Раблезіанська прогулянка

Ступаючи на бруківку площі Ринок, переживаю ілюзію інакшої реальності… Найперше – через звуки. Ритмічне бамкання годинника на Ратуші сигналізує про особливий вимір часу: його вимірюють не спідометри швидкісних авто, а, ніби на тонкі скибки, накраює головний дзиґар міста.

Гротесковий запах риби

(«З вежі годинник видзвонює всі скороплинні години, знати несхибно дає кожну хвилину життя» - Себастьян Кльонович). Ритмічний хід хвилин, озвучений дзвоном, - сьогодні це вже не стільки вимірювання часу, як сигнал (нагадування) його минущості. А ще - звуки старенького львівського трамвая, який періодично «пропливає» львівською бруківкою, - від чого «здригаються» будинки південної сторони пл. Ринок.

До цього ансамблю доплітаються звуки вуличних музикантів: гітарист (на куті західного боку пл. Ринок), флейтист (який часом сидить із південного боку) та бандурист (на куті північного і східного боків) - неодмінних фігур міського видовища.

Хоча міський перформанс на площі творять не так люди - вони глядачі цього дійства, - а самі різнокольорові кам'яниці, які, наче в танці, оточують Ратушу. Будівлі-у-танці - це не просто метафора. Це, радше, певний спосіб переживати і відчувати простір. Для порівняння, спершу проходжусь проспектом Свободи, де думки снуються вздовж лінії авеню, - це простір для прогулянок. Коли ж обходжу довкола Ратушу... раз-другий, голова починає йти обертом - відчуття, як у швидкому кружлянні танцю...

Проте запаморочення від запахів таки не настає... Тепер вони старанно розсортовані по крамницях, раніше ж усі «пахощі» перемішувались тут, на Ринку. Запахи в'язниці в підвалі вежі зливалися зі запахами товарів на ринку - м'яса, городини, східних спецій, вина, соленої риби... Про колишні «пахощі» торгівлі нагадують хіба що величезні кам'яні рибини, які звисають із фасадів, - символи торгівлі (причому торгівлі не тільки товарами, але й інформацією, що символізує декор на будинку Бандінеллі - першій львівській пошті). Риба - ще й знак колишньої торгівельної слави Львова, адже колись місто славилось найкращою рибою і воском. Великі рибини також височіють на аттику будинку Корнякта, поміж фігурами шести лицарів і короля. О, торгівельно-королівський Львів! Поєднання знаків торгівлі і королівської влади - зовсім не архітектурна «абракадабра», а палімпсестове переплітання слідів різних епох - епохи Корнякта й епохи Собєських. Символи торгівлі «відчитуємо» і на буд. № 8, де рельєф зі зображенням Посейдона на конях із тризубцем - ще одне означення торгівлі та пов'язаної із нею подорожі. Нинішні ж символи торгівлі і подорожі - самі туристи. Це для них так гарно розкладено товар у холі Музею етнографії, це для них продають львівські сувеніри в крамниці з північного боку площі. Тепер тут уже неможливо вловити запах соленої риби, усі пахощі рафіновано згідно зі сучасними маркетинговими приписами.

Карнавал декорацій

Проте по-раблезіанськи товсті будинки зі східного боку Ринку: 68 кімнат (у буд. №9), шість вікон на поверсі і громіздкі брами - отвори в нутрощі кам'яниць - усе ж нагадують про колишню велич. Це сліди заможності попередніх власників. Хоча власний будинок на Ринку - це вже знак багатства, як тоді, так і тепер. Однак вдвічі більше вікон - подвійне підкреслення заможності.

Не стільки багатство, як безпеку, символізують постаті короля і шести лицарів із списами в руках на аттику будинку Корнякта. Це вони охороняють королівські палати Яна Собєського, водночас ніби «промовляючи» до посполитого люду: король подбає і про вашу безпеку. Хоча сьогодні постать короля на пл. Ринок виглядає по-карнавальному химерно. Так само, як і виставка польських скарбів у «королівських палатах» у сучасному українському Львові набуває відтінку гротесковості, який поступово окутує всю площу. Так, зайшовши у двір якоїсь із ренесансних кам'яниць, ви ризикуєте наткнутись на радянські (російськомовні!) таблички про вогненебезпечність об'єкта чи побачити купи мотлоху від ремонту. По сусідству з етнографічним музеєм із його виставкою-продажем етнографічних товарів можна купити найсучасніші зразки комп'ютерної «етнографії». А над останніми, на аттику, до речі, височіють регалії австрійської влади - орел із гербовим щитом і, звичайно ж, рицарські обладунки та наріжник із військовою арматурою - колишні символи «родовитості» власників, зведені сьогодні до функції декорацій. Сучасні рекламні знаки також надають цьому символічному простору нових смислів, часто перевертаючи означуване з ніг на голову (як, до прикладу, реклама виставки воскових фігур у королівських палацах).

Завдяки такому семіотичному «бродінню» до колишнього архітектурного тіла «прибруньковуються» нові знаки, затираються попередні означники. Усе стає декорацією сьогодення. Будинок, який служив помешканням для польських королів (буд. № 9), - «перевдягається» в етнографічний музей. Із балкону будинку №10, у якому колись жили австрійські губернатори Галичини, зачитують акт про об'єднання ЗУНР та УНР. Так, площу Ринок, зокрема її східним боком, посилено вдягають в український стрій (тим паче, що цей бік впирається у вулицю Руську, позначену слідами українського Львова).

Отож, у карнавальному танці (танець символізує акт креації) довкола Ратуші кружляють не тільки по-раблезіанськи пишні формами кам'яниці, але й незліченна кількість знаків, слідів та ледь вловимих риторичних нюансів. Що ж, show must go on... !!!

Фото зі сайту www.hrono.ru