Шість психологічних перешкод на шляху до Європи

Шість психологічних перешкод на шляху до Європи

Що ближчий час можливого підписання Угоди про асоціацію України є Європейським Союзом, то більше вимог мають ставити українці до себе самих.

Більшість українців хоче бачити нашу державу в Європейському Союзі. Про це свідчать дані соціологічних опитувань. Наприклад, за результатами дослідження, проведеного групою «Рейтинг», за євроінтеграцію виступають 52% українців. 36% респондентів не підтримують приєднання України до ЄС, а 14% – не знають, що думати з цього приводу.

За даними ще одного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у вересні, якби зараз проходив референдум про те, куди вступати Україні – до Євросоюзу чи в Митний союз, за вступ до ЄС проголосувало би понад 40% українців. Тоді симпатію Митному союзу висловили би 35% громадян.

Соціологічні опитування свідчать про ще одну цікаву річ: кожен десятий українець одночасно підтримує і вступ до Європейського Союзу, і створення єдиної держави з Росією. Як зазначає керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович, це свідчить про те, що частині українців байдуже, куди йти; вони передусім хочуть, щоб їм жилося краще.

Чи справді українці готові йти в Європу, і що може стати їм на заваді? У 2012 році Інститут світової політики провів глобальне дослідження «Як позбутися пострадянськості?», визначивши основні риси характеру сучасного українця. Дослідники впевнені, що невизначеність наших громадян можна пояснити радянським минулим. Їм, як пострадянським людям, властиві погляди, що суперечать одне одному: приміром, вони можуть сказати «так» демократії і ліберальним цінностям, але не сказати «до побачення» авторитарним методам правління. Експерти визначили риси характеру, які можуть стати психологічною перепоною для українського суспільства на шляху до ЄС.

«Великий батько» – наше все

Українські пострадянські люди звикли до покровительства і контролю держави. Якщо влада виявляється щедрою на соціальні виплати, її готові підтримати навіть тоді, коли очевидно, що ця щедрість не підкріплена достатніми ресурсами.

У радянські часи сформувалося й закріпилося уявлення про те, що конкретні проблеми треба вирішувати, звернувшись напряму до начальства. Саме великий начальник має вирішити всі соціальні, економічні, побутові проблеми. Таке бачення актуальне і на сьогоднішній день.

Зокрема червневе опитування, проведене центром «Соціальний моніторинг», показало: 28,6% респондентів вважають, що держава має забезпечити всім громадянам достойний рівень життя, нехай не дуже високий, але всім. Разом із тим, що молодші люди, то менше вони сподіваються на державу. Загалом же близько двох третин українців переконані, що держава має створити умови, щоб люди самі могли забезпечити собі гідний рівень життя.

Український політик, громадський діяч, один з ініціаторів громадської кампанії «Новий громадяни» Олег Рибачук уважає: люди мають розуміти, що якщо їм байдуже, то депутати чи будь-хто інший за них проблем не вирішуватиме. Щоб побудувати громадянське суспільство, українці мають усвідомити, що самі мають контролювати діяльність влади і політиків, вимагати від них підзвітності за кожен крок.

Схожу думку висловлює й заступник керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України Віталій Кулик. За його словами, громадянське суспільство саме має робити певні кроки для того, аби вирішувати проблеми і контролювати органи державної влади – наприклад, через громадські ради. Хоча, зазначає він, зараз в Україні лише 5% громадських рад виконують свої функції, решта 95% – не діють або є «ручними», підконтрольними чиновникам. Діяльність таких рад має регулювати сама ж громадськість, а держава повинна лише забезпечити правове поле і надати інструментарій.

Моя хата скраю – нічого не знаю

За висновками експертів Інституту світової політики, пострадянська людина в Україні не вірить у можливість реальної соціальної чи політичної справедливості. Щоб вижити, їй залишається пристосовуватися до несправедливої системи, не намагаючись змінити її.

Втім, за даними ще одного соціологічного опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, протестні настрої серед українців за останні півроку суттєво зросли: особисто погодилася би вийти на вуличні акції чверть українців. При цьому серед аргументів, які можуть стати причиною протестів, зазначаються різке зниження рівня життя, невиплату заробітної плати, різке підвищення цін тощо.

Однак, як зазначає президент Центру економічного розвитку, кандидат економічних наук Олександр Пасхавер, протест – це найбездарніша річ на шляху до досягнення мети. «Постояли, розійшлись… – пояснює він. – Наш вихід – у моральному русі. А моральний рух не може орієнтуватися на протест». Під «моральним рухом» він має на увазі неполітичні ініціативи громадян, які заважають державі порушувати її власні закони. Такий рух матиме успіх, хоч і почнеться з малих груп людей. Але тут, наголошує Пасхавер, громадяни мають перейти від активного обговорення того, що треба зробити, до конкретних дій заради змін.

Радянський Союз намагався прищепити своїм громадянам зневагу до індивідуальності. Почасти це вдалося: українці можуть грубо звертатись одне до одного, принижувати інших, тому що індивідуальність та особистість іншої людини для них не має суттєвого значення. Часто вони не відчувають цінності навіть власної особистості.

«Мы ждем перемен…»

Цей рядок із пісні гурту «Кіно» набуває змісту для українського суспільства перед підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Для пострадянської людини характерне запізніле прийняття інновацій та страх змін. Експерти підмічають: в Україні «правила гри» нібито змінюються внаслідок реформ, а ось життя людей — ні. Пострадянські українці боязко сприймають будь-які реформи.

На думку Олександра Пасхавера, історично склалося так, що характер поведінки звичайного українця орієнтований на фізичне виживання. Але, за його словами, українське суспільство усвідомлює, що потребує кардинальних змін. «Ми хочемо в Європейський Союз тому, що прагнемо змінитися. Якщо казати про те, що зміни – це погано, тоді нам не потрібно було б змінюватися, нам і так добре», – зазначає експерт.

Він переконаний, що в Україні багато реформ і ініціатив не є успішними, оскільки на них немає значного суспільного запиту. І для того, аби справді щось змінилося, українці мають мінятися зсередини, відкидаючи старі уявлення і погляди. А Угода про асоціацію з ЄС, на думку Пасхавера, поставить Україну в такі умови, коли вона не зможе не змінюватися.

Історик і політолог Олексій Гарань вважає, що підписання Угоди про асоціацію може стати потужним інструментом для трансформації українського суспільства. Зокрема суттєво збільшиться кількість людей, які побувають за кордоном, побачать, як там живеться людям, і, цілком імовірно, захочуть установити нові «правила гри» і в Україні.

Чемодан – вокзал – Росія

За даними минулорічного опитування, проведеного донецькою компанією Research & Branding Group, майже половина громадян України впевнена в своїй толерантності (44%), а напруженими і конфліктними міжнаціональні відносини в Україні вважають лише 14% українців. Водночас 28% уважають можливими серйозні конфлікти на міжнаціональному ґрунті.

Однак той факт, що FIFA заборонила стадіону «Арена Львів» приймати матчі протягом п’яти років після неадекватної поведінки українських вболівальників під час матчу Україна – Сан-Марино, змушує задуматися, чи готова наша держава сповідувати європейські цінності. Варто нагадати, що львівські фани неприховано використовували під час матчу неонацистську символіку, а саме банери з логотипом Дивізії «СС Галичина» та розтяжки з цифрами «88». Крім того, за інформацією ЗМІ, вболівальники вигукували образи на адресу півзахисника збірної України Едмара. Подібні речі не сприймаються в Європі, де культивують толерантність.

Німецький політолог, викладач Києво-Могилянської академії Андреас Умланд пояснює: в Україні є два радикальні націоналізми – проросійський і антиросійський. З одного боку, це такі угрупування, як, наприклад, ПСПУ Наталії Вітренко, «Руський блок», які бачать українців частиною однієї так званої руської цивілізації. З другого боку, є «Свобода», Конгрес українських націоналістів тощо, які визначають українську націю відмежовано від російської не лише культурно, але навіть расово. Однак, підкреслює Умланд, навіть попри те, що партія Олега Тягнибока має своє представництво у парламенті, ідея українського націоналізму не зможе стати об’єднавчою для всієї держави, а тільки збільшує відстань між Західною та Південно-Східною Україною. Натомість об’єднати українців, на думку німецького експерта, може прагнення до євроінтеграції.

«Тиха українська ніч, але сало треба переховати»

Однією з найбільш характерних рис сучасних українців є тотальна недовіра. Не тільки до влади, але й до інших людей. Це формує відсторонення від повсякденного оточення, за стан якого людина не відчуває жодної відповідальності. Такий радянський спадок разом зі страхом реформ призводить до парадоксів: наприклад, люди незадоволені роботою ЖЕКів, але водночас масово опираються створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, тому що не довіряють своїм сусідам і не можуть уявити спільну відповідальність за утримання будинку, хоча й розуміють, що це в перспективі може покращити якість життя.

Юрист Тетяна Монтян зазначає, що у сучасній Україні ОСББ – каное, на якому неможливо плавати. На її думку, українці ніяк не можуть зрозуміти, що соціалізм закінчився 22 роки тому.

«Все має відбуватися знизу: люди повинні об’єднатися на рівні будинків, груп будинків, зі своїх рядів висувати людей в органи більш високого рівня – аж до Верховної Ради. Українцям треба вже нарешті дорослішати та ставати відповідальними власниками. Тим більше, що ніхто нікого не змушував ставати власником, не бігав з сокирою, вимагаючи приватизувати квартиру, купити її, успадкувати чи отримати в дар. А отже, залишається єдиний вихід – якось домовлятись між собою та вирішувати проблеми спільно», – пише вона у своєму блозі на «УП».

Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха в одному зі своїх інтерв’ю відзначив той факт, що така недовіра українців до всіх – до влади, корупціонерів-чиновників, лихих сусідів – виливається у те, що вони дуже легко піддаються маніпуляції «добрі-лихі».

«Темрява перед світлом мусить відступити, якщо їй дати хабара»

Українці не вірять у власні сили, не цінують таланти і знання. Більше того, вони переконані, що в наявній системі неможливо досягти успіху. Розчарування у власній спроможності виливається у те, що у пострадянському соціумі все можна купити й продати. Більшість готова платити хабарі за все – за візит до лікаря, шкільний атестат, університетський диплом, потім за те, щоби влаштуватися на роботу. Заплатити і бути впевненим у своєму майбутньому простіше, ніж добиватися чогось чесно.

Однією із основних вимог ЄС до України після підписання Угоди про асоціацію є забезпечення ефективної боротьби з корупцією. Член Парламентської Асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен вважає, що європеїзація України, насамперед, має полягати у сприйнятті демократичних цінностей, серед яких – верховенство права та забезпечення прав людини. На її думку, коли Україна почне дбати про своїх громадян, будуть створені умови для зниження рівня корупції. Як приклад вона подає Грузію, де антикорупційні реформи мали успіх. «Я не думаю, що у вас в генах закладена необхідність давати хабарі», – жартує вона.

Дивитися на досвід інших країн та намагатися уникати їхніх помилок радить і канадський економіст Баррі Гебб. За його словами, корупція є і на Заході, проте там ця хвороба вражає високопосадовців, а не звичайних громадян.

Гебб переконаний, що хоч підписання Угоди про асоціацію з ЄС і може мотивувати Україну і певною мірою зменшить проблему корупції на деяких рівнях, кардинально ситуація не зміниться. На його думку, Україна просто не готова скористатися перевагами асоціації з ЄС, і трансформації треба починати на внутрішньому рівні.

Частина експертів вважає, що нашій державі зарано робити будь-який вибір, що треба вирішувати свої внутрішні проблеми, еволюційним шляхом просуваючись до змін. Інша частина висловлює думку про те, що асоціація з ЄС стане для України потужним стимулом, а українці на всіх суспільних рівнях потраплять у такі умови, коли просто змушені будуть змінюватися.

Всі чинники показують, що українці поки що не готові жити за європейськими стандартами, зокрема психологічно, хоча і прагнуть змін. Однак зрозуміло, що Україна потребує змін, і головне у цьому – внутрішні зміни українців, бажання жити за новими правилами і відкинути пострадянські стереотипи.

Цей текст написано в межах Школи міжнародної журналістики «Україна – ЄС», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння Міністерства закордонних справ Данії та консалтингової компанії NIRAS.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 259

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • 123 27 жовтня 2013, 11:56

    У автора таргани у голові.
    Старанно назбирала всі антиукраїнські міфи, й тішиться, ніби сама їх придумала :)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Tinker 24 жовтня 2013, 07:33

    Ні, я не вважаю, що всі поляки " роблять чудово". Є або були серед поляків багато таких, які робили зло, наприклад, комуністи, марксисти чи нацисти (Дмовський), але багато українців були також комунімстами, марксистами чи нацистами. Міхновський, Антонов Овсієнко, Скрикник, встановлювали насильством комуністичну диктатуру самі були українціями і насильно нав"язували іншим українцям комуністичне рабство, садили себе на їх спину, українець мучив українця

    Так само серед поляків були поляки комуністи, які насильством заставляли інших поляків підкорятися тоталітарному режимові і самі сідали на спину поляку, комуніст поляк насильствував над некомуністом, есбисти поляки мучили дисидентів поляків, а есбисти українці мучили дисидентів українців, українці з ОУН убивали бульбівців українців за те, що ті не хотіли їх брати собі на спину, бути їх рабами, а польські комуністи убивали польських священників чи польських солідарнівців, які не хотіли їх брати собьі на спину, бути їх рабами

    Тоталітарні українці (комуністи і націоналісти) убивали нетоталітарних чи антитоталітарних українців, а польські тоталітарники (комуністи і націоналісти) убивали нетоталітарних чи антитоталітарних поляків

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • / / / 17 жовтня 2013, 00:40


    Перацький - фашист і злочинець. Організатор акції масового катування українців на Західній Україні відомого під назвою "пацифікація".

    короткі спогади про "пацифіацію" в с.Шилів
    село Шилів
    Хлопцям і дівчатам наказали одягнути народні строї і примусили їх рачкувати через ціле село, немилосердно при тім катуючи. Місцевего управителя, Борака, збили страшенно та, копаючи його, зломили йому чоботами грудну клітку. В Шилах розгуляні поліцаї справили собі баль, наказавши громаді доставиди їм горілки й лікерів, пива, тютюну, ковбаси та шинок. Негайно вислано дві фіри, які все це їм привезли. Підчас ревізії ніччю зґвалтували та позаражували 30 молодиць та дівчат. Катуючи людей; кричали також поліцаї: «клеукайцє і пшисєнґайцє, же од дзісяй бендзєці поляци! По відході їх лишилася руїна, бо навіть стіни в хатах казали людям, бючи їх, вирубувати.»

    Прийде час, і нацистська природа держави з назвою Друга Річ Посполита, буде належно оцінена і Перацький разом із нею. Фізична смерть далеко не викуповиє провини цієї особи перед українським народом.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук