведеться вже не лише вмотивованими добровольцями і кадровими військовими, а й мобілізованими.

Очевидним також є те, що Україна не може собі дозволити у силу багатьох причин (і не лише демографічних, а, насамперед, світоглядних і ментальних) втягуватись у цинічний розмін життями. Росіяни ніколи не вирізнялись гуманним ставленням до свого солдата: «Баби ещьо нарожают….» А ми – українці і ми – інші. Тому і воювати маємо інакше. Саме тому потрібно переглянути систему підготовки наших мобілізованих і методи роботи військоматів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

На моє глибоке переконання, на посадах у центрах комплектування цілком можуть працювати бійці, комісовані після поранення, а також жінки. Здорові і дужі чоловіки мають брати до рук зброю і поповнювати бойові підрозділи. Це стосується і тих, хто зараз перебуває в ув’язненні. Всі охочі мають отримати шанс виправити свою біографію і почати життя з чистого аркушу.

Маємо також потужний резерв із чиновників, суддів, прокурорів, які за час АТО отримали посвідчення «Учасника бойових дій». Настав їхній час довести, що ці посвідчення вони отримали заслужено.

В країні сотні тисяч навчених чоловіків носять погони у лавах силових структур (митниця, прикордонники, патрульні прокуратура, пенітенціарна служба ). Значна частина цих чоловіків і жінок можуть поповнити бойові підрозділи НГУ та ЗСУ. На їх місце на час війни під керівництвом досвідчених працівників (які вже пройшли фронт) можуть заступити курсанти старших курсів, навчальних закладів МВС та НГУ. Не має бути виключень – ні для кого.

Діти чиновників, політиків, «золота молодь» мають не знімати відео із веселих вечірок та закордонних курортів, а брати до рук зброю і захищати країну. Особливий привіт «професійним політикам-патріотам», які на словах переймаються долею України та гучно закликають «битися до останнього». При цьому їхніх дітей ми не бачимо у лавах захисників України. Так не годиться. Українське суспільство дуже гостро реагує на фальш. А корупційні скандали ще більше грають на руку російській пропаганді. Тому з корупціонерами у час війни потрібно покінчити найсуворішими методами.

Все це має вирішуватись також прозорими критеріями мобілізації. Хворі і непридатні до військової служби можуть допомагати в тилу. Є прекрасний додаток «Дія». Невже не можна через нього ввести прозорий реєстр і облік придатних до служби, щоб покінчити із ганебними випадками зловживань на місцях?

Стосовно антимобілізаційної паніки. Треба розуміти, чого людина боїться. Якщо мобілізований буде твердо знати, що перед тим, як він поїде на фронт, його добре підготують, озброять, забезпечать усім необхідним, паніка зникне. Якщо мобілізований отримає всі необхідні знання і опанує навички з військової підготовки і медицини – то страх мине. Отже, потрібно дати цивільним людям час на підготовку і бойове злагодження. А це не 3 тижні, а 2-3 місяці. Потрібен час, щоб різні люди цивільних професій відчули себе єдиним цілим, сім’єю. Згуртованими однією метою – захистити країну і викинути окупантів за межі України. Для цього потрібна не лише військова, але й відповідна ідеологічна і психологічна підготовка.

Усвідомлення проблеми є, як і є перші системні кроки до її вирішення. Одним із таких кроків є формування «Гвардії наступу», а також удосконалення підготовки сержантського складу бойових підрозділів, яким зараз мають займатись найбільш досвідчені сержанти та офіцери НГУ і ЗСУ. Робота ведеться і проблему буде вирішено. Перемога буде за нами.

На мій погляд, проблеми з мобілізацією у нас з наступних причин:

• Жахлива комунікація влади та армії з людьми в цьому питанні;
• Суцільні переможні реляції з телеекранів створюють ілюзію, що війна вже майже виграна, тому не треба напружуватись. Хоча ніби очевидно, наприклад, що якщо ми за майже 200 днів не змогли розбити ворога під Бахмутом, то ніякої особливої переваги над ним не маємо. Але про це чомусь не говоримо.
• З цього випливає, що наша пропаганда відверто не допрацьовує. Чимало пересічних громадян щиро не розуміють ціну поразки і того, що всі мають так чи інакше докладатись до воєнних зусиль.
• Корупційні скандали (реальні та штучні) при відсутності дійсно жорстких покарань дають багатьом привід заявляти, що це «не моя війна» (с). Сюди ж можна додати безглузді дії окремих політиків чи політичних сил, які передивились марафону і реально не розуміють, що відбувається на фронті і чим це може загрожувати. В комплексі це дратує як людей, так і військових.
• Скорочення виплат військовим неминуче вдарить по мотивації і моральному духу як призовників, так і чинних військових. Наприклад, інструкторів в навчальних центрах позбавили доплат. Багато хто з них вже пише рапорти на повернення в свої частини, бо там вони будуть більше отримувати. А хто буде навчати мобілізованих і якою буде якість їхнього навчання? Питання риторичне.
• В ЗСУ залишається багато радянщини, особливо в підходах мобілізації, комплектування військ та їхнього вишколу. А як я регулярно чую від військових різних рангів: «Армія УРСР ніколи не переможе армію СРСР». (с)

Оригінал