Ультраправий джокер української політики
IQ

Ультраправий джокер української політики

Вони готові вмирати за Україну, але штовхають її до прірви

Анатолій Рубльов, 8 липня 2015 3479 2

4 липня у столиці знову палили шини. Цього разу – закликаючи скасувати Мінські угоди і відновити наступальні дії на Донбасі. З такими вимогами виступили бійці деяких добровольчих батальйонів і ультраправі. Також протестувальники вимагали націоналізації російського бізнесу в Україні, кадрових змін у силових відомствах і розриву міжурядових стосунків з Російською федерацією.

У такі моменти якнайгостріше відчувається нерівномірний плин історичного часу. Здається, українські ультраправі живуть в якійсь альтернативній дійсності. Ще з часів Майдану вони старанно створювали для зачарованої публіки альтернативний світ, а потім і самі в нього переселилися.

У поцейбічному світі Україна – ключовий елемент великої геополітичної партії, спецоперації з примусу Росії до визнання світового ладу. І, як личить головному герою, ми повністю зв‘язані сценарієм. І лише в рамках сценарію можемо розраховувати на життєво необхідну фінансову та дипломатичну підтримку, а в перспективі – й на членство в євроатлантичній спільноті.

Будь-яка імпровізація з нашого боку матиме фатальні наслідки передусім для нас самих. Тому українська влада сумлінно втілює приписи союзників. Вже у своїй інавгураційній промові у червні 2014-го Порошенко озвучив основні тези Мінської угоди, підписаної набагато пізніше. Звідси – готовність дотримуватися сценарію ціною власного рейтингу, вдаючись до непопулярних кроків, як-от одностороннє припинення вогню і т.д.

Але у паралельному світі ультраправих реальної політики не існує – лише голий волюнтаризм, замішаний на донцовстві і юнацькому максималізмі. Кажуть, що історики живуть з головою, оберненою назад. Те саме стосується націоналістів. Навіщо догоджати західним союзникам, якщо з нами дух князя Святослава?

Проблема українських націоналістів у тому, що вони завжди були відсторонені від влади. Ніколи в історії України не було періоду, коли націоналісти займалися реальним державним будівництвом. Це вічні опозиціонери, чия доля – відчайдушний спротив режимам, які вони не спроможні повалити. А відтак – ризикують усім, за винятком того, що на їхні плечі звалиться відповідальність за країну.

Навіть закапелок української політики став доступний для ультраправих відносно недавно, коли протестні хвилі закинули «Свободу» до парламенту. Щоправда, і там вони не були здатні впливати на державні процеси. Світ великої міжнародної політики залишається для них захмарною височиною.

Звідси – оця демонстративна неуважність до геополітичних обставин. Обама, Меркель, Олланд – реальні постаті для Порошенка, але для націоналістів вони – потойбічні істоти, на яких можна не зважати. У світі «Правого сектору» їх просто не існує, як в нашому не існує драконів і єдинорогів. Відтак нічого на них зважати.

А якщо НАТО, ЄС, СОТ, МВФ, плетиво міжнародних норм і угод – весь цей світ нудних дорослих людей – лише марення, то можна робити, що завгодно. Наприклад, закликати до відновлення ядерного арсеналу, встановлення націократичного суспільного ладу, повернення Кубані і т.д.

У кращому разі – це дон-кіхотство, бунт мрійників, який приречений скінчитись пшиком. У гіршому – ультраправі свідомо маніпулюють громадською думкою. І в даному випадку їхні цілі дивовижним чином збігаються з інтересами Кремля. До останнього часу в реальність Мінських угод не вірив ніхто. Однак сьогодні обриси мінського компромісу стають дедалі чіткішими. Під тиском міжнародного співтовариства Кремль змушений приймати Мінський сценарій.

Весь цей час українське керівництво грало свою партію, як належить. Було прийнято всі закони, передбачені Мінським протоколом, на черзі – внесення змін до Конституції, проект яких вже передано на розгляд Верховної Ради. Також українська сторона стоїчно дотримується режиму припинення вогню, водночас утримуючи позиції на Донбасі.

Зірвати євроатлантичну стратегію упокорення Росії може лише внутрішній чинник – ані Київ, ані західні союзники від Мінської стратегії не відмовляються і на провокації терористів не піддаються. Аж тут з‘являються ультраправі з вимогами розірвати Мінські угоди і відновити бойові дії на Сході.

А для більшої переконливості вони залучають до свого протесту добровольців, які мають в суспільстві високий авторитет. Суголосно з ними  співають деякі народні депутати, а також легіон різнокаліберних активістів, блогерів, публіцистів і т.п. В результаті 33% українців вірять, що АТО має продовжуватись аж до повного звільнення окупованих територій.

Судячи з усього, в найближчій перспективі Україна справді матиме райони з особливим статусом на Сході, які стануть джерелом економічних та політичних проблем для Києва. Тому Кремль зацікавлений відкрити проти української влади ще й другий фронт – «патріотичний». І в цьому йому допомагають українські ультраправі.

Мимоволі виникає відчуття дежавю. Щось схоже відбувалося 2012-го, коли проти видобутку сланцевого газу в Україні разом з Росією виступила «Свобода». Силами Львівської облради і партійних активістів, які раптом стали борцями за екологію, розвідувальні роботи у Західній Україні було призупинено. Зараз ставки набагато вищі, але ультраправі знову поводяться дивно, збуджуючи уяву конспірологів.

Але ультраправі, які підігрують Росії, закликаючи зірвати Мінські угоди, відчайдушно воюють з нею на Донбасі. Ця драматична розірваність між безвідповідальністю і звитягою, між браком державницького досвіду і патріотичними ідеалами перетворюють ультраправих на джокера української політики.

Сьогодні націоналісти допомагають повалити антиєвропейський режим, а завтра і самі поводяться, як завзяті антиєвропейці. На фронті вони боронять українську державу, а в тилу розхитують її політичний режим. Схоже, вони і самі не визначились, яке їхнє місце в українській державі. Тому від ультраправих ми отримаємо ще багато сюрпризів – і навряд чи всі вони будуть приємними.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Wasyl Ryba 9 липня 2015, 00:48

    НЕ розумієш-сі в політиці - не пиши. Так було під Польщев 1920-39рр. владика Андрей засуджував молодих радикалів Бандери. Бо треба було якось виживати з владов. Але яка була співпраці з ними ж 1939-47рр!!! І в майбтному Патеоні по боках владики будут не світі, а Бандера і Шух. Тому що вічна Слава лиш героям, а не екзистенціялістам!!!
    І автар путає напрям на гейропу, з напрямом на правицю в США. Завдяки її і появилисі ПС та СНПУ, як ударна сила вс Маскви. А то що ляхи і прочіє лібери нелюбліт чужих нац-в, то се ми знаєм давно і не надіємсі на їх милість. Приклад- ЄС каже платіт борги навіть РФ, а Сорос каже дефолт і списати їх і дати ще 50млрд!!! а лібер тут пише, що ми тупі, бо самі. Се ви тупі, бо не видите дружби РФ і ЄС.
    Ми за Правду, тому Бог даст нам Перемогу!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Миколай Паращак 8 липня 2015, 22:10

    Ну, не треба аж так. Партія Свобода у ВР часів Януковича відіграла дуже важливу роль. Звичайно,панові Тягнибоку треба було йти у відставку зразу після всієї тої ганьби (кадрові призначення,провал на Західній Україні, хвальба дружбою з європейськими націоналістами, котрі виявились путінськими утриманцями ...і т. д. і т. п.). Але і зараз серед свободівців є гідні поваги люди - наприклад, Андрій Іллєнко.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук