Шлях Ассанжа

Засновник WikiLeaks 52-річний Джуліан Ассанж, який донедавна входив у топ-тен найлютіших ворогів США, повернувся до рідної Австралії вільною людиною. Так, він визнав в американському суді свою провину в розголошенні військових таємниць і навіть був за це засуджений на 62 місяці. Але точнісінько цей термін йому зарахували як відбутий за відсидку в лондонській в'язниці суворого режиму «Белмарш».

Загалом же Ассанж провів в умовах несвободи аж 14 років. А міг би потрапити за ґрати й пожиттєво. І було за що.

Отже, митарства Джуліана Ассанжа почалися в грудня 2010-го, коли Інтерпол видав ордер на його арешт. У Швеції його звинувачували у зґвалтуванні, у двох випадках сексуального домагання і незаконного примусу жінок до статевої близькості. Усе це Ассанж встиг скоїти протягом двох днів у серпні того ж року, коли перебував у Швеції з робочим візитом.

Британська поліція заарештувала Ассанжа, і в лютого 2011 року Белмарський магістратський суд ухвалив екстрадувати його до Швеції. Потім це рішення витримало всі можливі апеляції.

Чому ж Ассанж так і не постав перед шведським правосуддям, адже для екстрадиції були зняті всі формальні перепони? Бо дивним чином він перебував не за ґратами, а під підпискою про невиїзд. Скориставшись цим, він сховався в амбасаді Еквадору в Лондоні і попросив у керівництва латиноамериканської країни політичного притулку.

Сім років Ассанж мозолив очі еквадорським дипломатам, а поведінка його була дуже далека від ідеальної. Поки нарешті еквадорцям не увірвався терпець. 11 квітня 2019 року Еквадор виставив Ассанжа за двері, президент країни позбавив його притулку. Британська поліція зразу ж заарештувала засновника WikiLeaks.

Після цього почався тривалий процес щодо екстрадиції Ассанжа до США. Варто зазначити, що на той момент шведські правоохоронці, усвідомивши безперспективність спроб судового процесу над імовірним ґвалтівником, просто закрили справу. Зрештою, відповідальність перед американською державою в Ассанжа була значно суворіша, за попередніми підрахунками, йому загрожувало 175 років в’язниці.

То що ж Ассанжеві інкримінували американці? Його звинувачували за 18-ма епізодами, усі вони пов’язані з оприлюдненням таємної інформації щодо Сполучених Штатів, здобутої незаконним способом.

Саме для такої діяльності 2006 року Джуліан Ассанж заснував інформаційний портал WikiLeaks – таку собі платформу для обміну витоком секретних матеріалів. Він ніколи не приховував своєї ненависті до США, тож від початку стверджував, що має намір викривати «злочинну діяльність» Білого дому.

У 2010 році сайт опублікував низку таємних військових документів, оприлюднених Челсі Меннінгом, колишнім аналітиком військової розвідки США. У цих документах, зокрема, йшлося про військові операції США в Афганістані й Іраку. Найбільший резонанс мало відео, на якому видно помилковий розстріл з американського гелікоптера мирних іракців, а ще й кореспондентів агенції Reuters. Зі запису стало зрозуміло, що американські військовики прийняли фотоапарати і знімальну техніку в руках кореспондентів за зброю й запросили дозволу на обстріл групи людей.

Окрім того, WikiLeaks оприлюднив конфіденційне дипломатичне листування представництв США по всьому світу. Таким чином було поставлено під загрозу викриття сотні американських розвідників, які працювали під прикриттям в інших країнах, а особливо інформаторів, які були громадянами тих країн.

Ассанж на цьому не зупинився і 2016 року розмістив на WikiLeaks конфіденційну електронну переписку, незручну для кандидатки в президенти від Демократичної партії Гілларі Клінтон. Причому отримати таємну інформацію допомогли хакери, пов’язані з російськими спецслужбами. Це нівроку посприяло перемозі Дональда Трампа на президентських виборах. Тобто фактично маємо брутальне втручання Ассанжа у святе-святих американської демократії – вибори.

Схоже втручання WikiLeaks відбувалося й під час підготовки референдуму про незалежність Каталонії. І ту теж не обійшлося без «руки Кремля».

А щоб уже ні в кого не виникало сумнівів, паралельно Ассанж працював на російський пропагандистський телеканал RT. Наприклад, він узяв інтерв'ю в лідера ліванського руху «Хезболла» Хасана Насралли.

І тепер запитання запитань: як з усім цим послужним списком одному з найзапекліших ворогів Сполучених Штатів вдалося «вийти на волю з чистим сумлінням»? Експерти стверджують, що все це сталося завдяки Джо Байденові та близькості президентських виборів.

Лейбористський уряд Австралії лобіював у Вашингтоні пошуки вирішення справи Ассанжа з моменту приходу до влади у 2022 році. Прем’єр-міністр Ентоні Альбанезе заявив парламенту країни, що звільнення їхнього співвітчизника було б «видатною подією». «Незалежно від поглядів людей на діяльність Ассанжа, справа затягується надто довго. Його подальше утримання під вартою нічого не виграє, і ми хочемо, щоб він повернувся додому в Австралію», – сказав австралійський прем'єр.

Приблизно півтора року тривали непублічні перемовини Канбери з Вашингтоном щодо долі Ассанжа. І врешті-решт Байден вирішив, що залагодження цього питання зіграє йому на руку.

Фактично саме політична динаміка в США остаточно визначила рішення глави Білого дому. Президент США схилився до думки, що його милість до засновника WikiLeaks репрезентує його в очах громадськості як захисника свободи в США на тлі брутального і деспотичного Дональда Трампа. Байден неодноразово заявляв, що ймовірна перемога його республіканського конкурента на листопадових виборах становитиме загрозу демократії, зокрема першій поправці до Конституції США, яка гарантує свободу слова. Тож Вашингтон уклав угоду з Ассанжем, згідно з якою прокуратура США знімає з підозрюваного всі звинувачення. А той, своєю чергою, визнає лише одну провину з 18-ти, його засуджують до 62 місяців в'язниці, але зразу ж амністовують, зарахувавши проведені в лондонській в'язниці п'ять років. Після чого його буде звільнено і він зможе повернутися на батьківщину до Австралії, де перебуває його родина.

Тобто Ассанжа в цьому сценарії Білого дому репрезентовано як журналіста, який нібито боровся за свободу слова. Але чи дійсно це так? Його варто назвати радше антижурналістом. Адже ні він, ні його структура не займалися жодними журналістськими розслідуваннями чи хоча б фактчекінгом, не робили аналітики, не писали публіцистичних статей. Він став як не соратником, то принаймні «корисним ідіотом» для кривавого кремлівського режиму. І називати його журналістом – це ображати цілий цех шанованої «четвертої влади». А от його «чудесне» звільнення може послужити спонукальним чинником і для інших авантюристів повторити його ганебний шлях, не переймаючись наслідками.