Росія проти росіян
IQ

Росія проти росіян

Чому Кремль – головний ворог росіян

Анатолій Рубльов, 13 серпня 2015 3292 2

«У Білгороді 10 тонн санкційного сиру розчавили катком». Схоже, Росія вирішила боротися з західним імпортом всерйоз. Відтепер вилучені продукти, що підлягають санкціям, знищуються – відповідні механізми вже розроблені в російських міністерствах. Раніше конфіскат продавали за зниженими цінами, але суворе божество «суверенної демократії» вимагає щедрих підношень. Тому на жертовниках скоро запалає пармезан, хамон та інші імпортні делікатеси.

Навіть якщо росіяни почнуть розстрілювати сосиски з «Градів», це буде не так страшно, як смішно. Але слідом за продуктами Москва збирається заборонити імпорт життєво необхідних речей. Серед таких – дитяче ортопедичне взуття, дефібрилятори, інкубатори інтенсивної терапії та прилади підтримки дихання для немовлят, штучні клапани серця, протези тощо.

Зрозуміло, що найбільше від цього постраждають не західні компанії-експортери, а звичайні росіяни. Без пармезану і хамону можна цілком нормально прожити, а от від якості протезів залежить доля інваліда. Фактично, російський уряд накладає набагато тяжчі санкції на власних громадян, ніж на «ворожий Захід». Утім, хіба це новина?

Наприкінці 2012-го США прийняли «Закон Магнітського». Відповідно до нього, особи, причетні до порушень прав людини в Росії, підлягають персональним санкціям. Пам‘ятаєте, чим відповів Кремль? Забороною американським громадянам всиновлювати російських сиріт! Це при тому, що в Росії щорічно гине близько 300 всиновлених дітей. А для багатьох дітей-інвалідів всиновлення за кордон було єдиним шансом на спасіння і більш-менш повноцінне життя.

Однак, якщо треба дати відсіч ворогам, «мы за ценой не постоим» – навіть якщо головною жертвою буде не декларований ворог, а власне населення. Звісно, це не російське ноу-хау – так часом роблять чи не всі держави світу. Але в Росії це декларують з моторошною відвертістю. «Можливо, доцільніше допомогти Криму?» – прокоментував Кобзон оголошення про збір коштів для хворих дітей. Йому шкода матерів, але, бач, треба зважати на пріоритети.

Через це Росія так легко відхрещується від своїх солдатів, змушуючи матерів мовчати або брехати журналістам. І не лише матерів – а й значну частину суспільства. У квітні 2015-го майже 40% росіян вважали, що заперечувати присутність російських військових у Донбасі – правильна політика російської дипломатії. До речі, заборону на всиновлення російських сиріт американцями схвалює майже 60% росіян.

Втім, усе це – давня російська традиція. У 1954-му під час навчань на Тоцькому полігоні через зону ядерного вибуху прогнали 45 тисяч радянських солдат, змусивши їх до кінця життя мовчати, зберігаючи військову таємницю. Щось схоже можливо лише в антилюдській системі стосунків громадянина і держави, коли людина є всього-на-всього витратним матеріалом.

Історія Росії переповнена прикладами, коли тисячі росіян приносилися у жертву примхам Левіафана. Згадаймо будівництво фортеці Рогервік на березі Фінської затоки, яке велося за наказом Петра І. Каторжники ламали каміння на березі і скидали його в море, намагаючись побудувати греблю. Але на глибокому і рівному дні гребля розповзалася і кожні кілька років роботи починалися наново.

Через нелюдські умови праці смертність серед будівників Рогервіку сягала 35%. А через двісті років знищення людей на «великих стройках коммунизма» досягло ще більшого розмаху. На одному лише Біломорканалі Сталін поклав 50 тисяч в‘язнів ГУЛАГу.

Схожі речі, знову ж таки, не російське ноу-хау. В історії західних країн також є ганебні сторінки. Однак в Росії злочини проти власних громадян подаються як норма. У демократичній ментальній парадигмі «Котлован» Платонова – моторошна антиутопія, але в тоталітарній – це історія подвигу.

Навіть російський імперіалізм обертався передусім проти самих росіян. Фіни, грузини, мешканці Бессарабії в складі Російської імперії мали ширші права, ніж росіяни. За радянських часів росіяни складали 60% в‘язнів ГУЛАГу, а їхній рівень життя був далеко не найвищим. Приміром, на 1989-й рік росіяни були забезпечені житлом навіть гірше, ніж молдавани. Те саме стосується забезпеченості автомобілями, наявності банківських вкладів та інших показників.

Сьогодні Кремль дотримується більш принципової лінії і псує життя всім, хто входить до його геополітичної орбіти. Так, Південна Осетія перетворилася на брудний закапелок – через 7 років там не відбудовано навіть Цхінвал. Придністров‘я і Крим існують в режимі міжнародної ізоляції і не можуть нормально розвиватися. Донбас взагалі перетворився на понівечений полігон. Здається, що тісніша «дружба» з Росією, то гіршими будуть її наслідки.

Ворожість російської держави до власного населення настільки очевидна, що приховати цей факт можна лише титанічними зусиллями пропаганди. Саме тому Кремлівська агітаційна машина створює для аудиторії альтернативний світ, в якому жертви на вівтар ненажерливого Левіафана не лише виправдані, але й не такі вже великі.

Як заявив Путін, санкції – це плата за бажання Росії зберегти себе як націю та цивілізацію. Наратив кремлівської пропаганди – це лише розгортання цієї тези. Крим анексували не через імперіалістичні комплекси Путіна, а тому, що це сакральна колиска православ‘я. І якщо над Сімферополем не буде триколору, Росію поглине антихрист. Нову Холодну війну спровокувала не військова агресія Росії, а київська хунта під керівництвом США.

Про дієвість пропаганди свідчить масова підтримка Путіна в російському суспільстві. Схоже, примарний зовнішній ворог здається росіянам страшнішим, ніж кремлівський внутрішній ворог. Але гіпноз не може тривати вічно. Коли ефективність радянського агітпропу було вичерпано, СРСР просто розпався – за винятком купки навіжених у Москві, на захист радянського монстра не став ніхто. Схожа доля, очевидно, спіткає і Російську Федерацію. Але скільки росіян ще встигне поглинути кремлівський Молох?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук