Щирість проти імітації

Уже понад місяць світові медіа й експерти б’ються над питанням, хто такий Володимир Зеленський і в чому криється причина його успіху? Сучасному світу дуже важко вдається пояснити цей феномен, оскільки він забув про такі поняття, як щирість і правдивість намірів у політиці. Політики, бізнес-клани, сімейні династії, медійники та політичні аналітики так довго переконували людство, що політика – це брудна справа, що буквально «зачистили» цю сферу від чесних і порядних людей. Принаймні зробили їх невдахами і маргіналами. Без перебільшення, практикування сумнозвісної Realpolitik (реальна політика), коли важливі рішення ухвалюються, не зважаючи на ідеали та морально-етичні принципи, а заради конкретної вигоди, зробило міжнародну політику нечесною і цинічною. Поставило світ на край катастрофи. Байдуже чим спричиненої – загрозою третьої світової війни чи домінуванням авторитарних режимів у світі.

«Реальна політика» ніби дала свого роду індульгенцію для аморальної і цинічної поведінки державам, політикам та міжнародним інституціям. Вона вихолостила зміст у більшості міжнародних інституцій, і безпекових, і гуманітарних. Для багатьох провідних держав світу економічний зиск від співпраці з російським авторитарним режимом Путіна виявився важливішим, ніж життя людей у Грузії, Молдові й особливо в Україні, проти якої РФ розвʼязала повномасштабну криваву війну. Виховані на принципах «реальної політики» західні державні діячі, ніби сомнабули, протягом останніх восьми років війни калькулювали збитки від накладання на агресора просто сміхотворних санкцій. Війна в Європі тривала, а перелік міжнародних інвестицій в економіку Росії вражаюче зростав. Очевидно, що під словесний шум з критикою агресивної політики Путіна західні країни, їхні індустріальні гіганти, банки й торговельні мережі не переставали накачувати грішми потенційного розпалювача третьої світової війни. У цьому й полягає аморальність так званої реальної політики.

Крім того, Росія безсоромно корумпувала не тільки західних політиків та державних діячів, але й роздуту бюрократичну машину міжнародних організацій. Чим не тільки позбавила їх власної суті, але й перетворила на шкідливих імітаторів того, чого нема в природі. На жаль, у багатьох людей ще зберігається надія на ООН, яка насправді нічого більше не означає і яка десятиліттями існує як симулякр, який тільки те й робить, що імітує бурхливу діяльність та прожирає гігантський ресурс.

Так само ЮНІСЕФ з його роздутими штатами, після забезпечення яких мало що залишається знедоленим дітям. Де їхній голос, коли ворог уже згубив понад 140 дитячих життів в Україні? Коли в оточеному українському місті вмирають від зневоднення і голоду діти? Коли сотні тисяч дітей, травмованих війною, разом з мамами змушені втікати світ за очі? Вони й раніше не були дуже ефективними в протидії експлуатації дитячої праці та насильству над дітьми. Вони замість вимагати від провідних держав світу обмеження торгівлі з тими країнами, де чиниться насильство проти дітей, обходилися заспокійливими написами, що в процесі виготовлення того чи іншого товару не використовувалася дитяча праця. Погодьтеся, така собі гнила «відмазка» для заспокоєння сумління західного обивателя. Тобто ще одна інституція, яка, здається, витрачає на свою діяльність більше пожертв, ніж на самих дітей. Тому й викликає занепокоєння думка, чи за адресою підуть пожертвувані відомими діячами культури, мистецтва та спорту кошти? Чи не осядуть у відомих міжнародних синекурах?

Також варто спитатися, куди поділася ЮНЕСКО в той час, коли ворог нещадно обстрілює історичні й культурні пам’ятки Чернігова та Харкова? Коли ракети падають на Київ і Львів. Здається, і надалі імітує велику занепокоєність пам’ятками за великі гроші.

Ще більшими виявилися репутаційні втрати Міжнародного комітету Червоного Хреста. Який підступно підіграв російським окупантам і взяв участь в насильному вивезенні українських громадян із Маріуполя, відкривши в Ростові-на-Дону нібито свій табір. Як бачимо, майже всі ці міжнародні структури під час війни Росії проти України проявили свою фальшиву сутність. А це означає, що світ чекають грандіозні зміни. Необхідність створення нових якісних міжнародних організацій, які реально виконуватимуть задекларовані завдання, а не «освоюватимуть» солідні фонди, імітуючи бурхливу діяльність.

І про феномен Зеленського. Президент України має відвагу не тільки залишитися зі своїм народом, очолити його на боротьбу проти російського окупанта, але давати прямі сигнали західному світові, що треба робити, щоб зберегти демократичні цінності і вберегти його від авторитаризму. Позбавити від облудливої дволикості сучасних політичних еліт. Як досягти такого стану, коли в центрі уваги є життя конкретних людей, їхній добробут, а не вигода потужних держав, корпорацій, політиків. Коли найважливішим є припинення війни, подолання голоду, недопущення пандемій та епідемій, безпека життя, а не інтереси провідних держав або фінансових груп.

Західний світ надто довго насолоджувався багатством і розкішшю, не помічаючи поруч руйнівних воєн, геноцидів і брутального насильства над дітьми й жінками. Навіть придумавши для самозаспокоєння специфічний термін – «третій світ». Нібито там голод, епідемії та фізичне насильство можуть бути не такими болючими, а ще гірше – виправданими.

Максимум, на що дотепер міг спромогтися цей розкішний західний світ – це вимурувати навколо себе якнайбільший мур, щоб не допустити за нього бідних і гноблених. При цьому прикриваючись риторикою про високі гуманістичні цінності. Президент Зеленський намагається вибудовувати широкі горизонтальні зв’язки, нагадуючи при цьому сильним світу того, що вони занадто дбають про власний комфорт і добробут. Що вони навчені робити вигідні ґешефти, але розтратили людяність. Він посилає сигнали народам різних країн, що настав найвищий час розпрощатися зі своїми старими елітами. Зеленський своїми зверненнями до парламентів і народів намагається змінити світ. І така діяльність отримує дедалі більше підтримки. Зрозуміло, що така популярність Зеленського у світі не може подобатися старим елітам. І вони шукатимуть нових вимовок, чому не закривають українське небо. Ховатимуться за загрозою початку третьої світової і навіть ядерної війни. У відповідь на це Зеленський щиро і прямо називає різні мотивації та перераховує інтереси західних держав у цій війні.

Найбільш детально про це він розповів в актуальному інтерв’ю виданню The Economist: «У кожного різні інтереси. На Заході є ті, хто не проти тривалої війни, тому що це означало б виснаження Росії, навіть якщо це означатиме загибель України і відбуватиметься ціною українських життів. Це, безперечно, відповідає інтересам деяких країн. Для інших країн було б краще, якби війна закінчилася швидко, тому що російський ринок є великим, від якого страждає їхня економіка. Вони хотіли б, щоб Росія зберегла певні ринки. Інші, справді багаті країни, визнають нацизм в Росії і неодмінно хочуть, щоб Україна перемогла. І є ще інші країни, менші країни, які нас повністю підтримують, але це більш ліберальні держави, які займаються гуманітарними питаннями. Вони хочуть, щоб війна за будь-яку ціну швидко закінчилася, бо думають, що люди на першому місці».

У цій ситуації найважливішою є консолідована позиція України. З огляду на неймовірні симпатії до Зеленського у світі, треба, щоб саме він промовляв від імені української держави. Говорити має той, хто розбудив світ і зумів протиставитися цинічній «реальній політиці». Консолідував українців, які повірили у щирість його намірів і дій. Які зрозуміли, що мають боронити свою країну, себе і свою землю. Повірили, тому що він їх не залишив у найбільш критичний момент. Не втік. Не здався. Тому що разом з ними бореться і відстоює свою землю. І водночас пропонує світові змінитися. І саме в цьому полягає надскладне завдання.

З одного боку, він має переконати лідерів світових держав у тому, що вони мають перестати імітувати занепокоєність й максимально долучитися до оборони України. А з іншого, – готує ґрунт для серйозних змін у їхніх країнах. За таких обставин підтримка громадянами України свого президента має бути цілковитою. Будь-яка критика з боку так званої опозиції не те що не на часі, але й неймовірно шкодить. «Опозиції», яка весь час разом з путінською Росією цькувала і шельмувала Зеленського, варто замовкнути. Не ганьбитися перед українцями і не намагатися відгризти шмат від популярності Зеленського. Треба дати дорогу новим політичним силам замість тих, хто 30 років грабував і нищив Україну.

«Опозиції» варто усвідомити, що поява ряженого в бронежилет символу корумпованої України на центральному німецькому каналі, який від імені України просить про допомогу, тільки розпорошує увагу німецьких громадян. Що його поява на німецькому каналі обумовлена тим, що той, на відміну від Зеленського, не критикує позицію німецького керівництва у цій війні. Що це поява того, хто разом із президентом Штайнмаєром та ексканцлеркою Меркель заганяли Україну в путінський капкан Мінських угод. Порошенко – це не про єдність. Це не про щирість. Це дешева гра й імітація з метою залишитися на плаву, щоб не відповісти за законом після перемоги України. Такі, як Зеленський – це майбутнє Європи і світу.