Рок і спирт на службі у Системи

Sex, drugs & rock-n-roll? Якби ж то. В російських реаліях все виглядає набагато плачевніше. Drugs підміняються спиртним в таких кількостях, що про секс уже й не йдеться. Залишається рок-н-рол, але й з ним щось не в порядку.

Музика, яка, здавалося, ще недавно виражала ідеологію нонконформістської молоді, була оплотом свободи й вільнодумства, раптом стає не тільки предметом купівлі-продажу - тут вам не Захід. Вона стає засобом контролю й маніпуляції. Алєксєй Рибін, колишній гітарист «Кино» і «Автоматических удовлетворителей» знає про це з власного досвіду.

Роман «Бес смертный» - далеко не перший його літературній твір. Рибін позиціонує себе, в першу чергу, як публіцист й літератор, часто наголошуючи на тому, що музикою займається виключно як аматор. Йому належать книжки «Право на рок», «Кино с самого начала», «Виктор Цой», тож писати про російський рок для нього не новина. Цього разу, правда, книжка вийшла не стільки про рок взагалі, скільки про одного підстаркуватого рокера, який мусить звикати, що його старі ідеали й спосіб мислення непридатні для життя в сучасному світі. Одного... чи двох? Головних героїв двоє: один на прізвище Брежнєв, інший - Боцман. Обидва схожі, як дві краплі води, тільки існують в паралельних реальностях. Якщо Брежнєв живе в більш-менш реальному сучасному Пітері, то Боцман - в альтернативному, неправдоподібному часі, який начебто існує вже після розпаду Союзу, але для якого характерний такий же контроль над особою. Лінія Боцмана - відверто антиутопічна, лінія Брежнєва - безпробудно алкогольна.

Всупереч анотації, яка твердить, що «Основная мысль романа: музыка превращает беса в человека, а человека делает бесом, только бес этот - смертный», насправді роман не про біса, і навіть не про музику. Про рок тут постійно згадують. Але російський рок - це не музика. Це, передовсім, ідеологія. (Характерно, що російська рокова традиція сформувала дуже потужну ідеологічну систему, але майже не створила самоцінних музичних продуктів, якщо не брати до уваги рідкісні винятки на зразок «Аукциону».) Ідеологія протесту проти системи - для росіян це було завжди актуально, як у часи перебудови, коли занепадала радянська імперія, так і тепер, коли відроджується імперія російська. Російський рок - не музика, а спосіб мислення, світобачення, стиль життя і, врешті, спроба опиратися Системі.

Тож природно, що Система спершу намагалася придушувати людей, які хотіли мислити інакше, а потім вирішила їх контролювати. Західний письменник, пишучи на аналогічну тему, представив би в ролі такого всепоглинаючого монстра комерційну музичну індустрію. Для росіянина Рибіна є проблема відоміша і актуальніша - КГБ. Рок-клуби, відкриті за сприяння КГБ, стукачі в рок-тусовці, а врешті - і створені на замовлення Системи або поставлені їй на службу рок-групи (на зразок «Арії» чи «ДДТ»), - Рибін вправно нагнітає жах від усвідомлення, що в Системі не тільки твої найближчі знайомі, а й ти сам, навіть якщо ти про це ще не знаєш. «Бес смертный» - це реквієм російському рокові як ідеології свободи і застереження: тепер він - один з гвинтиків механізму імперської пропаганди. На початках рокер мусив бути нонконформістом. Тепер він або лох, якщо не розуміє реального стану речей, або, якщо розуміє, функціонер.

Ще одна основна тема роману - алкоголь. Споживання алкоголю пронизує всю книжку. Алкоголь, як невід'ємна складова життя рокера, як засіб отримати примарну свободу. Для Рибіна рокер і пияк - одне й те ж. Можливо, він писав на основі тих реалій, які йому доводиться спостерігати, можливо, дещо гіперболізував, але життя його героїв проходить в стані перманентного сп'яніння. А з урахуванням вищесказаного про Систему вимальовується дивна тріада - Спирт, Рок, Система. І якщо Спирт і Рок виглядають на способи опору Системі, то насправді вони давно є її елементами... Не зовсім той результат, якого хотіли б досягти перші романтики-рокери, чи не так?

Книжка читається легко, в один-два підходи. Рибін - все-таки публіцист, а не високохудожній письменник, а це наклало свій відбиток на стиль. Сюжет, хоч і цікавий, не є для неї визначальним, а тому книжка заслуговує на не більш ніж одне прочитання. Її можна рекомендувати всім, хто живе роковими ідеалами, всім, хто виріс на російському року - як щеплення. Однак вона не містить виключно субкультурних елементів, тому буде цікавою і зрозумілому для незаангажованого читача, який завдяки їй відкриє для себе новий пласт культури.

Алексей Рыбин. Бес смертный. - М., Клуб 36`6. - 256 с.

Фото з сайту www.ozon.ru