Ринки не довіряють демократії. Просто запитайте у володарів Пекіна і Москви

Ринки не довіряють демократії. Просто запитайте у володарів Пекіна і Москви

Чому демократичному світові ведеться набагато гірше під час цієї кризи, ніж його авторитарним суперникам? Це все через ощадність, дурню.

Як історики запам’ятають 2011 рік, рік, який, на думку сатириків з The Onion, вже витратив весь запас новин цілого десятиліття? Дехто замислюється, чи арабські революції 2011 року можна зрівняти з подіями 1917 року, коли розпалася Османська імперія. Можливо, це вони стоятимуть поряд з великими європейськими потрясіннями 1848 чи 1989 років. Чи, може, 2011-й запам’ятають, як рік суперечностей, коли демократії вимагали в одній частині світу, а деінде вона виявилася паралізованою та безсилою, зіткнувшись з економічною кризою.

Приниження демократії було найбільш яскраво помітним у Греції та в Італії, де обрані лідери були усунені від влади на користь технократів і посередників, за яких взагалі не голосував жоден виборець. Їхня місія полягатиме, зокрема у здачі великої частки економічного суверенітету, через що їхні громадяни втратять ще більше впливу на рішення, що стосуються економік цих країн. З тим, що терплять греки та італійці нині, інші країни єврозони можуть зіткнутися вже завтра, коли їм накажуть аналогічним чином пожертвувати незалежністю, щоб врятувати свою економіку.

У Європі чи за її межами демократичні лідери видаються безсилими зупинити поширення глобальної кризи, і провал саміту G20 у Каннах викриває їхню слабкість. А, за словами того, хто був там, лідери авторитарних держав – Китаю, Росії, Сингапуру, Саудівської Аравії – почувалися у Каннах жваво, впевнені, що вони могли б завдяки своєму нахабству згасити усі проблеми, які б створив для них економічний спад.

Чому демократичному світові ведеться за нинішньої кризи набагато гірше, ніж його недемократичним суперникам? Почнемо із суворої економії. Можливо, вона не є найкращим рецептом для подолання світової кризи з її слабким зростанням і падінням попиту – безперечно, вона ще більше ускладнює ситуацію – але це саме те, чого вимагають ринки в обмін на прийнятні низькі відсоткові ставки за гроші, які позичають уряди. Те, що всемогутніми є не ті люди, яких ми обираємо, не є новиною: Білл Клінтон відкрив це майже два десятиліття тому, коли у спалаху люті він кинув радникам, які попередили, що йому доведеться відкоригувати свої наміри: "Ви хочете мені сказати, що успіх моєї програми і мого переобрання залежить від Федеральної резервної системи і купки клятих торговців облігаціями?"

Враховуючи те, що саме ринки замовляють музику, виникає питання про здатність когось найбільш вправно танцювати під неї – і про те, чи у цьому занятті демократія є перешкодою. Лідери, яким доводиться стикатися з виборцями, просто не можуть не нав’язати жорстку економію неприязному до цього рішення населенню, не заплативши за це ціну, чи-то у вигляді заворушень на вулицях Афін, чи-то протестів у Мадриді або таборів "окупантів" у Лондоні і Нью-Йорку. У перші повоєнні роки люди, можливо, охочіше терпіли карткову систему і важкі умови життя, наприклад, у Великобританії, тому що тоді було чіткіше відчуття колективної ідентичності та солідарності, віра у те, що їхні жертви були наслідком обстоювання важливої для суспільства справи, і що добрі часи, врешті-решт, таки прийдуть. Але зараз суспільство є менш згуртованим: сувору ощадність сприймають не як наслідок перемоги над іноземною тиранією у справедливій війні, а як наслідок нерозважливої жадібності банкірів, і мало хто вірить, як було колись, що вони житимуть гарантовано краще, ніж їхні батьки.

Жодне з цих ускладнень демократії не викликає головного болю у володарів Пекіна чи Москви. "Владімір Путін є наймогутнішою людиною у світі", – каже політолог і президент Eurasia Group Ієн Бреммер. "Він може миттєво змінити напрямок руху своєї країни" – оскільки його не стримує ані верховенство права, ані якісь серйозні противаги властиві демократіям.

Аналогічним чином правителі Китаю можуть миттєво змінювати бюджетні пріоритети країни, приймаючи рішення про витрачення трильйонів на стимулювання економіки одним розчерком пера. Якщо банки Китаю виказують таке саме небажання кредитувати, як банки у Європі чи США, то політбюро у Пекіні просто видає наказ це їм робити. Не дивно, що, розмірковуючи про паралізований процес прийняття рішень у Вашингтоні, Том Фрідмен з The New York Times пофантазував, як могло б все змінитися, якби Америка стала "Китаєм на один день". У демократіях, обтяжених скрипучим механізмом стримувань і противаг, можливі повільні та поступові зміни – але гасіння пожежі в умовах кризи є набагато важчим.

Справді, видається, що ринки зневажають саму демократію. Вони не заперечують проти неї, коли вона забезпечує стабільність і передбачуваність. Параліч, властивий політичній системі США, колись приваблював ринки з їхнім консервативним переконанням, що той уряд, який найменше керує, керує найкраще. Але тепер те саме явище випробовує їхній терпець. Коли рейтингова агенція Standard & Poor’s знизила кредитний рейтинг США у серпні, вона відкрито заявила, що її рішення є вердиктом слабкості "процесу прийняття рішень у США і їхніх політичних інституцій" та їхньої нездатності впоратися з економічним буревієм.

Марк Леонард, який очолює Європейську раду з міжнародних відносин, називає цю слабкість та нездатність "карою демократій", яку несуть західні країни. Він додає свою оцінку, що "існує реальна криза керованості", оскільки проблеми є як у ЄУ, так і у США з їхнім паралізованим процесом прийняття рішень через міжпартійну боротьбу, причому бездіяльність США ускладнюється відходом Республіканської партії у правий, догматичний табір.

Стороннім спостерігачам буде цікаво посміятися з жахливого стану якості потенційних кандидатів у президенти від республіканців, чи з нездатності Ріка Перрі запам’ятати власні пропозиції, чи зі спроб Германа Кейна згадати, що саме нещодавно США робили у Лівії. Але про що свідчить те, що на найвищу посаду у найпотужнішій демократичній державі на Землі претендує група політиків такої низької якості? Дехто каже, що це означає не більше, ніж те, що талановиті республіканці – як-от Джеб Буш, Кріс Крісті і Мітч Деніелс – вирахували, що Барак Обама є занадто серйозним гравцем на виборах, що вміє якнайкраще проводити кампанії і збирати на них кошти, щоб вони могли його перемогти, і є більше сенсу висунути свої кандидатури у 2016 році. Але важко не почати вважати таку слабку дискусію щодо зовнішньої політики, яку влаштували кандидати від Республіканської партії минулої суботи, як доказ засадничого браку серйозності, втечі з реального світу однієї з двох головних партій.

Серйозніша проблема слабкості демократій була не стільки викликана економічною кризою, скільки викрита нею. Показники економічного зростання у десятиліття перед спадом розповідають повчальну історію. ЄУ, США та Японія мали щороку непогані показники, виражені переважно малими однозначними числами. Але Китай і Росія мали майже удвічі вищі. Найбільше зростання було в найбільш авторитарних державах.

Це важко сприйняти мешканцям Заходу. Наш наратив після 1945 року каже про те, що демократія є найкращим політичним режимом, що запевняє найкращі з можливих результати задля миру і процвітання. Ми довго вважали, що авторитарні режими завжди неминуче зазнають поразки, оскільки вони не можуть пристосовуватися до нових обставин або впроваджувати інновації, оскільки вони приречені бути незграбними і втрачають зв’язок зі своїми громадянами, як Радянський Союз. Але Китай, зі свого боку, кидає виклик цій визнаній та втішній істині. Він використовує деякі прийоми, демократії – в тому числі безперервні опитування – щоб гарантовано уникати тих кроків, які можуть викликати суспільні заворушення. Цей підхід Марк Леонард називає "дорадчою диктатурою" [deliberative dictatorship].

Зрештою, демократія, безперечно, доведе свою вроджену силу. Царське правління Путіна – яке, як і правління королівської сім’ї Саудівської Аравії, спирається на вилучення ресурсів з надр землі – не може тривати вічно. Але 2011 рік зіпсував відчуття легкої вищості, яким насолоджувалися демократичні суспільства. Щоб відновити свої позиції, їм, можливо, доведеться відійти від правил, що тепер душать їх, і наполягти, що народи, а не ринки, є суверенами.

Автор: Джонатан Фрідленд [Jonathan Freedland]
Назва оригіналу: The markets distrust democracy. Just ask the masters of Beijing and Moscow
Джерело: The Guardian, 16.11.2011
Зреферував Омелян Радимський

 

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 6

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Hohlokacap 2 грудня 2011, 02:01

    Кацапы на такие писания радоваться бы. если б не большое НО:
    "сіра, буферна зона ... сировинний придаток і дешева робоча сила" абсолютно подходит и под Эрефию. Сыьё - нефть, уголь, газ, металлы низкого передела, лес - в гигантских объёмах высасывается государством Эрефия из недр России. Роль народа эрефийская клептократия сводит к роли обслуги своего позорного хозяйства, доходы от которого триллионами долларов оседают за бугром.

    Так что, не плачьте, дадьку. Не одним вам плохо.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Думич Микола 1 грудня 2011, 22:49

    Обурення платників податків всього світу, рівно як і безпорадність урядів перед світовою фінансовою кризою, так чи інакше спонукає G-20 відмовитися від банківської таємниці та зон, вільних від оподаткування,- як засадничих причин тої кризи.
    Блискавичність розповсюдження і загальнодоступність інформації вже ніколи не дозволять порятунок урядами приватних банків коштом платників податків.

    Все таємне стає явним.
    Це навіть не WikiLeaks.
    Це – Євангеліє…

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 1 грудня 2011, 21:03

    відсутність ринку в Україні - це наслідок монополізації олігархами економіки. відсутність прозорих правил гри - фактор, що відлякує серйозних інвесторів і не дозволяє розвиватися підприємництву, малому і середньому. Одним словом, не втішні справи для України: сіра, буферна зона між ЄС і Росією - сировинний придаток і дешева робоча сила. Українці - це бидло, яке не заслуговує високих зарплат.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук