Ризики російської війни нової ґенерації
IQ

Ризики російської війни нової ґенерації

Чи готовий Захід репрезентувати контрстратегію

Любко Петренко, 18 вересня 2016 2141 1

 

Вибори до російської Держдуми, в яких уперше бере участь населення Криму, атака російських хакерів на сайт WADA, успіхи правопопулістських партій у Німеччині й Франції, операції російських військовиків у Сирії під прикриттям договору про припинення вогню, посилення бойової активності терористів із «ДНР», «ЛНР» та вгамування цієї активності напередодні приїзду на Донбас європейських міністрів, рішення шведського Міноборони повернути контингент на острів Ґотланд… Цей список подій, котрі відбулися за якийсь десяток вересневих днів, можна було б продовжувати й продовжувати. На перший погляд, вони не надто корелюються між собою, утім насправді всі вони, як патрони в обойму, входять у концепцію, означену абревіатурою з трьох латинських літер NGW (new generation warfare) – війна нової ґенерації. 

 

Дефініція NGW

NGW – саме так західні стратеги й політологи віднедавна називають агресивну політику Росії, яку ми частіше іменуємо «гібридною війною». NGW – це концепція ведення тотальної війни відразу на багатьох фронтах – політичному, економічному, дипломатичному, інформаційному, віртуальному.  Інколи ця війна обмежується використанням інформаційних атак, залякуванням, але без проведення великомасштабного нападу. Інколи справа доходить до бойових дій на місцевості.

Термін NGW, замість «гібридної війни», західні стратеги й політологи почали час до часу використовувати минулого року. Офіційна ж легітимізація терміну відбулася  у травні цього року. Тоді на семінарі у вашингтонському Центрі стратегічних та міжнародних досліджень виступив керівник управління сухопутних сил із підготовки кадрів та розробки доктрин генерал-лейтенант Герберт Реймонд Макмастер. Його виступ мав назву «Російська війна нового покоління» (The Russian New Generation Warfare) і був підсумком інтенсивної дослідницької роботи. Американські фахівці вивчили останні зміни в російських збройних силах, у методах ведення війни в Україні, у розвитку пропагандистських та інших складових агресивної політики Кремля.

 

Використовуючи невпевненість Заходу

Російський президент Владімір Путін діє цілеспрямовано й зухвало. Коливання у Вашингтоні та невизначеність Брюсселя додають йому впевненості. Кремль використовує всі аспекти NGW і досягає тим самим ситуації, за якої російські війська нахабно застосовують усю міць своєї військової сили (мова про війну на Донбасі), а, наприклад, Сполучені Штати зв’язані по руках і ногах масою формальностей та умовностей.

Путін точно знає, що на його агресивні акції Захід у жодному разі не відповість силою. Принаймні доти, доки кілька разів не запропонує Москві якогось полюбовного варіанту вирішення конфлікту. Москва ж, своєю чергою, може кілька разів вдавати, що готова до дипломатичного вирішення, а потім клеїти дурника.

Лише зараз, принаймні у Вашингтоні, нарешті усвідомили потребу доповнити власний перелік альтернативних відповідей на кремлівські провокації політичними, дипломатичними, економічними, фінансовими, віртуальними, спецслужбовими й іншими засобами, об'єднаними у комплексний підхід. Адже тепер уже мало в кого виникають сумніви, що Росія розпочала у Європі нову тотальну війну у прихованій, неоголошеній та багатоаспектній формі. І те, що досі Захід демонстрував повну безпорадність та навіть не намагався сформувати якийсь більш-менш ефективний опір російському тиску, лише посилювало зухвалість Путіна.

 

Порошенко і NGW

Нещодавно у Києві пройшла традиційна конференція Yalta European Strategy. Дуже символічно, що ця зустріч провідних політиків та експертів з багатьох країн світу, хоч і проходила в українській столиці, зберегла у назві місто своєї первинної прописки. Починалася конференція промовою президента Петра Порошенка. І треба віддати належне його спічрайтерам: промова була напрочуд чітка, змістовна й наповнена конкретикою. Порошенко на реальних прикладах описав методи NGW, які використовує Росія. Тут варто навести цитату:

«Палає конфлікт на Близькому Сході, йдуть масштабні військові навчання РФ на східному кордоні НАТО, триває агресія РФ проти моєї країни на Донбасі, що загрожує хвилями мігрантів, ескалацією тероризму, вибухом популізму та ультраправого екстремізму.

Масштабна пропаганда стала характерною рисою сьогодення.

Демократичний світ втрачає контроль над власними цінностями.

Російська пропаганда не лише використовує слабкі місця Заходу. Вона наповнює Захід своїми параноїдальними ідеями та перетворює маргінальні течії на мейнстрім. Росія намагається влізти у голову західній цивілізації. Євроскептицизм, антиамериканізм, ізоляціонізм – усе це руйнує поточну систему координат західної цивілізації.

Концепція «зон впливу» повернулася до реальності. Ми маємо визнати, що сотні мільйонів доларів течуть на Захід для підтримки національного егоїзму, втоми від інтеграції, ненависті і нетерпимості».

Погодьтеся, доволі чіткий та переконливий опис багатофронтового наступу Росії на західні цінності.

 

Приклади NGW

Тепер повернімося до наведених на початку статті прикладів. Минулого тижня ми з прикрістю дізналися, що в Німеччині ксенофобська партія AfD (Альтернатива для Німеччини), котра зі світових політиків симпатизує лише Путіну, домоглася небачених досі успіхів на виборах до ляндтагу в одній зі земель колишньої НДР. Цей успіх правопопулістів можна, без сумніву, вважати болісним ударом по рейтингу німецької канцлерки Анґели Меркель. Адже вся передвиборча риторика «альтернативників» базувалася на критиці Меркель, передовсім її занадто ліберальної імміграційної політики.

Партія AfD, як уже було сказано, неприховано підтримує політику Кремля. Її члени неодноразово відвідували окупований Крим і «ДНР-ЛНР», були «міжнародними спостерігачами» на нелегітимних референдумах, невпинно виступали за скасування антиросійських санкцій.

Якщо ж до цих тез долучити ту, що Анґела Меркель нині є головним ворогом Кремля, оскільки саме на її твердій позиції тримаються санкції Європейської унії проти Росії, то вимальовується досить чітка картина: Кремль за допомогою цих партій веде війну проти німецької канцлерки.

Відомий німецький публіцист Борис Райтшустер у своїй новій книзі «Прихована війна Путіна» (Putins verdeckter Krieg) описує російські джерела фінансування AfD, постійні контакти її членів з російськими ініціаторами агресії в Україні, наприклад з «православним олігархом» Малофеєвим чи з «ідеологом Євразії» Дугіним. Такі політичні сили, як AfD, Райтшустер називає «п’ятою колоною Путіна». Такі ж «колони» є у Франції, Великій Британії, Угорщині, Польщі, Нідерландах тощо.

Тепер щодо виборів до російської Держдуми, в яких уперше бере участь населення Криму. Згідно з усіма нормами міжнародного права, новообрана нижня палата парламенту РФ мала б вважатися нелегітимною для всього світу. Але чи станеться так насправді? Радше ні, аніж так. Адже ще до виборів багато політиків (причому з далеко не маргінальних партій) заявили, що готові таки акцептувати присутність кримських депутатів у Думі заради того, щоб не поривати остаточно контактів із Кремлем.

Для ілюстрації наведемо фрагмент інтерв’ю, яке політолог Штефан Майстер (Stefan Meister), котрий очолює програму Східної Європи і Центральної Азії у Німецькому товаристві зовнішньої політики, дав радіо Deutsche Welle:

«– Особливість нинішнього голосування полягає в тому, що воно вперше проходитиме на території Криму, і кримські депутати займуть місця в Державній думі Росії. Як Захід поставиться до цього?

– У цьому дуже багато символіки, звідси і жорстка реакція уряду України. Я вважаю, що на Заході проведення виборів у Криму в тій чи іншій формі засудять, але не думаю, що ця тема буде відігравати велику роль у висловлюваннях західних політиків. Ми побачимо своєрідне непряме визнання російської анексії Криму, тобто того факту, що він на тривалий час залишиться частиною Росії.

– І наявність кримських депутатів у Думі не завадить контактам, скажімо, між парламентаріями Росії та Німеччини?

– За ідеєю, це мало б стати проблемою, але чи стане – подивимося. Я допускаю, що представники Бундестагу не захочуть зустрічатися з цими людьми, але сумніваюся, що будуть якісь офіційні критичні заяви».

Приблизно такі прогнози дає більшість західних експертів. Що більше, вони пророкують спалах чергових суперечок у Європі й нових ліній розколу. Адже багато принципових західних політиків все-таки наполягатимуть на визнанні Держдуми нелегітимною, а це, своєю чергою, спричинить конфлікт із політиками-«прагматиками». А Путіну лише цього й потрібно.

Ідемо далі за переліченими на початку пунктами. Нещодавно хакери з групи Fancy Bear, котру аргументовано підозрюють у зв’язках з російським ГРУ, зламали сайт Світового антидопінгового агентства WADA й викрали персональні дані багатьох спортсменів. Зокрема було вкрадено, а потім оприлюднено медичні акти американських сестер-тенісисток Серени та Вінус Вільямс, де зазначалося, що WADA дозволило їм вживати з терапевтичною метою заборонені препарати. Також було оприлюднено інформацію про американську гімнастку, чотириразову олімпійську чемпіонку Ріо Сімону Байлз, котрій дозволили використовувати лікарський засіб із групи психостимуляторів для корекції симптому дефіциту уваги й гіперактивності.

У такий спосіб викрадачі даних заявляли: дивіться, російських атлетів жорстко покарали за найменшу причетність до допінгових скандалів, а американці можуть собі вживати допінгів, скільки заманеться. Де, мовляв, справедливість. І багато хто на Заході ловився на цю пропагандистку вудочку.

А раніше та ж  Fancy Bear зламала сайти американських інститутів, котрі займалися кремлезнавством. А перед тим було зламано сервер Національного комітету Демократичної партії США та американських виборчих комітетів у деяких штатах. Навіщо все це Кремлю? Та вже хоча б для того, щоб посіяти в американському суспільстві зерно недовіри до самого інституту виборів, котрий є наріжним каменем демократії. А якщо це вдасться, то можна буде заявити: ну, тоді авторитаризм нічим не гірший за демократію, а може й кращий, бо передбачає вищий рівень стабільності.

Йдемо далі: сирійські події. Спершу була нібито домовленість про припинення вогню, досягнута Вашингтоном і Москвою. Потім взаємні порушення і взаємні звинувачення. Але чи могла американсько-російська мирна домовленість бути досягнута в принципі? Адже США конче потрібно стабілізувати ситуацію в регіоні. Кремлю ж цілком навпаки – життєво необхідна нестабільність, аби продовжувалися потоки біженців у Європу, аби утримувати в головах світової спільноти думку, що без російської допомоги сирійської кризи не вирішити.

Тепер про шведський острів Ґотланд. Нещодавно головнокомандувач Збройних сил Швеції Мікаель Бюден віддав наказ відрядити на острів 150 військовослужбовців і посилити їх бронетехнікою. І це після того, як острів 16 років залишався добровільно демілітаризованим. Що ж стало причиною? Безумовно, російська загроза.

Варто нагадати, що Росія вже одного разу окупувала беззахисний Готланд. Це сталося 1808 року під час фінської війни. Щоправда, тоді менш ніж за місяць шведський флот змусив росіян забратися звідти геть. Проте прецедент змусив Стокгольм зробити висновок про потребу захисту острова. Так виник досить потужний ґотландський гарнізон, який існував аж до 2000 року, коли Міністерство оборони Швеції вирішило, що острову нічого не загрожує. Але актуальна поведінка Росії засвідчує, що 16 років тому Стокгольм поспішив з висновками.

І нарешті до питання Донбасу. Всі ми пам’ятаємо, що приблизно місяць тому там стрімко зросла активність бойовиків: артилерійські обстріли, диверсійні групи, прибуття нової російської техніки, формування нових бойових підрозділів ОРДЛО тощо. Путін явно грав на підвищення ставок, аби у разі торгу мати простір для «компромісу».

А чому Кремль може собі дозволяти такі явно шулерські маневри? З тієї простої причини, що досі Захід не виробив жодної ефективної тактики протидії NGW. Що під час війни в Грузії 2008 року, що під час вторгнення в Україну 2014 року Брюссель і Вашингтон безпорадно розводили руками, обмежуючись напівзаходами. Але будьмо відвертими: ці атаки Кремль здійснював не так проти колишніх радянських республік, як проти Заходу, маючи нав’язливу ідею реваншу за поразку в Холодній війні.

Лише зараз вашингтонські стратеги замислюються над адекватними ходами у відповідь. Але реалізувати їх вдасться дуже нескоро вже хоча б тому, що найближчими днями США цілковито зануряться у виборчий процес та зміни перших осіб у Білому домі.

Ще складніша ситуація в Європі, де зростають рейтинги правопопулістських партій, лідери котрих як не симпатизують, то щонайменше співчувають Москві.

Виходячи зі сказаного вище, моменту істини варто очікувати наступного року, коли у провідних європейських державах проходитимуть загальнонаціональні вибори, а Росію очікує виснаження «жирового запасу», накопиченого за так звані «нафтогазові» роки.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук