Про небезпеку скасування антиросійських санкцій

Минулого тижня у ЗМІ просочилася інформація щодо деталей американського плану завершення війни в Україні, який нібито розробила адміністрація Дональда Трампа. Окрім фактичного заморожування війни на поточній лінії зіткнення і локальних територіальних коригувань, у ньому є й принципово нові ідеї – передача контролю над Запорізькою АЕС США і юридичне визнання американською стороною Криму російським. Утім, найбільш далекосяжні негативні наслідки може мати інша пропозиція – повне зняття санкцій проти Росії.

Якщо перемир’я в російсько-українській війні таки буде укладене (що зараз виглядає все ще проблематичним варіантом), нам навряд чи вдасться повернути окуповані агресором території. Об’єктивна реальність є такою, що Росія збереже контроль над Кримом, майже всією Луганською, частиною Донецької, Запорізької й Херсонської областей. Захід не готовий (і не був готовий раніше) працювати над поразкою Москви. За таких умов головною метою мирних домовленостей мали б стати гарантії безпеки для України. З гіркого досвіду ми знаємо: найкраще гарантувати безпеку можна не через меморандуми й договори, а розбудувавши власну мілітарну потугу. Проте Кремль також не сидітиме склавши руки. Для Києва принципово важливо, щоб можливості Росії нарощувати свій військовий потенціал після перемир’я були суттєво обмежені.

Ми звикли скептично оцінювати санкції Заходу, введені проти Росії за агресію й окупацію українських земель. Санкції дійсно не змогли зупинити війну і привести до краху російської економіки. Але вони все ж мають помітний обмежувальний вплив на Кремль. Змушують спалювати накопичені раніше фінансові резерви Фонду національного добробуту. Гарячково шукати обхідні шляхи для імпорту технологій. Займатися контрабандою енергоресурсів. І нести втрати від втечі інвесторів та капіталу.

На словах Путін може вихвалятися, що російська економіка в режимі санкцій працює навіть краще. Та реальна ситуація виглядає більш похмурою. Росію з початком повномасштабної війни покинули сотні західних компаній. Втрати бюджету від санкцій є значними і вимірюються щонайменше десятками мільярдів доларів. Тому для РФ питання скасування санкцій є принципово важливим. Але Москва хоче отримати зняття всіх обмежень в обмін не на деокупацію українських територій, а як частину угоди про перемир’я.

Головним лобістом скасування санкцій проти Росії і відновлення економічної співпраці між США та РФ виступає спецпредставник Трампа на переговорах з Кремлем Стів Віткофф. Водночас остаточного рішення про скасування санкцій проти Росії, навіть якщо вона погодиться на припинення вогню, немає. У Білому домі є різні думки з цього приводу. Державний секретар США Марко Рубіо кілька днів тому заявив, що адміністрація президента США Дональда Трампа не веде переговори про зняття санкцій з Росії в межах угоди з Україною. «Це однозначно неправда. Ні Стів Віткофф, ні я не вели жодних розмов про зняття санкцій з Росії в межах угоди з Україною. Це журналістська недобросовісність», – написав Рубіо в мережі X. Також з позицією державного секретаря солідарний міністр внутрішніх справ США Даґ Берґам. Окрім того, американський енергосектор, зацікавлений у доступі на ринки Європи, зовсім не в захваті від ідеї конкурувати з російськими нафтою і газом.

Чому наміри повністю скасувати санкції проти Росії, запроваджені проти неї з 2014 року, є вкрай небезпечними і небажаними? Санкції проти Москви з боку США та Європи були введені за агресію проти України й окупацію українських земель. Логічно і справедливо припустити: санкції можна скасовувати лише в разі зникнення підстав для їхнього застосування. У проєкті мирного плану, який потрапив у медіа, не йдеться про те, що Росія виводить свої війська з України. Але натомість вона може отримати повне звільнення від санкцій. Якщо така ініціатива буде реалізована, це матиме дуже серйозні наслідки. І, по суті, винагородить агресора за його дії.

У ситуації, коли загарбані РФ українські землі де-факто залишаються під окупацією, збереження санкцій мало б слугувати важливим стримувальним фактором для Путіна. Натомість повне скасування антиросійських санкцій відкриє Москві доступ до міжнародних фінансових й економічних ресурсів. Дозволить швидко поповнити свої валютні резерви, безболісно адаптуватись до поствоєнного періоду. А ще отримати законний доступ до передових технологій – від технічних рішень для видобутку енергоносіїв до високотехнологічного обладнання в різних сферах діяльності. Надавати такі преференції Путіну було б не тільки несправедливо, а й безглуздо і дуже небезпечно.

Від повторення агресії проти України Росію найкраще можуть стримати не мирні угоди. І не чергова інтеграція у світову глобальну економічну систему з подальшим живильним потоком нафтодоларів та поверненням іноземних інвесторів. А обмежені економічні й технологічні можливості для організації нової військової загарбницької авантюри. Внутрішні проблеми і негаразди. Повернення РФ до стану 1990-х років, коли її імперські амбіції не підкріплювалися фінансово. Не сильна, а ослаблена Москва становить меншу загрозу Україні, своїм сусідам і решті світу.

Окрім того, якщо санкції проти Росії будуть скасовані, майже втрачається навіть теоретична вірогідність повернення окупованих територій Україні дипломатичним шляхом. Зараз немає жодних підстав сподіватися на зміну влади у РФ. Але у разі внутрішніх потрясінь чи палацових переворотів у майбутньому може настати сприятливий момент, коли ослаблений Кремль може гіпотетично розглянути повернення хоча б частини загарбаних земель в обмін на скасування санкцій. Або його можна до цього змусити з допомогою міжнародного тиску. Але якщо санкції будуть скасовані вже зараз як своєрідний подарунок Москві, такий момент просто ніколи не настане. Знаючи імперську заангажованість навіть умовних російських лібералів-демократів, неможливо уявити, щоб будь-хто з російських політиків добровільно погодився повернути Україні окуповані території.

Як добре відомо, усі договори з Москвою не варті паперу, на якому вони підписані. Тому хай якими б були умови мирної угоди, санкції проти РФ з боку міжнародного співтовариства мають зберігатися як слабкий, але все ж частковий запобіжник від нового акту агресії.