Про незрячих і українську мову

13 листопада світ відзначає Міжнародний день незрячих, чи, як він називається офіційно, Міжнародний день сліпих. Але тут йтиметься не про термінологію, а про речі, які важливі як для незрячих, так і для української мови. Спитаєте, як це взагалі поєднується? Читайте і все дізнаєтесь, а якщо захочете — то й допоможете!

Про витоки проблеми

Колись, ще в дев’яності та «нульові» роки, знайти програму для комп’ютера чи телефона з українськомовним інтерфейсом було ще тим квестом. Однак наприкінці «нульових» українізація таки набула ширшого розмаху і програмного забезпечення з українськомовними інтерфейсами ставало дедалі більше. Та от біда: незрячі користувачі, які теж можуть використовувати комп’ютери й смартфони, ще довго користувалися російськомовними програмними продуктами з кількох основних причин:

• не було якісних українськомовних синтезаторів;
• не було жодного читача екрана (програми, яка каже синтезатору, що саме йому треба говорити), який би мав українськомовний інтерфейс;
• український сегмент інтернету перебував у російському полоні, тому українізатор для англомовної програми було важче знайти, аніж русифікатор;
• рівень володіння англійською серед українських незрячих невисокий, а через брак українських перекладів вони використовували російські.

Але час йшов і українського ставало дедалі більше: з’явився перший читач екрана, перекладений українською (та ще й безкоштовний!), з’явилися нові синтезатори з підтримкою української мови, різко зросла кількість локалізованих застосунків як для комп’ютерів, так і для смартфонів, зокрема — з ОС Android. Та от знову біда: багато незрячих українців і досі — в Рунеті і про це не знають, а ті, хто знає, не поспішають перемикати свої пристрої на українську, оскільки деякі топ-застосунки, такі, як Zoom, Facebook Messenger чи Google Assistant досі не мають українського перекладу.

Окремо треба наголосити на просвітницькій складовій: великі організації, такі, як УТОС, не ведуть масову просвітницьку роботу серед своїх членів на тему українськомовного програмного забезпечення. Та що там казати: багато членів цієї організації теж спілкуються російською і використовують російськомовне ПЗ. Одним словом — мовне питання у них не в пріоритетах.

Але Все можна змінити вже сьогодні

Не секрет, що деякі програми не мають українського інтерфейсу, бо їхні розробники не знають, що українцям воно взагалі потрібно. Бо і справді: як їм про це знати, якщо вони відстежують, у кого яка мова на телефоні чи комп’ютері і бачать, що в нас і російською можна? І тому для того, аби розробники про це дізналися, їм необхідно про це говорити.

Звернення до людей у фейсбуці чи у профільних групах результатів з проханням написати розробникам якогось застосунку не дають ефективних результатів. І тому тут потрібна комплексна індивідуальна робота.

І ось тут можуть дуже добре допомогти громадські організації. Але не написанням листів від свого імені, аби увіковічнити себе як борці за все добре без всього поганого, а трошки по-іншому:

• зібрати людей (свої активи);
• пояснити їм, що вони повинні зробити те і те;
• визначити відповідальних, які б контролювали надсилання запитів;
• визначити людей, які допоможуть з написанням текстів-звернень англійською мовою, адже її знають не всі;
• визначити тих, хто допоможе менш досвідченим користувачам надіслати такі запити з пристроїв цих користувачів.

Наголошу, проблема з українською мовою для незрячих людей стоїть особливо гостро, оскільки людям, які мають зір, сприймати інформацію простіше, та й у застосунках є візуальна складова, яка їм це сприйняття полегшує. Незрячі ж люди можуть сприймати мову лише на слух і різні синтезатори можуть вимовляти англійські слова по-різному. Та й, будьмо відвертими, рівень знання англійської серед незрячих є вкрай низьким.

Куди надсилати запити

Усі пункти є обов’язковими:

• на сторінки застосунків у Google Play чи в іншому магазині, де ви їх знайшли (писати у вигляді коментарів/відгуків);
• у форми відгуків у самих застосунках;
• на електронні адреси, вказані у магазинах;
• на контактні адреси/у форми зворотного зв’язку, вказані на сайтах розробників;
• на сторінки розробників застосунків у соціальних мережах (як у приват, так і у вигляді дописів на своїх сторінках із позначеннями відповідних сторінок).

Наголошую: звернення повинні бути індивідуальні від кожного користувача, а не від імені якоїсь організації.

Лише у Львові є щонайменше три громадські організації, які володіють чималим активом незрячих людей: УТОС, УСІ та «Рівні можливості». А у Києві їх — сила-силенна! Про інші міста я вже не кажу нічого, але там таких організацій теж не бракує.

І якби кожен член такої організації, разом з позаорганізаційними і просто небайдужими людьми, брав би участь у таких акціях, то я впевнений: української мови було б більше.