Російська ілюзія європейських ультраправих

16 вересня Верховна Рада та Європарламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію України з ЄС. У Києві рішення ухвалили фактично одноголосно, а от у Страсбурзі проти проголосували аж 127 депутатів. Цікаво, що більшість із них становили представники європейських ультраправих. Однак великою несподіванкою це не стало. На «референдумі» в Криму ультраправі з ЄС також прислужили Кремлю у ролі міжнародних спостерігачів.

Українофобія європейських націоналістів є наслідком їхнього москвофільства. Наприклад, ще у 2011-му Марін Ле Пен заявляла, що захоплюється Путіним і бачить в ньому союзника Франції на противагу США. Не полишила вона свого захвату й тоді, коли російські бойовики вже тероризували Донбас.

Італійський «Національний фронт» розклеює в Римі плакати «Я з Путіним!», а німецька NDP надсилає йому підлесливі листи з проханням захистити демократію у ФРН. Угорські «йоббіки» прямо агітують за Митний Союз і вважають, що Україна здійснює етнічну чистку у Донбасі.

Чим же Росія так причарувала європейських «йоббіків»? Експерти кажуть, що вона їх не так причарувала, як підкупила. Наприклад, існують дані про московське фінансування тієї ж таки мадярської партії Jobbik, грецької «Золотої зорі», болгарської «Атаки» та багатьох інших.

Усвідомлюючи свою маргінальність, європейські ультраправі шукають себе за межами політичної системи ЄС. Водночас усі вони тією чи іншою мірою інфіковані антиамериканізмом, тож вибір зовнішнього союзника у них невеликий. А Москва відповідає їм взаємністю, потребуючи хоч якогось лобі всередині ЄС.

Однак не все міряється грошима. Євроскептицизм ультраправих нерідко є цілком обґрунтованим. Атеїстична пропаганда, атака на консервативні уявлення про родину та сексуальність, насадження мультикультуралізму – все це на Заході часто відбувається в абсолютно «совковий» спосіб. Сюди ж у різних пропорціях додається незадоволення суто економічними обставинами життя в ЄС. Незадоволення спонукає до пошуків альтернативи – такою деяким європейцям здається Росія. В ній вони бачать Європу, не зіпсуту впливом брюссельської бюрократії, а в Путіні – сильного лідера, хранителя консервативних цінностей. Однак традиціоналізм Росії – радше ілюзія, ніж дійсність.

Почнемо, наприклад, з релігії. Позірно Росія є дуже християнською країною, причому тамтешня релігійність іноді виходить за межі здорового глузду. Згадаймо хоча б освячення космічних ракет. Однак скільки в РПЦ лишилося сакральності – велике питання. Навряд чи можна уявити, щоби приміщення Собору Святого Петра або мечеті Аль-Харам здавалися в оренду під бенкети. А от у Храмі Христа Спасителя – головному храмі Росії – цей бізнес процвітає.

Що ж до релігійності самих росіян, тут питань ще більше. Згідно з опитуваннями, лише 5% росіян регулярно відвідують храм і належать до конкретної парафії, тоді як у Західній Європі цей показник становить 15%. А за рівнем навмисних убивств, самогубств, корупції (тобто крадіжок) Росія набагато випереджає «бездуховні» країни Заходу.

Показова боротьба Путіна з гомосексуалізмом – також ще не свідчення консерватизму. Вже хоча б тому, що потужне гомосексуальне лобі є навіть в РПЦ. «Эти иерархи ночью участвуют в гомосексуальных играх, а днем они же с кафедры обличают «гейропу», – скаржиться у своїх інтерв’ю дяк Андрій Кураєв.

Сімейних проблем в Росії державна гомофобія, звісно ж, не вирішує. Так, за даними ООН, Росія є світовим лідером за кількістю розлучень. Середній показник кількості абортів на 1000 жінок відповідного віку в Росії становить 41, тоді як в Україні – 19, Чехії – 12, Німеччині – 7 і т.д.

Ну а путінський вибрик із забороною всиновлення за кордон – це чистий садизм. За статистикою, в російських прийомних родинах діти гинуть у 39 разів частіше, ніж в американських. Та й взагалі, російське населення в країні переможного путінізму вимирає.

Мультикультуралізм, від якого втомилися європейці, в Росії набуває особливо загрозливих і диких форм. Попри погроми, які іноді відбуваються в Москві та Підмосков’ї, Росія стрімко втрачає свою ідентичність. На Курбан-Байрам на московські вулиці виходить більше народу, ніж на Великдень. Спостерігаючи за демографічною статистикою, мусульманські лідери припускають, що вже у 2050-му президентом РФ може стати мусульманин.

Навала мігрантів, якою так незадоволені європейські ультраправі, в Росії – також звичне явище. І навіть більше того: за кількістю мігрантів, Росія перебуває на другому місці у світі після США. За даними Федеральної міграційної служби Росії, лише в Москві проживає близько мільйона мігрантів, причому легальних з них – лише 200 тисяч...

Що ж до ультраправих, то в самій Росії вони зазнають політичних переслідувань. Цілком імовірно, що в російських реаліях європейські «йоббіки» давно б сиділи по тюрмах. У кращому разі їм би дозволили вести свій православний джихад десь в Україні, в ролі гарматного м’яса, від якого відхрещується Кремль. Однак європейські ультраправі тримаються від Кремля на достатній відстані, аби отримувати від цього спілкування зиск, не ризикуючи нічим. До того ж Кремль вкладає достатньо коштів у пропаганду на Заході, аби європейський обиватель міг повірити Путіну, а відтак – і своїм «йоббікам».

Однак ілюзії щодо Росії можуть коштувати Європі дуже дорого – українці знають це, як ніхто. Замріяне галицьке москвофільство ХІХ століття обернулося бійнею 1939-го і наступними десятиліттями репресій. Донбаське москвофільство ХХІ століття обернулося війною і гуманітарною катастрофою. Засліплені антиамериканізмом європейські «йоббіки» воліють не помічати, що Путін ставиться до них суто інструментально і вже нахваляється тим, що міг би захопити Таллінн, Ригу, Варшаву й Бухарест.

Втім, не нам звинувачувати європейців у сліпоті. Чимало українців досі засліплені кремлівською пропагандою, а депутати нашого парламенту їздять у Москву із сумнівними візитами. Та що депутати – попередній президент і уряд цілеспрямовано займалися демонтажем суверенітету України на замовлення Кремля. Але Україна вже тверезиться. Питання в тому, чи встигне вчасно витверезитись Європа.