Рекламна віра

Рано і навіть не пізно УПЦ (КП) буде мати все, про що так мріє. Взято децельну рекламну паузу. Але важлива не рекламна пауза, а фільм, під час якого і з'являється ця реклама. Але деколи так буває, що рекламу роздувають до розмірів мучеництва в санта-барбарі.

Мона забити на 2-х партійний сон і взяти рекламну паузу для профілактики алкоголізму. І напевне, варто забути про буквально-інформаційні атаки, які ще так нещодавно активно виникали-зникали в бермудському трикутнику між Константинополем, Києвом і Москвою. Церковний ретрофутуризм виявився тимчасовою штучкою, як і святкування 1020-ї річниці хрещення Київської Русі.

В бушуючому морі статей для чайників, де пояснювалась різниця між Варфоломієм і Алєксієм, а автокефальність возсідала на канонічності та поганяла ортодоксальністю, якось провтикати того самого Христа. Дуже добре, що побожно-кон'юнктурний Ющенко виніс на люди всю ту трансляцію, мітинги, зустрічі та іншу пургу.

Це прекрасно показало, що більшість віруючих на Україні знаходяться на стадії духовного розвитку десь в районі Мамврійських дубів (тільки ангели до них не приходять і сліз не приносять). Знаходяться в районі старозаповітного закону, де благодатю, про яку всі так говорять, навіть не ароматить.

В принципі, Єдина Православна Церква в Україні - це не така й вже важлива річ. Формально вона, безперечно, важлива. Економічно, політично і геополітично. Тільки де в останніх речення Ви побачили оспівану в піснях духовність і проспонсоровану високоморальність? Київський Патріархат міг вже на минулому тижні виставляти величезну поляну з нагоди втрати асоціацій зі словом «розкольники». Міг би, але велика євросоюзна політика - то тонка справа. Транснаціональний бізнес, можна навіть так написати.

Рано і навіть не пізно УПЦ (КП) буде мати все, про що так мріє. Взято децельну рекламну паузу. Але важлива не рекламна пауза, а фільм, під час якого і з'являється ця реклама. Але деколи так буває, що рекламу роздувають до розмірів мучеництва в санта-барбарі. Це коли хочуть продати гнилий фрукт зазомбованим глядачам і хліборобам. Особливо, коли це робиться під президентським омофором.

Єдність православної Церкви чи статус патріархату для УГКЦ (якого так не хочуть деякі монаші згромадження) не витягне ці Церкви з того традиційного застою в якому вони сидять після короткого вейк-апу на початку 90-х (мова не про ортодоксальність структур).

Застій, як вчить історія, має закінчитись прожектором перебудови. Ортодоксальні Церкви на даний період активно пасуться на бабцях-активістках і дідусях-мазаях. Демографічно за ними йдуть 50-60-ники, являючи собою залізобетонний симбіоз совкової ідеології та релігійного фанатизму. Ті, кому за 30-40, святять паску і автомобілі. Праця з молоддю в православних церквах закінчується вінчанням і хрестинами. Греко-католики, після вже згаданого підйому, також забили на підростаюче покоління. УМХ, «Обнова», той же «Пласт» використовують свої місії явно не за призначенням. Перше причастя перетворилось на картинки з життя ляльки Барбі. Роки переслідувань і підпілля стали прикриттям для бездіяльності.

Ще років 15-ть і з ким будуть працювати ці Церкви?

Ходити хатами, як протестанти, вони не навчені. Але життя напевне заставить. В УГКЦ кардинально зменшилась к-ть покликань в монаші згромадження. В православних к-ть бажаючих втекти у свій монастир завжди була невеликою. Низький рівень освіти в семінаріях, академіях, університетах та відірваність від життя семінаристів і священиків також з тієї парафії. На всій Україні знайдеться від сили 50 священників, які хоч щось роблять. Усі інші просто займаються вінчально-поховальними бізнесом та претендують на цілування ручок і повчальний авторитет

На тому підйомі 90-х до Церкви прибилось багато струджених, хворих, голодних і гнаних. Саме такі віруючі продукують допотопний і рагульський фанатизм українських християн, не гірший, ніж в овечок Алєксія II. Православна Церква в Росії вже явно не Христова, але богопомазані панти та прагнення врятувати весь світ від безбожництва не зменшилось. В нас те саме, тільки крапаль в менших масштабах. Всепланетним спасінням страждають тепер тільки націоналісти і патріоти.

На Україні процвітає формальна і поверхнева віра. Хоча, як віра може бути поверхневою, невідомо. В цьому немає нічого дивного. Це тільки Христу прописали лінійно-зростаючий шлях 2-го Пришестя, всі інші підписані на вічне повторення. Все стабільно. Під смиренням розуміють раболєпствіє. Конформізм рулить. Будівничі ноосфери та провісники царства небесного нікуди не поспішають. Тією сіллю землі, яку вирощують в духовних закладах, можна хіба що взимку дороги посипати.

Багато хто каже, про величезні зміни (в порівнянні з совковим періодом).

Так, ніхто не переслідує за віру. Не садять за хрестики в тюряги. Але безсмертна кон'юнктурка (на разі - імені Ющенка) форева. Тоді всі були комуністами, а зараз - православними християнами. Різниці майже немає. Тоді всі вірили у світле майбутнє, а тепер всі вірять у світле воскресіння Христове. То й ж фанатизм, то й ж конформізм, ті ж пошуки ворогів, жодного осмислення чи аналізу. І жодного руху вперед. Маса не потребує змін. Їй вистачає і 10-ти заповідей. Благодать Святого Духа - це щось з області фантастики.

Людям скрізь ввижається Богородиця: на деревах, в калюжах, на вікнах, на стовпах. Апостол Павло вже тоді дивувався немовлятам в Христі. За 2000 років нічого не змінилось. Й дотепер цих немовлят лякають пеклом, щоб вони були на стрьомі і не розслаблялись. Де ж ця благодать, таваріщі християни? У всіх є персональний Чізес, але немає персональної відповідальності.

Для тих, хто так хвилюється за своє спасіння і місце в раю звучить Tricky «Hell Is Around The Corner». (www.youtube.com/watch?v=woRtoRiVMcA)

Фото зі сайту zhurnal.lib.ru