Трамп не розвалив НАТО – і це вже добре

Саміт Північноатлантичного альянсу в Анкарі 7–8 липня можна впевнено назвати «історичним» і «дивовижним» водночас. Чи відкрив він очікуваний шлях до «НАТО 3.0»? Не факт. Хоча й твердження про те, що західний військовий блок зайшов у глухий кут, теж не відповідає дійсності. Бо реальний поступ на саміті все ж проглядався.

Саміт в Анкарі можна було б порівняти з нетверезим канатоходьцем, який незграбно балансує над прірвою, але якось з горем навпіл доходить до мети. На зустрічі глав держав лунали взаємосуперечливі заяви. Наприклад, генеральний секретар НАТО Марк Рютте наполягав на тому, що організація, попри всі негаразди, зберігає монолітність.

«Світ побачить, як промисловість Північної Америки та Європи працює пліч-о-пліч, разом створюючи інновації та розвиваючи військовий потенціал наступного покоління», – урочисто запевняв Рютте після оголошення оборонних угод та замовлень на суму понад 54 мільярди доларів, зокрема тих, що базуються на спільних трансатлантичних виробничих схемах через ліцензійні угоди з американськими військовими корпораціями.

Тим часом центральна персона заходу, якою безумовно був американський президент Дональд Трамп, з порогу обсипав своїх європейських колег жорсткими образами. Він заявив, що «дуже розчарований НАТО», вкотре затаврував ганьбою небажання інших країн Альянсу брати активну участь у неспровокованій американо-ізраїльській війні проти Ірану.

Найбільше в цьому контексті дісталося Іспанії, яка не лише не надала США свої бази під час війни в Перській затоці, а й відмовилася дотримуватися нового цільового показника оборонних витрат Альянсу, який становить 5% ВВП. Трамп назвав Мадрид «жахливим партнером», бо той «ні на що не погоджується». Він пригрозив позбавити іспанців будь-якої допомоги США, наказав міністру фінансів Скотту Бессенту зупинити торгівлю з Іспанією. «Я не хочу з ними торгувати, зрозуміло? Зробіть це негайно. Навіть не розмовляйте з ними. Вони безнадійні. Вони погані люди. Вони заробляють на нас так багато грошей, і ми зробимо так, щоб вони заробляли набагато менше», – погрожував Трамп.

На цьому глава Білого дому не зупинився, він несподівано знову порушив скандальну тему про те, як США мають отримати контроль над Гренландією, відібравши її в Данії.

Ще перед початком саміту оглядачі попереджали, що Трамп летить до Туреччини з вкрай кепським настроєм після поразки збірної США в матчі з Бельгією (теж членом НАТО) на Чемпіонаті США. Не допомогло навіть втручання Трампа в діяльність ФІФА, адже він особисто зателефонував до голови світової футбольної асоціації Джанні Інфантіно й домігся скасування законної дискваліфікації нападника збірної США Фоларіна Балогуна. Американці все одно ганебно програли. А тут ще й Іран почав обстрілювати танкери в Ормузькій протоці. Тож весь свій праведний гнів американський лідер вилив на союзників в Анкарі.

Але, скажімо відверто, усі ці погрози Трампа не особливо налякали інших учасників саміту. Усі вже давно зрозуміли, що його заяви – це просто заяви. У більшості випадків вони не особливо перетинаються з дійсністю. Зрештою, за неофіційною інформацією з Анкари, під час приватних перемовин з лідерами країн-союзниць Дональд Трамп пом'якшив свій тон щодо них, більше «не вибухав» і не читав їм нотацій. Так що в «НАТО 3.0» з’явився реальний шанс.

Марк Рютте, намагаючись згладити неприємну ситуацію, вдався до порівняння Альянсу з родиною. «Мені завжди здавалося, що сім'ї, де люди можуть і відверто поговорити, і трохи посперечатися, набагато міцніші за ті, де панує принцип “давайте не будемо ні про що сперечатися і збережемо видимість єдності” – виглядають дещо фальшиво», – такі банальні сентенції, мило посміхаючись, висловлював генсек у розмові із журналістами.

У будь-якому разі НАТО пережило ще один складний саміт, зберегло сяку-таку єдність і навіть схвалило багато корисних документів. У заключному комюніке зустрічі в Анкарі учасники підтвердили, що зобов'язання союзників дотримуватися статті 5 НАТО щодо взаємної оборони залишаються «незламними» і що «напад на одного є нападом на всіх».

Ще одним позитивним сигналом зі заключного комюніке стало те, що в ньому Росія визначена як «довгострокова загроза євроатлантичній безпеці та стабільності». І Трамп не просто підтримав цю декларацію, він заявив, що «хоче, щоб Сполучені Штати залишалися в Альянсі», і що готовий продовжувати продаж зброї, «незалежно від того, як вона використовується».

На думку експертів, так Білий дім продемонстрував свою готовність до зміни підходу до Кремля. І це дуже позитивний сигнал для України, який дає шанс на те, що за участю Вашингтона вдасться позитивно і справедливо залагодити конфлікт.

І підтвердженням цьому стала досить доброзичлива розмова Трампа з президентом України Володимиром Зеленським на маргінесі саміту. На зустрічі президент США пообіцяв надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів до систем ППО Patriot. «Це досить круто, правда? Таким чином, ви не зможете скаржитися, що ми не даємо вам достатньо. Виробляйте їх самі», – заявив Трамп. Щоправда, тут він трохи злукавив, чи проявив невігластво, адже для запуску такого виробництва в Україні потрібні, за твердженням експертів, роки. А Росія обстрілює нас балістикою вже й сьогодні. Хоча й ми відповідаємо досить жорстко. І це не міг не зауважити Трамп і навіть похвалити Зеленського за такі ефективні дії.

«Ми досягли великого поступу за останні кілька тижнів. У мене встановилися добрі стосунки з українським лідером. Зеленський виконує неймовірну роботу і він дуже ефективний», – так прокоментував Трамп свою зустріч із президентом України. І це дуже добрий сигнал. Бо багато хто побоювався, що після зустрічі «Великої сімки» у Франції, де Трамп досить виразно став на бік України й засудив Росію, він згодом може у притаманній йому манері радикально змінити свою позицію. Але, на щастя, цього не сталося.

Трампові досі подобається українська кампанія дипстрайків по російських НПЗ і підприємствах оборонної промисловості. Ці далекобійні удари вже паралізували значну частину російської нафтопереробної промисловості, військову інфраструктуру на окупованих українських територіях і, що особливо помітно, на Кримському півострові. За словами державного секретаря США Марка Рубіо, «це може допомогти покласти край» військовому конфлікту в Україні.

Водночас на саміті в Анкарі було чітко продемонстровано, що НАТО змінило свій погляд на Україну, причому в дуже позитивному ключі. Так, наша держава все ще залишається акцептором військової допомоги Заходу. Але не тільки. Альянс визнав Україну державою, яка робить внесок у безпеку Альянсу (security contributor). І цей її статус закріплено в заключному комюніке саміту. Хоча він ще зовсім не гарантує повноцінного членства в НАТО.

Виступаючи на саміті, Зеленський поставив питання руба: «Чи ви справді вірити в те, що буде правильним залишити поза НАТО країну і народ з таким рівнем оборонних можливостей? Якщо Україна вже має ці можливості, якщо вона вже вміє так воювати, то логічно, щоб ці можливості стали частиною колективної оборони Альянсу. Це зробить усіх нас сильнішими».

Чинні члени НАТО найближчим часом повинні дати принаймні для себе чітку відповідь на поставлене Зеленським запитання. А поки що вистачить і військової допомоги Україні. На саміті союзники підтвердили довгострокову підтримку України, пообіцявши надати у 2026 році військову допомогу, обладнання та навчання на загальну суму 70 млрд євро і зберегти як мінімум такий самий рівень підтримки у 2027 році.