Смерть у спадок. Ґела Баблуані
Вечори французького кіно у Львові відкрив фільм Ґели та Темура Баблуані «Спадок».
Ви коли-небудь замислювалися над тим, що може людина отримати в спадок? Гроші? Борги? Дружину брата? А що робити, коли до вас переходить помста? Не на життя, а на смерть. І ця помста, як справжній спадок, може дістатися будь-кому з вашої родини. Може принести себе у жертву?
У своєму новому фільмі «Спадок» молодий режисер Ґела Баблуані уже вдруге «розкручує» тему жертовності. У першому фільмі під назвою «13» грузинська сім'я живе дуже бідно у Франції. І заради заробітку для своєї родини молодий хлопець погоджується грати у «російську рулетку» - ти виживеш, якщо швидше вистрелиш у голову свого суперника, який стоїть попереду, адже ти змагаєшся під дулом пістолета. Фільм - чорно-білий, але з максимальною дозою саспенсу. До речі, дебютний фільм «13» Ґела Баблуані отримав одразу три престижні нагороди: «Лева майбутнього» у Венеції, міжнародне Гран-прі на американському «Санденсі» і приз «Відкриття року».
Над фільмом «Спадок» працювала ціла родина Баблуані - Ґела Баблуані (режисер), його батько Темур Баблуані (співрежисер) та брат Георгій Баблуані (головний актор). На перший погляд, фільм про те, як молода француженка приїжджає у Грузію з друзями, щоб отримати у спадок замок. Дуже швидко вони розуміють, що обідраний готель, викрадена камера, за повернення якої довелося заплатити чималу суму та авто-розвалюха, яке глохне через кожних сто метрів, - це лише початок. Їхати до замку вони змушені автобусом - у товаристві дідуся, онука та труни. Дідусь погодився на те, щоб його вбила ворогуюча родина заради своїх онуків. Адже одна родина вбила чотирьох, інша - лише трьох. Безглуздості додає факт, що вбивають один одного заради жінки, яку ніколи не бачив ніхто із теперішнього покоління. Але заради неї вони мусять померти. Дуже швидко європейці «збиваються» з усіх своїх промов про демократію та права людини. Врешті-решт вони розуміють, що горяни в Грузії живуть за своїми законами. Вони й стають для французів - шоу. Це ж можна зняти на камеру. Так, Європі потрібне шоу! А в Грузії - понад усе слово та воля предків!
Родина Баблуані, яка, до речі, свого часу емігрувала з Грузії до Франції, виставляє туристів на посміховисько. Упродовж усього фільму глядач почуває себе незручно через їх втручання, внаслідок яких гине молодий онук. Та найгірше, що через них війна мусить продовжитися. Як у нас кажуть: не допомагай, коли тебе не просять.
У «Спадку», як і у попередньому фільмі режисера, мінімум спецефектів. Ґела Баблуані спілкується з глядачем, в основному, за допомогою гри акторів. До слова, у «Спадку» грають практично усі ті актори, що й у фільмі «13». За змістом «Спадок» стає своєрідним продовженням чи навіть віддзеркаленням «13» - режисер продовжує тему бідних грузинів, які намагаються вижити. Однак зйомки «Спадку» поступаються дебютному фільму Ґела Баблуані. Якщо «13» - фільм не касовий і його практично неможливо знайти у прокаті (у Львові це точно), то «Спадок», який вже знято у кольорі, приречений на успіх, в першу чергу, серед європейців, увага яких постійно прикута до таких країн, як Грузія. Зрештою, усім тим, хто вирушає до Грузії та планує знімати homeвідео, раджу переглянути фільм - і для задоволення, і заради інструкції для поведінки у цій країні.
А родині Баблуані у фільмі віриш, можливо, тому, що вони, насамперед, розповідають про себе, про те, що самі отримали у спадок - бідну та красиву батьківщину Грузію, яку довелося проміняти на Францію, а також любов до кінематографа, яка у них теж переходить від батька до сина.
Фільм «Спадок» надто простий, надто естетичний і надто правдивий, щоб ним не захоплюватися. І надто захопливий, щоб його не переглянути.
Фото із сайту films.imhonet.ru